Це була біла сукня і біле покривало – одяг послушниць Божого притулку. Тільки-но встигла вона одягтись, як Квазімодо повернувся з їжею і сінником. То був його власний обід і його власна постіль. Циганка звела на нього очі, бажаючи подякувати йому, але не могла промовити й слова. Бідолаха був справді надзвичайно потворний. Вона опустила голову. Тоді він промовив, щоб вона не дивилася на нього, бо розуміє свою потворність. Квазімодо просив її не виходити з Собору, бо тоді вона загине. Горбань знову пішов, і Есмеральда побачила, що Джалі з нею. Циганка вкрила її поцілунками, а потім заплакала. Сльози допомогли зникнути її стражданням. Коли стемніло, ніч здалася їй такою прекрасною, що вона вийшла на верхню галерею, яка оперізувала Собор.
III. ГЛУХИЙ
Прокинувшись другого ранку, Есмеральда помітила, що проспала всю ніч, хоч давно вже забула про сон. Квазімодо дивився на неї, поки вона спала, але як тільки дівчина побачила його, він пішов. Дівчина попросила його підійти, але він не чув. Тоді вона вибігла із своєї келії, наздогнала його й схопила за руку. Відчувши її дотик, Квазімодо весь затремтів. Він благально глянув на неї своїм єдиним оком і, зрозумівши, що вона стримує його, весь засяяв від радості й ніжності. Вона хотіла примусити його ввійти до своєї келії, але він сказав, що пугачу не місце в гнізді жайворонка.
Есмеральда поволі почала звикати до свого рятівника. Він пояснив, що є глухим і усвідомлює свою потворність. Есмеральда запитала, чому він її врятував, Квазімодо по її губах прочитав це питання і відповів, що не забув, як вона дала йому напитися. Хоч якою нещасною почувала себе циганка, усе ж ця дивовижна істота збуджувала в ній співчуття. Вона знаком наказала йому залишатись. Та Квазімодо вирішив йти. Він залишив їй маленький металевий свисток і пояснив, що коли буде потрібний їй, вона може засвистіти, бо він чує цей звук.
IV. ГЛИНА І КРИШТАЛЬ
Днi змінялися днями. Спокій поступово повертався в душу Есмеральди. Вона раділа, що Феб живий, бо ж сама його бачила. Дівчина кохала його, але жаліла, що він дав себе обдурити і повірив, що вона могла вдарити його кинджалом.
З кожним світанком вона ставала все спокійнішою, дихала все вільніше, здавалася менш блідою. У ті хвилини, коли вона не мріяла про Феба, вона інколи думала про Квазімодо. Він був її єдиним зв'язком із зовнішнім світом. Та він був надто потворний. Вона так і не підняла з підлоги свистка, якого він їй дав. Це не завадило Квазімодо час від часу відвідувати її. Якось він з'явився на порозі її кімнати (всередину він не входив ніколи) в ту хвилину, коли Есмеральда співала. Коли вона помітила його, то перелякалася і перестала співати. Квазімодо благав продовжувати. Вона не хотіла завдати йому прикрості й тому, ще вся тремтячи, знову заспівала. Мало-помалу її переляк минув.
Одного ранку Есмеральда, підійшовши до краю покрівлі, дивилася на майдан. Феб проїжджав у кінці майдану й вітав даму, що усміхалася до нього з балкона. Циганка благала його звернути на неї увагу. Феб не чув її слів, але Квазімодо все бачив. Тяжке зітхання вирвалося йому з грудей. Його душило ридання, а зі своєї голови він вирвав пасма рудого волосся. Він прошепотів, заскреготавши зубами: "Прокляття! Так он яким треба бути! Красивим зовні!". Він обережно смикнув Есмеральду за рукав. Вона обернулася, Квазімодо сказав, що може піти по Феба. Циганка зраділа, обійняла його коліна і просила йти.
Коли Квазімодо прибіг на майдан, то побачив лише ротмістрового коня, прив'язаного до дверей будинку Гонделор'є. Ротмістр уже ввійшов у браму. Квазімодо вирішив дочекатися виходу ротмістра. Дзвонар чекав до ночі, Есмеральда досі стояла на своєму місці, але офіцер усе не виходив. Близько години по півночі гості почали роз'їжджатися. Пізніше ротмістр вийшов на балкон з Фльорделіс. Коли ж Феб рушив додому, Квазімодо кинувся за ним і сказав, що на нього чекає закохана в нього жінка. Ротмістр обізвав Квазімодо опудалом і сказав, що не бігатиме до всіх жінок, які кохають його або кажуть, що кохають. Тоді Квазімодо сказав, що це циганка. Це слово таки справило сильне враження на Феба. Він був певен того, що нещасна Сіміляр мертва. Феб ударив Квазімодо чоботом у груди і поїхав. Дзвонар повернувся до Собору і сказав Есмеральді, що не зміг знайти Феба. Це засмутило її, вона дорікнула, що треба було чекати всю ніч. З цього дня циганка його більше не бачила. Він перестав приходити до її келії. Тільки-но вона його десь помічала, він щезав.
Есмеральда проводила свої дні, пестячи Джалі, стежачи за під'їздом будинку Гонделор'є, тихесенько розмовляючи сама з собою про Феба і кришачи ластівкам хліб. Квазімодо вона зовсім перестала бачити й чути. Здавалося, бідолаха дзвонар зник із Собору. Та якось уночі, коли вона не спала і мріяла про красуня ротмістра, вона почула чиєсь зітхання біля своєї келії. То був Квазімодо, який спав на голому камені.
V. КЛЮЧ ВІД ЧЕРВОНОЇ БРАМИ
А тим часом народний поголос про чудесне визволення циганки дійшов до архідиякона. Дізнавшись про це, він сам не міг зрозуміти своїх почуттів. Чоловік замкнувся в своїй монастирській келії і в такому відлюдді пробув кілька тижнів. Усі гадали, що він хворий. Якось прийшов Жеан, стукав, заклинав, благав, десятки разів називав своє ім'я, але Клод не відчинив дверей. Цілі дні проводив він, притулившись обличчям до віконної шибки. З цього монастирського вікна йому було видно келію Есмеральди; він часто бачив її з кізкою, а іноді з Квазімодо. Він помічав увагу, яку виявляв до неї жалюгідний глухий. У його серце вкралися ревнощі. Його ночі були жахливими, знову спалахнула плотська пристрасть. В одну з ночей він скочив з ліжка і вибіг з келії зі світильником у руці, напівроздягнений, несамовитий, з палаючими очима. Він знав, де знайти ключ від Червоної брами, що з'єднувала монастир із Собором; а ключ від баштових сходів був завжди при ньому.
VI. ПРОДОВЖЕННЯ ОПОВІДАННЯ ПРО КЛЮЧ ВІД ЧЕРВОНОЇ БРАМИ
Цієї ночі Есмеральда заснула у своїй келії, сповнена забуття, надії і солодких думок. Вона вже деякий час спала, та раптом їй почулося якесь шарудіння. Дівчина побачила, що хтось дивиться на неї крізь слухове віконце. Тільки-но привид помітив, що Есмеральда дивиться на нього, він загасив світильник. Проте молода дівчина встигла розглядіти, що це священник. За хвилину вона відчула, як хтось притиснувся до її тіла. Клод вповз до неї на сінник і намагався обняти її обома руками. Вона була розгнівана і нажахана. Клод просив зглянутися на нього. Вона обома руками схопилася за рештки волосся на його полисілій голові й силкувалася віддалити від себе його поцілунки так, наче це були укуси. Він відпустив, просив бити, робити що хоче, але любити його. Циганка з дитинячою люттю почала бити його. Священник знову припав до неї. Раптом вона відчула, що він дужчий за неї, відчула, як його хтива рука блукає по її тілу. Дівчина зробила останнє зусилля і почала кликати на порятунок. На щастя, її рука наштовхнулась на свисток Квазімодо. На звук свистка прибіг дзвонар і схопив Клода. Священник був блискавично звалений на землю і відчув на своїх грудях важке коліно. Ніч робила глухого сліпим, тому він не знав, що тримає Клода. Коли дзвонар витяг священника з келії, він впізнав Клода. Тепер погрожував священник, а Квазімодо благав. Священник, жестами виявляючи гнів і докір, різко наказав глухому йти геть. Глухий схилив голову, потім став навколішки перед порогом келії. Він дав Клоду ніж і сказав, щоб його вбив, а тоді вже хай робить, що хоче. Дівчина виявилася спритнішою. Вона вирвала ніж з рук Квазімодо й тепер була готова вдарити священника. Священник відкинув ногою Квазімодо і, тремтячи від люті, зник під склепінням сходів. Коли він пішов, Квазімодо підняв свисток, який врятував циганку, і віддав їй.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
КНИГА ДЕСЯТА
І. НА БЕРНАРДИНСЬКІЙ ВУЛИЦІ У ГРЕНГУАРА ОДНА ПО ОДНІЙ ЗАРОДЖУЮТЬСЯ КІЛЬКА БЛИСКУЧИХ ІДЕЙ
Коли Гренгуар дізнався, що Есмеральда знайшла притулок у Соборі Паризької Богоматері, він заспокоївся і навіть не думав про те, щоб її відвідати. Якось біля церкви Сен-Жермен-Оксеруа він зустрів архідиякона. Гренгуар розповів, що тепер захоплюється архітектурою. Коли вони розмовляли, на вулиці з'явився загін королівських стрільців на чолі з ротмістром. Поет сказав, що знав одну дівчину, яка завжди клялася йменням Феба. Клод почав мову про Есмеральду, але поет більше шкодував за маленькою кізкою. Клод сказав, що хоч Есмеральда знайшла притулок у Соборі, проте за три дні правосуддя забере її звідти і її повісять на Гревському майдані, бо є ухвала судової палати. Поет спитав, якому дияволу спало на думку домагатися її повторного арешту. "Між людьми бувають дияволи", – відповів архідиякон. Потім він натякнув, що вона врятувала Гренгуарові життя, тож тепер він повинен допомогти їй. Поет сказав, що можна сказати, ніби циганка вагітна від нього, тоді в такий спосіб можна домогтися відстрочки. Така ідея дуже обурила Клода Фролло. Він сказав, що є тільки один шлях до порятунку: він проведе поета до неї, вони обміняються одягом, і Есмеральда зможе вийти з Собору. Гренгуар розумів, що за такий обман його повісять, а йому хотілося жити. Нарешті Гренгуар запропонував нову ідею: циганське плем'я повстане і викраде циганку.
II. СТАВАЙ ВОЛОЦЮГОЮ
Повернувшись до монастиря, архідиякон побачив біля дверей келії свого молодшого брата Жеана. Школяр жалівся, що не має грошей. Коли архідиякон відмовився давати гроші, Жеан сказав, що в такому випадку стає волоцюгою. Та коли Жеан уже йшов, Клод через вікно жбурнув братові гаманець, який набив школяреві на лобі велику ґулю. Жеан підняв його і пішов, розсерджений і водночас вдоволений.
III. ХАЙ ЖИВУТЬ ВЕСЕЛОЩІ!
Волоцюги зібралися у шинку з вивіскою "Шинок дзвонарів по небіжчиках". Цього вечора було галасливіше, ніж завжди, адже затівалася важлива справа. Обідранці готували зброю. У цьому натовпі можна було розрізнити три головних групи людей. На чолі однієї з них був Матіас Хунґаді Спікалі, князь циганський та богемський. Друга група громадилась навколо уславленого володаря царства Алтинів Клопена Труйльфу.