Він вирішив хоч на деякий час поїхати в Лангедок і, спакувавши валізи, пішов до пана де ла Моля повідомити про свій від'їзд. У бібліотеці він зустрів Матильду. "Коли він увійшов, на її обличчі відбилась така злість, що в нього вже не лишилось ніяких сумнівів": вона його не любить. Та все ж Жульєн найніжнішим голосом заговорив до Матильди, але у відповідь вона сказала: "Я не можу отямитись, що віддалась першому зустрічному". Не тямлячи себе з горя, Жульєн витяг шпагу зі старовинних піхов. Він готовий був убити зрадливу коханку, але, згадавши про маркіза, "вклав шпагу в піхви й спокійнісінько почепив на золочений бронзовий цвяшок, на якому вона висіла". "Мадемуазель де ла Моль дивилася на нього з подивом. "Отже, мій коханець мало не вбив мене", — казала вона собі. У її очах уже не було зневаги. І вона втекла".
Увійшов маркіз. Жульєн повідомив його про свій від'їзд, але пан де ла Моль попросив залишитися, бо має до нього важливе доручення.
XVIII
Жорстокі хвилини
Мадемуазель де ла Моль була у захваті від тієї пристрасті, яку виявив Жульєн. "Якби в цю мить знайшовся якийсь привід, щоб поновити їхні стосунки, вона радо вхопилася б за нього".
Після обіду вона першою заговорила до Жульєна. Вона розповіла про свої сердечні переживання, про захоплення паном де Круазнуа, паном де Кейлюсом. "Жульєн зазнав найстрашніших мук ревнощів". Як жорстоко була покарана гордість Жульєна, що ставив себе вище від усіх цих аристократів.
"Цілий тиждень тривала ця безжалісна одвертість". Матильда переповідала Жульєну листи, які колись писала, "його муки давали їй явну насолоду. Вона бачила в них слабкість свого тирана, отже, могла дозволити собі кохати його". Але Жульєн вчинив дурість: він палко зізнався Матильді, що кохає її. "Щирі, але такі необдумані слова Жульєна все змінили за одну мить. Упевнившись, що він кохає її, Матильда відчула до нього найглибшу зневагу" і навіть огиду.
Жульєн нічого не розумів, але цю зневагу відчув одразу і перестав навіть дивитися на Матильду, хоча це йому коштувало величезних зусиль.
Натішившись увагою молодих аристократів, Матильда знову стала думати про Жульєна. Вона бачила себе подругою чоловіка, поряд з яким не пройде крізь життя непомітною.
ХІХ
Італійська опера
"Поринувши у думки про майбутнє і про ту визначну роль, яку вона сподівалась відіграти, Матильда скоро почала не без жалю згадувати про суперечки, що виникали в них з Жульєном". Вона дедалі частіше пригадувала хвилини щастя, і її мучило каяття.
Увечері Матильда з матір'ю поїхала в Італійську оперу. "Протягом першого акту вона мріяла про свого коханого з найпалкішою пристрастю". У другому акті любовна арія так вразила дівчину, що "вона була в якомусь екстазі". Їй здалося, що вона перемогла своє кохання.
А в цей час Жульєн відчував себе жертвою. "Ніколи ще він не доходив до такого розпачу", та все ж вирішив раз і назавжди покласти цьому край. Уночі він знайшов драбину, піднявся в кімнату, мріючи востаннє поцілувати кохану, і потрапив у її обійми.
"Хто міг би змалювати Жульєнове щастя?
Матильда була щаслива, мабуть, не менше за нього". Вона, стискаючи його в обіймах, просила прощення за свій бунт, називала його володарем, а себе його рабою і служницею. На знак примирення Матильда відрізала велике пасмо волосся і віддала його коханому.
Уранці Жульєн спустився в їдальню і побачив, як сяяли коханням очі Матильди.
Але вже через день вона почала знову каятись у тому, що зробила для нього. "Їй сьогодні набридло кохати".
Жульєн не розумів, чим заслужив таку неласку. Його охопив розпач.
ХХ
Японська ваза
Наступного дня Матильда знову оточила себе молодими аристократами. До неї повернулася прихильність до світських розваг. Жульєн мав необережність зайняти своє давнє місце у колі біля Матильди, але відчував себе тут зайвим: ніхто не звертав на нього уваги. "Протягом години він грав роль нав'язливого підлеглого, від якого не приховують того, що про нього думають". Він шукав приводу піти, "а коли покинув вітальню, це вийшло в нього надзвичайно незграбно".
Наступного дня все повторилося. Жульєн хотів тільки одного — поговорити з Матильдою. Цю неприємну розмову дівчина почала сама. Цілком відверто і прямо вона заявила, що не любить його, що шалена уява обманула її.
Жульєн намагався якось виправдатися, але звук його голосу дратував Матильду. "Вона мала надзвичайно гострий розум і досконало володіла мистецтвом вражати людське самолюбство" так, що Жульєн почав зневажати себе.
Матильда була горда, що могла порвати все назавжди. "Вона була така щаслива, що й справді в ці хвилини зовсім не почувала кохання".
Цього ранку пані де ла Моль попросила Жульєна передати їй дуже рідкісну брошуру. "Він, беручи її з консоля, перекинув старовинну синю фарфорову вазу, дуже потворну".
Пані де ла Моль схопилася з розпачливим зойком. Вона почала розповідати історію цієї вази, але Жульєн навіть не збентежився. Він тихо сказав Матильді, яка стояла біля нього: "Ця ваза розбита, знищена навіки. Те саме спіткало й одне почуття, що колись панувало в моєму серці. Я перепрошую вас за ті безумства, на які воно мене штовхнуло. — І він вийшов".
ХХІ
Секретна нота
"Маркіз покликав Жульєна до себе" і запропонував йому вивчити чотири сторінки послання, поїхати в Лондон і переказати там, не змінюючи жодного слова.
Увечері Жульєн і пан де ла Моль поїхали на зустріч зі змовниками. Вони увійшли до вітальні, посеред якої лакей поставив великий стіл.
Ім'я хазяїна, надзвичайно огрядного чоловіка, ні разу не було назване. За столом, спиною до Жульєна, сиділи сім співбесідників. "Ще якийсь добродій увійшов без всякої доповіді... Він був низенький і товстий, рум'яний, і в його блискучих оченятах не можна було прочитати нічого, крім люті дикого кабана".
Увійшов ще один чоловік. Він нагадував старого безансонського єпископа. Потім прийшов молодий єпископ агдський. Він упізнав Жульєна, і на його обличчі відбився подив.
Усі гості розбилися на групи і розмовляли між собою доволі голосно. Жульєн не знав, як поводитися в цій ситуації. "Він чув такі дивовижні речі, що збентеження його зростало дедалі більше".
ХХІІ
Дебати
Лакей доповів, що прибув герцог ***. "З його появою засідання негайно розпочалося".
Міркування Жульєна щодо цього зібрання перервав пан де ла Моль, який представив його як людину, що обдарована дивовижною пам'яттю. Його завданням було запам'ятати все, що буде сказано в цій кімнаті, і передати всі промови дослівно людині, яку йому назвуть. Жульєн зрозумів, що встряв у якусь змову, але це мало його хвилювало. Він записав промови на двадцяти сторінках протоколу. Усі виступи зводилися до того, що Англія повинна допомогти Франції у її боротьбі з вільнодумством і дрібною буржуазією, а французькі аристократи допоможуть їй, виставивши військо із благородних дворян.
ХХІІІ
Духівництво, ліси, свобода
Французькі аристократи мріяли створити озброєну партію. Та між ними не було єдності, вони не довіряли один одному. Але справу треба було довести до кінця, і маркіз склав секретну ноту, яку Жульєн вивчив напам'ять.
Пан де ла Моль дав Жульєну подорожню на вигадане ім'я і порадив юнакові удавати з себе "фата, що подорожує, аби згаяти час. Маркіз попередив, щоб Жульєн був дуже обачний у дорозі, адже вороги змовників знають про посланця і організують пошуки на всіх дорогах і на поштових станціях. І справді, на одній станції його затримали, обшукали багаж, але, не знайшовши папери, вирішили, що він не може бути кур'єром".
Жульєн без особливих пригод дістався до герцога, переказав йому послання і отримав наказ виїхати до Страсбурга.
ХХІV
Страсбург
Жульєн провів у Страсбурзі цілий тиждень. Увесь цей час він думав лише про Матильду. "Йому треба було напружувати всі свої сили, щоб не вдаватися в розпач", але майбутнє здавалося йому безрадісним. Він мріяв мати біля себе друга, якому можна було б усе розповісти.
Одного дня Жульєн випадково зустрів російського князя Коразова. Колись князь радив Жульєну бути серйозним і малослівним. І ось тепер він бачив молодого француза пригніченим. Князь виявив інтерес до душевних переживань Жульєна, і той розповів Коразову свою сумну історію кохання. Звичайно ж, він не назвав імені своєї коханої, але точно змалював князеві вчинки й вдачу Матильди.
Князь Коразов розробив для Жульєна кожен крок у стосунках з коханою.
По-перше, Жульєн не уникатиме спілкування з нею, але в жодному разі не показуватиме їй, що він холодний чи ображений. По-друге, він має "упадати за якоюсь жінкою з її товариства, але не виявляючи палкого кохання". Треба грати цю комедію дуже вміло, щоб ніхто ні про що не здогадався. По-третє, Жульєн повинен писати листи жінці, за якою упадатиме, двічі на день. Наступного дня князь передав Жульєну п'ятдесят три пронумеровані любовні листи, адресовані до найвищої і найсумнішої доброчесності.
"Князь був захоплений Жульєном. Не знаючи, чим довести йому свою раптову прихильність, він нарешті запропонував йому руку однієї зі своїх кузин, багатої московської спадкоємиці". Жульєн обіцяв подумати, але, отримавши відповідь від поважної особи на секретну ноту, виїхав у Париж і відчув, що не зможе покинути Францію і Матильду.
Він вирішив, що, виконуючи настанови князя Коразова, буде залицятися до вдови маршала де Фервака, яка часто бувала в палаці де ла Моль. Ця красуня вважала своєю метою в житті примусити всіх забути, "що вона — дочка промисловця, і для того щоб створити собі певне становище, завоювати авторитет у Парижі, вона вирішила проповідувати доброчесність".
XXV
Царство доброчесності
Повернувшись у Париж і вручивши де ла Молю відповідь, якою той був, очевидно, дуже розчарований, Жульєн поспішив до графа Альтаміри. Юнак зізнався, що палко кохає вдову маршала. Граф повів його до дона Дієго Буетоса, який колись безуспішно залицявся до красуні. Він розповів Жульєну, що пані де Фервак буває мстива, але бажання шкодити людям іде від якогось таємного горя, яке вона носить у душі. Іспанець віддав чотири листи, написані нею, а Жульєн пообіцяв, що їхня розмова залишиться таємницею.
Наближалася година обіду, і Жульєн поспішив у палац де ла Моль. Він вирішив виконувати всі приписи князя, а тому вдягся у найпростіший дорожній костюм.