Містер Олівер вважав, що високе походження молодого священика, старовинне ім'я та духовний сан у достатній мірі відшкодували б брак багатства.
На свято П'ятого листопада був вихідний. Після обіду Джейн домальовувала мініатюру Розамунди Олівер. У цей час прийшов Сент Джон Ріверс. Коли він побачив малюнок, то здригнувся, а Джейн вирішила серйозно поговорити з ним щодо його можливого шлюбу з Розамундою. Сент-Джон довго розглядав портрет закоханими очима. Чоловік говорив, що має почуття до міс Олівер, але розуміє, що вона не буде доброю дружиною, що не поділятиме жодного з його намірів, адже не зможе бути дружиною місіонера. Джейн натякнула, що йому не обов'язково бути місіонером, але Сент Джон сказав, що ніколи не відмовиться від свого покликання, а міс Олівер швидко знайде іншого. Сент Джон вважав, що його почуття це тільки лихоманка плоті, а не муки душі, яка в нього міцна, як скеля. Він ще раз глянув на портрет і прикрив його аркушем тонкого паперу, на який Джейн, малюючи, звичайно клала руку, щоб не забруднити картону. Раптом на тому аркуші Сент Джон щось побачив і швидко відірвав від берега вузеньку смужку й сховав у рукавицю. Похапцем кивнувши "на добраніч", він подався геть. Джейн нічого не зрозуміла і невдовзі забула про цей дивний момент.
РОЗДІЛ XXXIII
Коли містер Сент Джон виходив, почав падати сніг; хуртовина тривала цілу ніч. Уранці рвучкий вітер нагнав нового снігу, до смерку долину так завіяло, що годі було й пройти. Але Сент Джон Ріверс знову прийшов і це здивувало Джейн. Вів він себе дуже дивно. Далі він почав розповідати про шлюб бідного вікарія і дочки багатія, якої родичі зріклися відразу після весілля. Через два роки молодята померли, а по них зосталась дочка, яку почала виховувати місіс Рід з Ґейтсхеда. Вона утримувала сирітку десять років, а потім віддала до Ловудської школи. Дівчинка з учениці стала вчителькою, а потім виховувала дівчинку у такого собі містера Рочестера. Сент Джон також знав, що містер Рочестер запропонував тій молодій дівчині стати його дружиною, але аж перед вівтарем виявилось, що в нього жива дружина, щоправда, божевільна. Дівчина втекла з Торнфілд-холу, ніхто її не зміг знайти. Згодом в усі газети дано оголошення. Все Сент Джон знав, бо одержав листа від такого собі містера Бріґса, повіреного.
Джейн зрозуміла, що Сент Джон усе знає, тому спитала про долю містера Рочестера. Та священник нічого не знав про нього. Сент Джон витяг смужку паперу, яку недавно відірвав від чистого аркуша, яким накривав портрет міс Олівер. На смужці було написано "Джейн Ейр", адже дівчина несвідомо підписала аркуш своїм справжнім іменем.
Сент Джон сказав, що містер Бріґс шукає Джейн тому, що містер Ейр, її дядько, який проживав на острові Мадейра, помер. Він відписав Джейн усі свої гроші – двадцять тисяч фунтів. Джейн була приголомшена. Вона спитала Сент Джона, чому містер Бріґс написав про неї саме йому. Тоді Сент Джон розповів, що його повне ім'я Сент Джон Ейр Ріверс. Прізвище його матері було Ейр, вона мала двох братів – один, священик, одружився з міс Джейн Рід із Ґейтсхеда, а другий, Джон Ейр, есквайр, комерсант, доживав свої останні дні в Фуншалі на острові Мадейрі. Містер Бріґс, повірник містера Ейра, сповістив Сент Джона, Діану і Мері у серпні цього року про дядькову смерть та про те, що той одписав усе своє майно сироті, доньці свого брата-священика, обминувши їх через свою сварку з їхнім батьком, якої так і не зміг забути. А через кілька тижнів написав другого листа, де повідомляв, що спадкоємиця десь поділась і запитував, чи Сент Джону і сестрам нічого про неї не відомо.
Джейн не могла повірити, що сестра її батька – це мати Сент Джона, Діани і Мері. Виходило, що вони – її двоюрідний брат і сестри. Сент Джон був здивований: Джейн більше раділа, що знайшла нових родичів, а не тому, що здобула спадщину. Джейн відразу вирішила, що поділить усі гроші порівну: собі, Сент Джону, Діані і Мері по 5 тисяч. Вона вважала, що тепер сестри не повинні працювати, а Сент Джону не треба їхати в Індію. Також Джейн пообіцяла, що працюватиме вчителькою, доки Сент Джон не знайде заміну.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ XXXIV
Наближалося Різдво. Джейн зачинила Мортонську школу і попросила Сент Джона відпустити з нею Анну, бо хотіла поїхати до Мургауса і підготувати усе до приїзду Діани і Мері. Сент Джону не подобалася ідея Джейн покинути школу, але він нічого не міг зробити.
У четвер до Мургауса приїхали Діана та Мері. Сестри були щасливі від зустрічі, захоплено оглядали опоряджені кімнати, чудово проводили вечір. Сент Джон теж був, але здебільшого мовчав.
На Різдво сестри гаяли час у веселих домашніх розвагах. Того дня вони дізналися, що від'їзд Сент Джона з Англії твердо призначено на наступний рік, а Розамунда Олівер виходить заміж за якогось багача.
Діана, Мері й Джейн знов узялися до своїх звичних щоденних справ, а Сент Джон почав залишатися вдома частіше. Він почав вивчати мову гіндустані і Джейн погодилася допомагати йому, бо до його від'їзду лишилися три місяці. Одного вечора перед сном Сент Джон цілував Діану та Мері і поцілував також Джейн. Дівчина відчула, що це поцілунок на пробу. Відтоді він ніколи не минав цієї церемонії; вона сприймала її надзвичайно поважно. Їй щодень більше хотілося догодити йому, але вона все одно не забула містера Рочестера і бажала дізнатися, що з ним сталося. Містер Бріґс нічого не знав про містера Рочестера, а місіс Фейрфакс не відповідала на листи.
Наближалось літо. Якось Сент Джон запросив Джейн на прогулянку. Коли вони зупинилися відпочивати, він сказав, що від'їжджає за півтора місяця і запропонував їхати з ним до Індії, бо їй призначено стати дружиною місіонера. Сент Джон вважав, що Джейн створена для праці, а не для кохання, але повинна стати дружиною місіонера, тобто його дружиною. Джейн довго думала, перш ніж відповісти. Вона розуміла, що він її ніколи не любитиме, але буде нею вдоволений, бо вона може трудитись так само важко, як і він, і навіть не нарікатиме. Дівчина відповіла, що згодна їхати, якщо залишиться вільною, бо їм краще не одружуватися. Сент Джон не погодився. Джейн уявила себе його дружиною і подумала, що цього не буде ніколи в світі. Сент Джон вирішив не наполягати. Наступного дня він мав їхати на два тижні до Кембриджа, щоб попрощатися з друзями, а за цей час просив Джейн обдумати пропозицію.
РОЗДІЛ XXXV
Другого дня Сент Джон не виїхав до Кембриджа, як казав. Він відклав свій від'їзд на цілісінький тиждень і щомиті давав Джейн зрозуміти, що вона позбавлена його прихильності. Він не прагнув миритися, а до своїх сестер був навіть лагідніший, ніж досі. Напередодні його від'їзду Джейн побачила його на прогулянці в саду і вирішила зробити останню спробу вернути його приязнь. Нічого з цього не вийшло.
Ввечері Сенд Джон читав для сестер двадцять першу главу Об'явлення Івана Богослова. Це були рядки, де описано видіння нового неба і нової землі. Джейн відчувала, що слова підібрані Сент Джоном так, що стосуються її: "А лякливим, і невірним, і мерзким, і душогубам, і розпусникам, і чарівникам, і ідолянам, і всім неправдомовцям, — їхня частина в озері, що горить огнем та сіркою, а це — друга смерть!" Звідси Джейн довідалася, яку жахливу долю провіщав їй Сент Джон. Згодом у молитві Сент Джон благав у Бога сили для слабодухих, провідної зорі для блудних овець з отари Христової, повернення бодай об одинадцятій годині для тих, кого світові та тілесні спокуси позманювали зі стежки чеснот. Після молитви Джейн з ним попрощалася: він мав од'їжджати завтра дуже рано. Поцілувавши його, Діана й Мері залишили вітальню, а він сказав Джейн, що дає їй два тижні на роздуми. Він говорив щиро, лагідно і дивився на дівчину як пастир, що кличе заблудлу вівцю. Джейн майже змінила свою думку, її кликала віра, але вона сказала, що хотіла б пересвідчитися, що це воля Господня.
Того вечора Джейн наче почула голос, який кликав її. Це був голос Едварда Фейрфакса Рочестера, сповнений туги й болю. Дівчина закричала, що йде. Вона вибігла у коридор, потім – у сад, але ніде нікого не було.
РОЗДІЛ XXXVI
Зранку Сент Джон поїхав, залишивши Джейн листа: він надіявся, що рівно за два тижні отримає її згоду. Та тільки він поїхав, як Джейн теж почала збиратися в дорогу. За сніданком вона сказала Діані й Мері, що поїде з Мургауса щонайменше на чотири дні, щоб побачити одного приятеля або ж бодай дізнатися, що з ним. Сестри сприйняли це ласкаво й розважливо і дали їй цілковиту волю.
Джейн добралася на роздоріжжя Віткрос, де сіла у диліжанс, що мав довезти її до далекого Торнфілда. Подорож тривала півтори доби. Рано-вранці в четвер візник зупинив диліжанс, щоб напоїти коней у придорожньому готелі. До Торнфілд-холу було ще дві милі. Джейн залишила свою валізку у готелі, заплатила за проїзд й рушила в дорогу.
Першим Джейн побачила парк, потім браму, та коли налагодилась побачити величний будинок, то побачила почорнілу руїну. Блукаючи серед розвалених почорнілих стін порожньої будівлі, вона пересвідчилася, що пожежа сталася вже давно.
В готелі Джейн покликала хазяїна і розпитала про Торнфілд. Виявилося, що хазяїн готелю колись там був дворецьким. Він розповів, що минулого літа Торнфілд згорів дощенту. В домі жила божевільна жінка, яку тримали під дуже пильним наглядом, але її наглядачка мала пристрасть до спиртного. Якось вона не догледіла божевільну і та вночі підпалила будинок. Тієї ночі вона спочатку підпалила завіски в сусідній кімнаті, потім зійшла на поверх нижче і попрямувала до кімнати, де жила ґувернантка, з якою хотів одружитися містер Рочестер. Там вона підпалила ліжко, але в ньому, на щастя, ніхто не спав. Ґувернантка втекла два місяці перед тим, і хоч як містер Рочестер її шукав, а ніде нічого не зміг про неї довідатись. Після втечі дівчини містер Рочестер відіслав економку, місіс Фейрфакс, до її друзів десь далеко, але поклав їй пенсію на все життя. Міс Адель, свою вихованку, він віддав до школи. Чоловік припинив дружбу з довколишнім панством і зачинився, мов той самітник, у своїм маєтку. Коли зайнявся будинок, він був вдома і врятував слуг.