Джим запитав Лі Сі про річку. Дівчинка сказала, що річка починається за цим будинком. Крізь кам'яний отвір друзі дійсно побачили жовту воду річки.
Лукас придумав, що вночі можна попливти на Еммі. Щоправда, треба трохи смоли та дьогтю, аби законопатити всі шви та щілини. Оскільки смола була основним продуктом харчування мешканців Сумландії, то з цим проблем не було.
Діти лягли спати, щоб перед дорогою набратися сил. Кожному з дітей снилися його рідні краї, а сутінки тим часом поступово згущувалися, і мить відплиття наближалася.
Глава двадцять друга, у якій мандрівники потрапляють під землю і бачать дива
Коли настав час, Лукас розбудив дітей. Він разом із Джимом узявся затуляти всі щілини у вікнах та дверях кабіни, акуратно промазуючи їх гарячою смолою. Лукас вирішив взяти драконицю з собою: один кінець ланцюга прикріпити в Емми ззаду, а інший – у дракониці на єдиному зубі. Він так сильно видається вперед, що пащу можна спокійнісінько залишати зв'язаною.
Цей план усім дуже сподобався. Дракониця отямилася, і їй повідомили про те, що вона теж вирушає у подорож.
Діти забралися на локомотив і зайняли місця. Коли всі розсілися, Лукас став попереду Емми для управління, бо в кабіні йому вже було не вміститися. Потім він дав знак Джимові, який тут-таки зняв ланцюги з передніх і задніх лап дракониці і швидко відскочив убік.
Локомотив поїхав, і ланцюг натягся. Дракониця розплющила очі та незграбно підвелася. Побачивши, що її лапи вільні, вона, як і передбачав Джим, тут-таки з усіх сил спробувала пручатися. Але цієї миті з її грудей вирвався болісний стогін, оскільки зуб був драконицевим слабким місцем і, з'єднаний із сильно натягненим ланцюгом, завдавав їй нестерпного болю. Дракониця змушена була закрокувала слідом за Еммою.
Лукас обережно спрямував локомотив навколо будинку, і незабаром вони опинилися біля річки. Від води йшло дивне легке золотаве світло. Лукас зупинив Емму та почав досліджувати берег. Лукас спорожнив котел Емми, і локомотив ковзнув у воду. Течія була доволі сильною. Вона миттю підхопила пливучий локомотив і понесла його вперед. Дракониця, що боялася води, як і всі її родичі, все ще стояла на березі й вироблювала жахливі гримаси. У неї були на те причини, оскільки вона знала напевне, що у воді її вогонь згасне і, крім того, вода змиє з неї весь бруд. Їй було дуже-дуже страшно.
Дракониця, як виявилося, чудово вміла плавати. Так і дрейфували вони цілком беззвучно крізь нічне Дракон-Місто. Течія помітно посилилася. Вона стала по-справжньому бурною. Усі опинилися у печерах під скелями. Течія несла їх уперед та вниз, усе глибше та глибше. Дітлахи заплющили очі і міцно вчепилися один в одного та в локомотив.
Через деякий час течія річки стала рівною, тільки тепер мандрівники перебували десь глибоко під землею. Поступово вони наважилися розплющити очі та побачили, що у темряві мерехтить райдужне чарівне світло. Світло йшло від сотень тисяч червоних дорогоцінних камінців, які кристалами завдовжки з руку росли на стінах та на стелі. Ці рубіни іскрилися, блищали та мерехтіли, ніби незліченні ліхтарики. Видовище було надзвичайно чудовим. За деякий час світло змінилося. Воно змінилося сліпучою зеленню, яку випромінював цілісінький ліс смарагдів. Трохи далі річка попрямувала крізь низький, вузький та довгий грот, у якому панувало фіолетове сяйво, що створювали міріади найтонших кристалів аметисту. Підземним красотам не було краю.
Течія раптом знову помітно посилилася. Настала темрява. Вони вдруге проминули браму в скелі, і Емма зі своїми пасажирами на борті та драконицею ззаду стрілою вилетіла назовні.
Їх зустріла чудова ясна зоряна ніч. Тепер річка спокійно та велично текла своїм широким руслом. Береги по обидві її боки оточували могутні вікові дерева. Їхні стовбури були прозорими. Локомотив ковзнув під фарфоровим мостиком! Лі Сі відразу зрозуміла, що це Мигдалія. Вона саме стояла поруч із Джимом, і тому в пориванні радості поцілувала його просто в губи. Джим завмер, наче громом вдарений. Дітлахи сміялися, і горлали, і обіймалися, і так розійшлися, що Емма заходила ходуном. І ледь не перекинулася, але тут Лукас закликав їх до спокою.
Глава двадцять третя, у якій мигдальська принцеса розповідає свою історію, а Джим раптом сердиться на неї
Лі Сі розповіла, що одного разу батько відправив її на канікули до моря. Дівчинка жила з подругами і фрейлінами у маленькому гарненькому замку із лазурового фарфору. Одного разу Лі Сі втекла і попрямувала гуляти морським берегом. Дівчинка усе йшла і раптом потрапила на скелясте узбережжя, інший край якого крутим обривом ішов до моря. У морі з'явився корабель з червоними вітрилами, а на найбільшому була цифра 13. З корабля зістрибнув чоловік дуже жахливої зовнішності. На голові в нього був дуже дивний капелюх із намальованими на ньому черепом та двома перехрещеними кістками. Вдягнений він був у картату куртку, шаровари та ботфорти. Із-за поясу стирчали кинджали, ножі та пістолети. Він мав довгі чорні вуса, а у вухах красувалися товсті золоті кільця. Пірат схопив Лі Сі і ув'язнив на човні. Усіх піратів було тринадцять. Вони усі були схожі, тільки в капітана на капелюсі була червона зірка. Пірати зустрілися в морі з драконицею, якій віддали дівчинку за діжку натурального рому марки "Драконова горлянка". Потім вони домовилися про наступну зустріч та розпрощалися. Так Лі Сі потрапила до пані Мальцан.
Щодня з ранку до вечора діти сиділи у драконихи, прикуті до парт, і мали навчатися читати, писати, рахувати і ще чомусь. Однієї ночі Лі Сі вдалося кинути у річку пляшку з листом... І ось тепер усі врятовані.
Джим розповів про все, що пережили вони із Лукасом, перш ніж знайшли шлях до Дракон-Міста. Хлопець сказав, що після того, як побачив школу пані Мальцан, не хоче вчитися ні писати, ні читати. Лі Сі була дуже здивована, що Джим ще не вміє цього, хоч він старший від неї на рік. Тим більше, саме вміння дівчинки писати і читати врятувало усіх дітей. Адже вона написала пляшкове послання, що врятувало їх. Тому дівчинка запропонувала Джимові, що сама навчить його читати і писати. Джим розумів, що Лі Сі загалом права, однак саме це його й дратувало. І що це їй прийшло до голови напучувати його? Адже він як-ніяк нещодавно врятував її, до того ж ризикуючи власним життям.
Незабаром мандрівники побачили тисячі дахів Пиню.
Глава двадцять четверта, у якій Емма отримує незвичайну винагороду, а мандрівники – великий сніданок на будь-який смак
Друзі витягли локомотив на сушу. Дракониця теж виповзла на берег та вляглася там, ледь жива через втому. По ній було видно, що поки усіляке бажання погано поводитися в неї пройшло. Лукас із Джимом знову привели Емму у суходільний вигляд.
Мигдальський польовий жандарм побачив усіх і поїхав велосипедом до них. Огинаючи останній кущ, він зачепив одну волосинку на драконицевому хвості. Переляканий до смерті, жандарм розвернув велосипеда і так ушкварив назад, ніби за ним женуться сто чортів. Захекавшись, він дістався столиці та доповів про побачене своєму начальникові. Про це повідомили царя. Неможливо й уявити, яка суєта зчинилася в столиці через цю новину. Усі зрозуміли, що рятівники повернулися, і почали готувати святкову зустріч.
І ось нарешті вони з'явилися. Джим із Лукасом стояли в кабіні та махали з віконець направо та наліво. Діти сиділи на даху, а посередині стояла Лі Сі, маленька принцеса. Час від часу її було майже не видно у хмарах квітів, якими мигдальці постійно осипали прибулих із кожного вікна. А ті, що заповнили вулиці, розмахували паперовими прапорцями, підкидали у повітря свої круглі капелюхи та кричали.
Позаду дракониці поступово утворювалася хода з мигдальців, які співали та сміялися, до того ж ще й так розтанцювалися, що їхні кіски крутилися, наче пропелери.
Майдан перед палацом був ущент сповнений радісними людьми. Цар поспішив до Лі Сі. Він підхопив її на руки, притис до себе та осипав незліченними поцілунками.
Тим часом Лукас і Джим привіталися з крихіткою Пінг Понгом, який став головбонзою замість відправленого у відставку пана І Те Де. Друзі від усього серця привітали його.
Коли цар нарешті закінчив церемонію привітання своєї доньки, він повернувся до Джима та Лукаса і прийняв їх в обійми. Потім цар за руку привітався з усіма дітлахами. А Еммі цар вручив спеціальний орден. Драконицю влаштували у величезну клітку і помістили у старий слоновник.
Діти, Лукас і Джим пішли снідати. А мигдальці мили і чистили Емму. Кожний із дітлахів отримав свою найулюбленішу страву. Ескімося, наприклад, їло китову грудинку та запивало її з великої чашки риб'ячим жиром. Маленький індіанець їв кукурудзяні коржі та буйволятину, а потім зробив рівно чотири затяжки зі своєї маленької люльки миру, по одній на всі сторони світу. Тобто кожному з дітей дісталася його домашня їжа. Джим і Лукас ласували свіжими булочками на меді із великою кількістю какао. Шеф-кухар Шу Фу Лі Пі Плю радів, що усім сподобалася їжа.
По черзі всі ще раз розповіли про свої пригоди цареві, що уважно слухав. Коли історії закінчилися і все було з'їдено, Лукас запропонував усім поспати. А цар сказав, що усіх дітей якнайшвидше доправлять додому. Тим часом для кожного гостя приготували окремі покої, де стояли чудові ліжечка з балдахінами.
Лукас думав, що ж тепер буде з ним та Джимом. Їм же не можна так просто взяти та повернутися до Усландії. Уже тільки тому, що король Альфонс напевно дуже розлючений на них за те, що вони тоді, нічого не сказавши, залишили острів разом із Еммою, замість того, аби слідувати його настановам. Але, може бути, його величність цар згодиться із тим, що вони залишаться тут та прокладуть через Мигдалію залізницю? Лукас зітхнув, піднявся та тихенько вийшов із кімнати, щоби порадитися із царем. Він знайшов царя, який саме думав, за кого ж віддати свою дочку: Лукаса чи Джима. Лукас сказав, що за Джима. Цар сказав, що одружуватися їм поки зарано, але для початку можна влаштувати заручини. А тоді спитав, чого бажає Лукас. Той сказав, що мріє прокласти залізницю у Мигдалії і залишися тут. Цар дуже зрадів і дозволив. І тоді Лукас пішов спати.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Глава двадцять п'ята, у якій пані Мальцан прощається, а з Усландії приходить лист
Джима та Лукаса розбудив Пінг Понг і сказав, що їх кличе дракониця.