Ніхто не знав, як він пробрався в гетто і чому повернувся назад, можливо, Бахнера тягнуло до рідного і знайомого. Очі в Бахнера були шалені, а волосся за коротку відсутність посивіло.
На початку червня всіх, кого привезли з Кракова, доправили до табору Белжець біля Росії. Усіх поставили перед двома великими складами, на одному було написано "Роздягальня", а на другому − "Цінності". Новоприбулим наказали роздягтись, і маленький єврейський хлопчик ходив у натовпі, роздаючи мотузки, щоб зв'язувати попарно взуття. Окуляри й персні треба було зняти. Тоді в'язням поголили голови. Жертв погнали переходом, обнесеним колючим дротом, до бункерів, позначених мідними зірками Давида і написами на дахах: "Лазні й інгаляційні кімнати". Есесівці всю дорогу казали в'язням, щоб ті дихали глибше: мовляв, це чудовий спосіб дезінфекції. У бункері, розповів Бахнер, людей потруїли газом. Цей процес тривав майже два дні, розповів молодий аптекар. За той час усі загинули, крім нього. Чекаючи в огорожі на свій час, він якось пробрався до відходка й заліз у вигрібну яму. Там він пробув три дні, стоячи по шию в людських фекаліях. Він спав стоячи. Урешті уночі він виліз нагору і якимось чином вибрався з Белжця понад залізницею. Усі розуміли, що цей чоловік врятувався саме через те, що був не при своєму глузді. Його хтось відмив, − мабуть, якась співчутлива селянка − і дав чистий одяг, щоб він повернувся туди, звідки його забрали.
Усі камери й печі працювали також в основному таборі Аушвіц і великому таборі Аушвіц-2 за кілька кілометрів від Біркенау. За даними спротиву, десять тисяч смертей на день не були чимось неймовірним для Аушвіцу-2. Крім того, неподалік Лодзі був табір Хелмно, також обладнаний за новою технологією.
Того літа Шиндлер уладнав ситуацію зі збанкрутілим підприємством "Рекорд" і за постановою Польського комерційного суду, отримав його. Хоча німецька армія вже перейшла Дон і рухалася в бік нафтових родовищ Кавказу, Оскар розсудив за подіями на вулиці Кракуса, що вони остаточної перемоги не здобудуть. Тож настав час максимально узаконити своє володіння фабрикою на Липовій. Він і далі сподівався, що падіння лихого короля не забере в нього цю власність.
Оскар поруч з фабрикою звів будівлю для своїх євреїв, щоб нічна зміна залишалася на Липовій.
Так само як Оскар, німець Боско походив із Чехії. Його родина, як і в Оскара, була консервативною і трималася старих німецьких цінностей. У Відні, де Освальд вивчав богослов'я, він приєднався до СС у швидкоплинному пориві. Тепер він про цей порив шкодував. Освальдові завжди було приємно зруйнувати плани операції. Зоною відповідальності Боско був периметр гетто, і зі свого кабінету за його стінами цей офіцер дивився на операції в гетто, відчуваючи однозначний жах: Боско, як і Шиндлер, почувався потенційним свідком. В час жовтневої операції Боско таємно переправив десятки дітей за межі гетто в картонних коробках. Оскар також не знав, що вахтмайстер забезпечив десять загальних перепусток для єврейських підпільників.
У Кракові активно діяла Єврейська бойова організація. Керували в організації подружжя Шимон і Ґуста Дранґери (щоденник Ґусти стане класичним документом спротиву) і Долек Лібескінд. У єврейських підпільників були зв'язки з лівим крилом польської Армії Людової, яка базувалася в лісах довкола Кракова. Самих тільки контактів із єврейськими та польськими партизанами було достатньо, щоб Боско повісили. Боско хотів врятувати всіх, і невдовзі він спробує це зробити, через що й загине.
Данка Дреснер, двоюрідна сестра Ґені, мала чотирнадцять років. Хоча вона й працювала прибиральницею на базі Люфтваффе, правда полягала в тому, що до осені всіх дівчат віком до п'ятнадцяти років і жінок, старших за п'ятдесят років, могли забрати в табори. Тому того ранку, коли зондеркоманди і загони ОД посунули на Львівську, пані Дреснер повела Данку на Домбровського, до знайомої, яка мала сховок. Ця жінка працювала в їдальні гестапо біля Вавелю, тож могла очікувати якоїсь пільги. Але в неї були літні батьки, які автоматично перебували в ризикованому становищі. Тож вона відгородила цегляною стіною шістдесятисантиметровий сховок для батьків, туди можна було потрапити через горище. Того жахливого дня жінка прийняла до сховку тільки Данку, а пані Дреснер відмовила. Данчина мати вийшла з квартири, та на ганку її зустрів поліцай. На щастя, то був знайомий її старшого сина, який працював в ОД. Поліцай сказав жінці сховатися у сходовий колодязь. Пані Дреснер виконала вказівку хлопця з ОД і таким чином врятувалася.
Те, що в червні здавалося вершиною страхіття, в жовтні уже стало ледь не буденністю. Більш ортодоксальні мешканці гетто жили за гаслом: "І година життя − все одно життя". Хлопець із ОД подарував пані Дреснер таку годину.
Молоді сіоністи з Halutz і ZOB заклали у ресторані "Циганерія" бомбу, сімох есесівців розірвало на шматки, а ще сорок було поранено. Шимон і Ґуста Дранґери та їхні товариші вирішили подолати прадавній пацифізм гетто й піти на абсолютний бунт. Вони замінували есесівський кінотеатр "Баґателла" на Кармелітській вулиці, і все накрив жовтий спалах. За кілька місяців ZOB потопить патрульні катери на Віслі, закладе бомби в різних військових гаражах по всьому місту, підготує дозволи на вільне пересування для тих, кому їх не видають, потай переправить паспортні фотографії до центрів, де їх вклеюватимуть до підробних арійських документів, скине з рейок елегантний суто арійський потяг, що ходив між Краковом і Бохнею, поширюватиме підпільні газети. Вони влаштують так, що два головні лейтенанти шефа ОД Спіри − Шпіц і Форстер − самі потраплять до засідки гестапо.
Тим часом на Заблочі, на задньому дворі "Емалії", пан Єрет і пан Шиндлер планували опір на свій взірець, проектуючи нові бараки для євреїв.
Розділ 17
Австрійський стоматолог на прізвище Седлачек прибув до Кракова і обережно випитував про Оскара Шиндлера. Він був кур'єром сіоністської організації порятунку з Будапешта. Восени 1942 року сіоністи Палестини та з решти світу влаштували у Стамбулі бюро для збирання інформації про євреїв. У них попросив допомоги будапештський ювелір на ім'я Саму Шпрінґманн, і тепер стамбульці дали йому знати, що хочуть, аби він їм допоміг передати гроші для порятунку в Райх і переказати у світ підтверджені дані про те, що відбувається з європейськими євреями. В Угорщині під владою генерала Горті, союзника Гітлера, Саму Шпрінґманн і його товариші-сіоністи практично не мали вірогідних новин із-за польського кордону. Але Саму почав вербувати кур'єрів, які були готові потрапити на території, окуповані Німеччиною.
Серед таких кур'єрів був Седлачек, який розпитував про гера Шиндлера в Кракові наприкінці 1942 року. Це означало, що хтось − Іцхак Штерн, чи Ґінтер, чи доктор Александер Біберштейн − передав це прізвище палестинським сіоністам. Сам про це не підозрюючи, гер Шиндлер виявився записаним у праведники.
Шиндлер прийняв Седлачка люб'язно, але з підозрою. Коли сумніви зникли, Шиндлер розповів про війну проти євреїв у Польщі. Те, що розповів Шиндлер, вражало не тільки морально: слід було повірити, що серед відчайдушних воєнних дій націонал-соціалісти виділяли тисячі солдатів і куру інших ресурсів на те, що мало не військові, не економічні, а суто психологічні підстави. Седлачек спитав, чи може Оскар прибути до Будапешта й передати те, що розповів йому. Можливо, доведеться їхати товарним потягом. Шиндлер сказав, що приїде.
Перш ніж виїхати з Кракова Седлачек вручив Шиндлеру майже всю валюту, яку йому доручили передати до Польщі. Оскар повівся з грошима бездоганно й віддав їх своїм надійним знайомим з єврейської громади, щоб витрачали на те, що вважатимуть за потрібне.
Мордехай Вулкан, котрий, як і пані Дреснер, у свій час іще вийде на Оскара Шиндлера, за фахом був ювелір. Наприкінці цього року його забрав один з працівників політичного відділу Спіри. Крім Вулкана знайшли ще трьох ювелірів. Їх вивели з гетто до старої Технічної академії, де був цілий склад золота, срібла, діамантів, закривавлених золотих зубів, що лишилося після знищених. Це все золото призначалося Гіммлеру, на чиє ім'я конфісковані в Європі коштовності складалися в Райхсбанку.
Коли роботу з оцінювання було завершено, Вулкан знову не знав, де і як йому працювати. Він мусив регулярно виходити за межі гетто, щоб добувати достатньо їжі для своєї сім'ї, особливо для дочки, хворої на бронхіт. Якийсь час він працював на заводі металевих виробів на Казімєжі, познайомившись там з есесівцем помірних поглядів обершарфюрером Ґолою. Ґола знайшов йому роботу техніка в казармах СА поблизу Вавелю. Коли Вулкан зайшов до їдальні зі своїми гайковими ключами, він помітив над дверима напис: "Євреям і собакам вхід заборонено". Цей напис разом із сотнею тисяч зубів, які він був змушений оцінювати в Технічній академії, переконував його, що врешті-решт його не врятує раптова допомога обершарфюрера Ґоли.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ 18
Шиндлер приїхав в Будапешт, і в його номер завітали маленький Саму Шпрінґманн і його товариш − доктор Режьо Кастнер. Шиндлер почав розповідь з особистих вражень від страшних районів Кракова, з того, що він сам бачив на вулицях і чув по обидва боки муру від євреїв і від есесівців. Оскар сказав, що гетто починають згортати. Це однаково і у Варшаві, і в Лодзі, і в Кракові. Населення варшавського гетто скоротилося на чотири п'ятих, у Лодзі − на дві третини, у Кракові − наполовину. Не менш як три п'ятих цих людей зникло до таборів, які використовують нові наукові методи. Їх офіційно називають "Vernichtungslager" − табір знищення. Протягом останніх кількох тижнів, розповів Оскар, приблизно дві тисячі людей із краківського гетто були зігнані й відправлені не до газових камер Белжця, а до трудових таборів неподалік міста. Один з таких таборів у Величці, інший у Прокоцимі. З Велички й Прокоциму в'язнів щодня водять на ділянку біля села Плашув, що під Краковом: там будується великий табір. Життя в такому таборі, зауважив Шиндлер, буде зовсім не мед: бараки Велички й Прокоциму підпорядковані сержантові СС на ім'я Горст Піларжик, який заробив собі репутацію в червні минулого року, коли взяв участь в усуненні з гетто приблизно семи тисяч людей; з них зміг повернутися назад лише один, аптекар.