Головним у Плашуві буде хтось такого самого калібру. Позитивною рисою трудових таборів є лише те, що в них немає спеціальної техніки для фізичного знищення в'язнів. Величка, Прокоцим і майбутній табір у Плашуві перебувають під контролем шефів краківської поліції − Юліана Шернера і Рольфа Чурди.
Кастнер і Шпрінґманн були не з тих людей, кого легко вразити. Вони все життя прожили під загрозою таємної поліції. Самуель Штерн − голова єврейської ради, член угорського сенату − відкидатиме цю розповідь Шиндлера як зловмисну фантазію. Шпрінґманн і Кастнер не так були приголомшені свідченнями Шиндлера, як перебували в стані якогось болісного прозріння. Безумовно, вони надішлють доповідь за всіма його свідченнями до Стамбула. Це підніме палестинських сіоністів і Єврейський об'єднаний розподільчий комітет на більш рішучі дії. Водночас ці відомості передадуть Черчиллю й Рузвельту.
Шпрінґманн попросив Шиндлера поїхати до Стамбула і розповісти там про це особисто. Шиндлер погодився. Це мало статися ближче до кінця року, тим часом він мав регулярно бачитися в Кракові з паном Седлачком.
Розділ 19
Амон Ґьот приїхав з Любліна, щоб провести ліквідацію гетто і прийняти командування табором примусової праці (Zwangsarbeitslager) в Плашуві. Ґьот був молодший за Оскара Шиндлера на якісь вісім місяців, але мав з ним значно більше спільного, ніж тільки вік. Як і Оскар, він виховувався в католицькій родині і перестав дотримуватися церковних обрядів у 1938 році, коли розпався його перший шлюб. Як і Оскар, він після школи вчився в реальній гімназії, де вивчав інженерію, фізику, математику. Віденець Амон вступив до націонал-соціалістичної партії ще в 1930 році. Коли Австрійська Республіка стурбувалась і заборонила цю партію в 1933 році, він уже належав до її служби безпеки − СС. Пішовши в підпілля, Ґьот вийшов на віденські вулиці після аншлюсу в 1938 році у формі молодшого командира СС. У 1940 році його підвищили до обершарфюрера, а в 1941 році він дослужився до офіцерського звання, яке в СС було значно складніше одержати, ніж у вермахті. Після піхотних навчань його поставили керувати зондеркомандами під час операцій в багатолюдному люблінському гетто, і своїми стараннями там він отримав право зайнятися ліквідацією краківського.
Амон Ґьот сентиментально ставився до своїх дітей, дітей від другого шлюбу, яких через закордонну службу в останні три роки бачив дуже мало. Обидві колишні дружини Амона Ґьота згадували, що він підіймав на них руку. Амон відчайдушно пив, але ніколи не мав похмілля, на яке заслуговував.
Амон Ґьот сподівався, що буде можливість ліквідувати гетто в межах місяця. Ґьота на центральному краківському вокзалі зустріли сам старший сержант Кунде − командир караульного загону СС у гетто, і Горст Піларжик, котрий тимчасово відповідав за табори в Прокоцимі й Величці. Вони втрьох подалися дивитися гетто й місце нового табору. Вони їхали гетто, а Кунде розповідав: ліворуч від машини − гетто В, його мешканці, дві тисячі осіб, уникли попередніх операцій або ж перед їхнім початком отримали роботу на промисловості. Але тепер випущено нові посвідчення з відповідними скороченнями: або W для тих, хто працює на армію, або Z для тих, хто працює на цивільну владу, або R для робітників на необхідному виробництві. У мешканців гетто В немає таких нових посвідчень, тож їх відвезуть на Sonderbehandlung (особливе поводження). Праворуч від машини, мешкало десять тисяч людей. Звичайно, вони будуть першою робочою силою в таборі Плашув. Очікувалося, що підприємці забажають перенести повністю чи частково своє виробництво з міста на територію табору.
Коли Плашув буде готовий, Прокоцим, звичайно, розформують, і працівниці перейдуть під керівництво Ґьота. Амон спланував, що збудує тут залізничну гілку. Частина території табору ще місяць тому була єврейським цвинтарем, і комендант Амон видав дотеп: "Недалеко їм буде ходити, щоб поховали".
Будівництво табору йшло повним ходом. За огорожі Амон не хвилювався. Паркани будуть скоріше психологічним засобом для в'язнів, ніж необхідним застережним об'єктом. Бо після того, як на Подґужі СС застосує встановлену методу ліквідації гетто, люди ще й будуть вдячні за плашувські бараки.
Зустріч із місцевими господарями фабрик і тройгендерами відбувалася в кабінеті Юліана Шернера в центрі Кракова вранці наступного дня. Амон Ґьот був переконаний, що вмовить незалежних осіб: Боша, Мадріча, Шиндлера − перевести свою єврейську робочу силу за табірний дріт. Буде швацька фабрика Мадріча, емалева − Шиндлера, той металевий завод, який пропонується створити, фабрика щіток, склад, де перероблятимуть ношену, пошкоджену чи забруднену форму вермахту з російського фронту, ще один склад, де робитимуть те саме з одягом євреїв, захопленим у гетто, щоб потім постачати ним німецькі родини, постраждалі від бомбардувань.
І всі панове запрошуються подивитися місце майбутніх цехів у Плашуві сьогодні ж по обіді. Амон показав на мапі табору місце, виділене під фабрики. Він запевнив, що не втручатиметься в керування фабриками. Мадріча й Шиндлера Амон особливо бажав прибрати до рук. Та Ґьот інстинктивно відчував, що Шиндлер відмовиться.
Оскар Шиндлер пішов з усіма дивитися майбутній табір. Після огляду Амон влаштував показовий розстріл. Він розстріляв Діану Райтер, єврейку−інженерку, яка проектувала бараки. Вона сказала, що котловани було неправильно вирито, тому треба почати все з нуля, бо бараки обваляться. Жінку розстріляли.
Розділ 20
Через два дні Шиндлер прихопив пляшчину бренді і навідав Амона. Оскар був переконаний, що переносити фабрику до Плашува не можна. Він зневажав Ґьота найпростішим і найбільш пристрасним чином.
Шиндлер узявся тлумачити, чому він не бачить можливостей переносити свою справу до Плашува: фабрика надто велика, щоб її можна було переносити, на новому місці техніка демонструватиме абсолютно інший набір похибок.
Амон у душі підозрював: Оскар насправді хвилюється, що переїзд до Плашува може зашкодити його невеличким оборудочкам у Кракові. Тому комендант поспішив запевнити гера Шиндлера, що жодного втручання в роботу емалевої фабрики не відбуватиметься. "Мене, − поважно мовив Шиндлер, − хвилюють суто виробничі проблеми".
Іцхак Штерн, коли якось надвечір прийшов на Заблоче, побачив Оскара пригніченим і розпізнав у ньому небезпечне відчуття безсилості. Оскар розповів Штернові, що він знову побував у Плашуві, де є місце приблизно для шести тисяч жінок. Чоловічий сектор теж за кілька днів буде готовий. Кожен працівник фабричного цеху знає, до чого йдеться, сказав Оскар. І тепер немає сенсу нічній зміні пересиджувати тут, бо після цього разу їм уже не буде куди повертатися. Гетто мали зачистити, воно доживало останні дні. Якщо зневіриться Оскар, розумів Штерн, усіх євреїв буде звільнено з "Емалії", бо директор захоче вмити руки від усієї цієї нечистої справи.
13 березня Амон Ґьот прибув на пляц Згоди ще до сходу сонця. Солдати зондеркоманд уже були на місці. Амон хильнув коньяку, чекаючи на штурмбанфюрера Віллі Гаазе, який керував сьогоднішньою операцією стратегічно, але не тактично. Сьогодні гетто А, де мешкають усі євреї, які працюють, буде зачищено. У гетто В, маленькій, на кілька кварталів території в східній частині гетто, мешкали старі люди − останні з безробітних. Їх теж вичистять звідти. Їхнє місце призначення − Аушвіц, де їх знищать.
Доктор Г. у реабілітаційній лікарні гетто сидів у темряві серед своїх останніх чотирьох пацієнтів, які були лежачі і не могли звідси забратися перед зачисткою. Всі чули, що сталося в інфекційній лікарні неподалік площі Згоди: загін СС на чолі з обершарфюрером Альбертом Гуяром вчинив розстріл лікарки Розалії Блау і хворих на скарлатину і туберкульоз, пацієнтів, які навіть не могли піднятися з ліжка.
Тож сьогодні доктори Б. і Г. залишили в лікарні лише чотирьох хворих, лежачих. Усвідомлюючи ймовірність самогубства, Г. створив запаси розчину синильної кислоти. Він знав, що інші лікарі теж так учинили. Знання, що під рукою є ціанід, заспокоювало доктора Г. у найтяжчі дні. Доктор Б. наказав усім медсестрам піти, залишилася лише старша медсестра. Один благородний вихід: стояти до кінця й померти в палаті, як лікарка Розалія Блау. Другий − прийняти ціанід самому і дати його пацієнтам. Г. схилявся до другого варіанта. Г. мав дружину, і вони мали інший шлях до відступу: каналізацію на розі Пивної і Кракуса. Через каналізацію, а тоді − ризикований перехід до лісів коло Ойцува.
Почувши першу автоматну чергу, лемент, ревіння мегафонів СС, доктори Г. і Б. вирішили дати пацієнтам синильної кислоти. Медсестра дала кожному пацієнтові по сорок крапель у воді. Вона знала, що то за ліки. Коли сестра принесла чотири скляночки з ліками, ніхто з пацієнтів не став питати, що там. Доктор Г. ніколи не дізнається, чи хтось із них зрозумів це. Усе відбулося так мирно, як сподівався Г...
Розділ 21
Польдек Пфефферберґ займав куток на третьому поверсі будинку ХІХ століття на краю Юзефінської. Він чекав зі своєю дружиною Мілою, що скоро прийде зондеркоманда і викликатиме їх на вулицю. Міла була мініатюрна і нервова. Із нею, утікачкою з Лодзі, Польдек одружився в перші дні перебування в гетто. Міла походила з династії лікарів: її батько, хірург, загинув іще в 1937 році, а мати-дерматолог зустріла таку саму смерть, як Розалія Блау в інфекційній лікарні. Міла зустріла Польдека, коли людей з Лодзі привезли до Кракова у 1939 році. Мілу записали до того самого помешкання, що й бравого Леопольда Пфефферберґа. Тепер він був уже, як і Міла, останнім зі свого роду. Його батьків знищили у Белжці.
Міла навіть цілком уявляла себе і Польдека лісовими партизанами, але вона боялася лізти в каналізацію. Польдек не раз виходив таким шляхом із гетто. Учора доктор Г. розповів йому остаточне рішення: вони з дружиною спробують утекти через каналізацію і запрошують Пфефферберґів із собою. На цей момент Польдек ніяк не міг переконати себе і Мілу це зробити.
Леопольд вирішив пробратися до доктора Г. Він вийшов на вулицю Кракуса і опинився навпроти будинку лікаря.