Вони сіли у машину і поїхали у село. Поліцейський за кермом мовчав, а коли вони опинилися у селі, він просто передав жінку Каприкорнові. Елінор запитали, де Чарівновустий, а вона відповіла, що той мертвий, і Фарид теж. Жінка заплакала і збрехала, що поховала їх, але місця не скаже. Елінор кинули в камеру з Резою. Тітка відразу впізнала свою улюблену небогу.
В ОСТАННЮ МИТЬ
Фарид і Мо замаскувалися і підготували смолоскипи. Коли вони почули, що до їхньої схованки наближаються, то сховалися у ямі, яку перед цим віднайшов Фарид. Каприкорнові люди забрали всі їхні речі, навіть закривавлену хустину хлопця, але їх самих не знайшли. Мо був дуже радий, що Фарид був з ним, адже хлопець вмів не лише непомітно підкрадатися, а й знаходити схованки.
ТЕНДІТНЕ СТВОРІННЯ
Каприкорнові люди шукали Вогнерукого зовсім не там. Вибратись із села йому не пощастило, і він був у Бастиному будинку. Баста мешкав у провулку відразу за Каприкорновим двором. У будинку ватажка ніхто з чорних курток не мешкав.
Вогнерукому пощастило, що він устиг добігти до Бастиного будинку. Двері були замкнені, але для нього це не було перешкодою. Всередині Вогнерукий знайшов фею Дінь-Дінь. Вона була під слоїком і була в поганому стані. Вогнерукий знайшов молоко і погодував фею. Потім він вирішив зникнути звідси назавжди, бо нічим не може допомогти Меґі під час страти. Рези йому теж було жаль, але він нічого не міг зробити.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ПОТРІБНІ СЛОВА
Феноліо все писав і писав. Він не знав, яку долю вибрати Каприкорновим людям, а Меґі радила, щоб Привид знищив їх усіх.
У село все прибували Каприкорнові люди, котрі несли службу й далеко за селом. Усі наперед тішилися тим, що їх очікувало. Басту теж мали стратити, і це додавало майбутньому видовищу ще більшої привабливості, бо цього чоловіка ніхто не любив.
О шостій вечора Феноліо сказав дівчинці, що все готово. Меґі була здивована, що написаного вийшло на один-єдиний аркуш. Мортола принесла дівчинці сніжно білу сукню і наказала одягнути на страту. Феноліо намагався заспокоїти дівчинку і переконував, що все закінчиться добре. Меґі повинна була сховати у рукав сукні нову історію від Феноліо, а в потрібний час покласти в "Чорнильне серце" і прочитати.
Коли Сорока прийшла по Меґі, над дзвіницею вже завис місяць. Дівчинка уже була в сукні, у рукаві був застромлений аркуш. Служниця причесала Меґі, а у волосся їй застромили шпильку з перлами.
ВОГОНЬ
Коли впали сутінки, Мо з Фаридом пішли підпалювати Каприкорнів будинок. Під загрозою мали опинитися усі його скарби, що там зберігалися. Цього разу в селі було багато людей. Посеред майданчика було змайстровано щось схоже на поміст, а навпроти стояла клітка. На лівому краю поля видніли довгі дерев'яні лави, й на них уже повмощувалося кілька чорних курток. Спершу Мо з Фаридом хотіли були прослизнути в село через автостоянку: але вирішили скористатися шляхом хоч і довшим, але темнішим.
Згодом вони побачили, як Мортола повела Меґі з Каприкорнового будинку, за ними ступав Пласконіс. Охороняти дім залишився тільки один вартовий. Перевдягнені у чорні куртки, Мо і Фарид знешкодили вартового, а перед цим ще й дізналися від нього, що Вогнерукий втік.
Чарівновустий вибив одне з вікон і у наплічнику Вогнерукого шукав сірники. Між речами він натрапив на знімок Каприкорнової служниці, що намагалась допомогти Вогнерукому й за це сьогодні вночі мала поплатитися життям. Раптом Мо впізнав її. Фарид підпалив будинок, а Мо продовжував дивитися на знімок. Хлопець пояснив, що Вогнерукий закоханий у цю жінку. Коли вогонь сильно розгорівся, Мо втік, а Фарид закричав: "Горить! У Каприкорна пожежа!". Фарид підпалив другого смолоскипа й кинув перед церковними дверима. Вартовий вдарив у дзвін, а хлопець подався наздоганяти Чарівновустого.
ЗРАДА, ДОВГИЙ ЯЗИК І ДУРНИЙ РОЗУМ
Тереза, Елінор і Баста сиділи у клітці на майданчику. Тереза мала клаптики паперу і писала для Елінор сотні запитань про доньку і чоловіка. Елінор пошепки відповідала на них. Жінки трималися від Басти, наскільки це було можливо, якомога далі.
На майданчику уже зібралося багато людей. Коли на довгих лавах уже не зосталося жодного вільного місця, з'явився Каприкорн. Коли він опустився в своє крісло, за спиною в нього став Кокерель. Очевидячки, новим Каприкорновим улюбленцем тепер був він.
Привели Меґі. Сорока витягла її на поміст, де був лиш стілець. Дівчинка помітила, що у клітці сидить тітка. Елінор обійняла Терезу за плечі й пригорнула до себе. Феноліо посадили за якихось кілька кроків від Каприкорнового крісла.
Каприкорн підвівся і виголосив, що люди в клітці мають померти за зраду, довгий язик і дурний розум. Та раптом почувся дзвін. На знак Каприкорна Пласконіс підкликав до себе п'ятьох чорних курток і кудись із ними подався. Ті, що лишилися, занепокоєно посхиляли один до одного голови й зашепотілися. Каприкорн сказав, що не сталося нічого страшного, просто почалася пожежа. Потім Каприкорн показав клапоть закривавленої тванини і сказав, що Чарівновустого і Фарида довелося вбити. Тереза налякалася, вона вірила закривавленій шматині, як, зрештою, і її донька. Елінор зрозуміла, що слова Каприкорна брехня, бо хто ж улаштував пожежу.
ПРИВИД
Меґі наказали читати. Книжку дістали з уже відомої дівчинці шабатурки. Сорока погрозила Меґі, що коли та прочитає не як слід, то Кокерель вб'є Феноліо. Меґі відчувала, як об шкіру під рукавом треться схований папірець. Коли вона гортала книжку, власні руки здавалися їй чужими. Дівчинка згадувала, що мала подати знак Феноліо: відкинути коси з чола. Та щойно вона піднесла ліву руку, як на лавах знову знялася тривога. Повернувся Пласконіс, усе його обличчя було в сажі. Він поквапно підійшов до Каприкорна й щось прошепотів тому на вухо. Поряд із дзвіницею Меґі помітила два стовпи диму. Каприкорн наказав ще десятьом людям йти на допомогу.
На Меґі вже майже ніхто не звертав уваги. Хтось викрикнув ім'я Вогнерукого, але Каприкорн сказав, що фокусник давно десь лежить мертвий. Меґі встала і сказала, що Вогнерукий ніколи не помре, бо він живе у книжці. Раптом дівчинка почула дивне цокання з-за машин. Таким цоканням її будив батько. Меґі боялася, щоб тато не зробив якої-небудь дурниці. Адже він навіть не здогадується, що вони з Феноліо замислили. Меґі сказала, що не може читати, поки над нею стоїть Сорока. Стара змушена була відійти. Дівчинка піднесла руку й відкинула з чола пасмо кіс. Знак для Феноліо. Він тієї ж миті розпочав свою виставу. Старий говорив, що не хоче, щоб його книжку використовували для знущання і вбивств. За цей час дівчинка дістала аркуш з-під рукава.
Меґі почала читати про те, що Каприкорн мав багато поплічників, але був один такий, якого боялися найбільше, називали його Привидом. І з'являвся він лише тоді, коли його кликав Каприкорн. Дівчинка все читала, а коли промовила, що Привид був неприступний, безсмертний і нещадний, як і його володар, на майданчику щось підвелося, витягуючись у висоту, випростуючи сірі, мов попіл, руки й ноги. Меґі продовжила читати про те, що однієї ночі Привида викликав не Каприкорн, а дівчинка. І коли вона вигукнула його ім'я, до нього повернулася пам'ять: він пригадав усіх, з чийого попелу його створили, пригадав увесь біль, усі страждання. Привид вирішив помститися тим, хто спричинив цю велику біду, хто своєю жорстокістю отруїв світ. Сорока хотіла перешкодити дівчинці читати, але Даріус схопив стару. Меґі тим часом читала далі, краєм ока стежачи за Привидом, який стояв і дивився на неї. Обличчя він не мав, але мав страшні, червоні очі. Дівчинці лишалося прочитати, що Привид вбив Каприкорна, але вона вже не мала сил. Раптом хтось став у неї за спиною. То були Мо і Фарид. Мо взяв книжку з рук Меґі і прочитав те, що написав Феноліо: "І Каприкорн упав ницьма, а його чорне серце спинилося. І всі, хто разом з ним палив, грабував і вбивав, щезли, мов попіл, що його розвіяв вітер".
ПРОСТО ПОКИНУТЕ СЕЛО
Отак загинув Каприкорн, а за ним зникла більша частина чорних курток, що сиділи на лавах. Решта просто розбіглись. Привид усе ще стояв на місці. Мо сховав книжку під куртку і обійняв дочку. Він попросив Фарида відімкнути клітку. Меґі здивувалася, бо Сорока не зникла. Вона дивилася на Каприкорна і плакала.
Дівчинка дістала книжку з під батькової куртки й, погортавши сторінки, знайшла аркуш Феноліо. На звороті ще було кілька слів. Самого письменника не було ніде. Дівчинка зрозуміла, що Феноліо тепер у книжці. Вона прочитала рядки про те, що Привид розпався, а з нього воскресли усі, з чийого попелу він був створений: чоловіки, жінки, діти, собаки, коти, кобольди, феї й ще багато багато інших істот. Всі ці істоти сповнили майданчик, а Привид зник.
Меґі й Мо рушили до клітки з Резою та Елінор. Та не встигли Реза й Елінор ступити й кроку до виходу, як із найтемнішого кутка в клітці вискочив Баста. Він теж чомусь не зник. Баста кинувся на Резу і сказав, що коли його звідси не випустять, то задушить жінку.
Елінор рішуче заступила собою дверцята клітки, та Баста відштовхнув її і швидко втік. Не встигли Фарид і Мо кинутися за ним навздогін, як він зник з очей. Сорока тієї ночі теж втекла. На стоянці позникали усі машини, а телефона ні в кого не було. Зрештою вони вирішили перебути цю ніч – останню – в селі разом з усіма тими, кого Феноліо вирвав з лабетів смерті.
Меґі сиділа поміж батьком і матір'ю під одним зі старих коркових дубів і думала, чи лишився живим Вогнерукий. Перше ніж заснути, Меґі побачила, як Елінор походжає серед кобольдів та фей зі щасливою усмішкою.
ТУГА ЗА ДОМІВКОЮ
Вогнерукий досі був у селі і бачив усе, що відбулося. Тепер йому не було діла до Чарівновустого, його жінки і дочки, і до схибленої на книжках Елінор. Тепер його цікавила лише книжка, яку Чарівновустий сховав під куртку.
Уже почало світати, коли всі нарешті поснули. Тільки Фарид лишився на чатах. Чарівновустий і Реза спали під деревом, Меґі вмостилася поміж ними. За крок від них лежала Елінор. На грудях у неї спала одна з фей.
Фарид, угледівши, що підходить Вогнерукий, підхопився на ноги. У руках він тримав рушницю.