Тут було декілька незнайомих людей. Маркіз відрекомендував юнака високій і величній дамі — пані де ла Моль, яка ледь глянула в його бік.
"О пів на сьому до кімнати ввійшов гарний юнак з вусиками, дуже блідий і стрункий; в нього була маленька голівка". Це був граф Норбер де ла Моль.
Сіли за стіл. Навпроти Жульєна сіла "молода особа, надзвичайно світла блондинка, дуже струнка" з гарними очима, які, проте, "відбивали велику душевну холодність". Це була мадемуазель Матильда, донька маркіза.
Гості, мабуть, уже чули від маркіза про освіту Жульєна, "бо один з них почав розмову з ним про Горація". Юнак почувався зовсім спокійно, вдало відповідав, і "цей своєрідний іспит вніс деяке пожвавлення у занадто серйозний настрій за обідом". Жульєн сподобався товариству.
ІІІ
Перші кроки
Наступного ранку Жульєн переписував листи в бібліотеці, коли туди зайшла через потайні дверцята мадемуазель Матильда. Вона здалася Жульєну суворою і погордливою.
О третій годині з'явився граф Норбер. Він був надзвичайно люб'язний і запропонував Жульєну проїхатись верхи. На прогулянці Жульєн упав з коня, а за обідом сам розповів про цю пригоду. "Мадемуазель Матильда даремно стримувала сміх; нарешті вона без церемоній почала розпитувати про подробиці".
Наступного дня у бібліотеці Жульєн застав якогось молодого чоловіка, "юнак був дуже старанно вдягнений, але на вигляд миршавий, з заздрісним поглядом". Це був Тамбо, племінник академіка, приятеля пані де ла Моль. Він працював в окремій кімнаті, але захотів скористатися з привілею Жульєна і переніс своє письмове приладдя в бібліотеку. Та маркіз суворо вичитав Тамбо і прогнав з бібліотеки.
О четвертій годині граф Норбер знову взяв Жульєна на прогулянку верхи. "Разів двадцять Норбер бачив, що Жульєн ось-ось упаде, але врешті прогулянка закінчилась щасливо". За обідом граф вихваляв Жульєна за сміливість, та, "незважаючи на всю цю доброзичливість, Жульєн невдовзі став почуватися самотнім у цій сім'ї".
ІV
Палац де ла Моль
В аристократичній вітальні палацу маркіза Жульєн справляв дивне враження на гостей. Пані де ла Моль просила чоловіка посилати його з якимсь дорученням у ті дні, коли на обід будуть запрошені певні особи, але маркіз хотів довести іспит до кінця.
Жульєн намагався розібратися в новому оточенні. Він відзначив кількох друзів дому, зубожілих дворян, які про всяк випадок упадали коло нього.
Господарі дому майже завжди були бездоганно чемні.
Говорити на прийомах можна було цілком вільно, "аби тільки не казали доброго про Беранже, Вольтера, Руссо та про опозиційні газети. Молодь боялась розмовляти про щось таке, що може характеризувати їх як вільнодумців". "Незважаючи на гарний тон, на бездоганну чемність, на бажання бути приємними, на всіх обличчях відбивалась нудьга".
Для Жульєна обідати щодня за столом маркізи було найтяжчою частиною його обов'язків, хоча всі вважали, що це велика честь для нього. Одного разу він звернувся до абата Пірара, щоб той попросив у маркіза для нього дозволу ходити обідати в якусь харчевню. Цю розмову випадково почула мадемуазель де ла Моль; це викликало в неї повагу до Жульєна.
Цього дня чекали на багато гостей. Після обіду окремим гуртком зібралася молодь. "Тут були маркіз де Круазнуа, граф де Кейлюс, віконт де Люз і ще двоє чи троє молодих офіцерів, друзів Норбера чи його сестри". Жульєн сидів на низенькому солом'яному стільці, якраз напроти прекрасної мадемуазель де ла Моль, і "йому заздрили всі поклонники Матильди".
"Сьогодні друзі Матильди були Настроєні надзвичайно вороже до всіх, хто заходив у цю простору вітальню". Вони давали дошкульні характеристики високим особам, згадували події і вчинки цих людей, що свідчили про їхні негативні риси. "Ці люди потрапляли у салони тільки завдяки спритному догоджанню всім партіям, або завдяки своєму багатству, набутому сумнівним шляхом". Найчеснішою людиною у вітальні був абат Пірар. "Цей жовчний янсеніт, що вірив у обов'язок християнського милосердя, повинен був, живучи у вищому світі, невпинно боротись із самим собою".
У Гуртку молоді висміювали нещасного графа де Тале, сина багатого єврея, який залишив сину ренту в сто тисяч екю на місяць. Жульєн, чуючи цей сміх, подумав, що "таке видовище здатне вилікувати від заздрощів".
V
Чутливість і великосвітська святенниця
Минуло кілька місяців випробування, і пан де ла Моль доручив Жульєнові нагляд за управлінням маєтками в Бретані і Нормандії та "керівництво за всім листуванням з приводу горезвісного позову абата де Фрілера".
"Абат Пірар ввів Жульєна в різні янсенітські кола. Він був вражений цими побожними й суворими людьми, які не дбали про гроші".
З дітьми маркіза де ла Моля Жульєн був у прохолодних стосунках. "Норбер вважав, що секретар відповідає занадто різко на жарти деяких його друзів", а "Матильді здавалося, що Жульєн порушує правила ввічливості".
"Маркізові подобалося вперта працьовитість Жульєна, його мовчазність, розум і він потроху передав йому всі більш-менш важкі й заплутані справи".
У палаці де ла Моль ніхто відкрито не ображав Жульєнового самолюбства, але юнак почувався тут чужим і в кінці дня готовий був розплакатись від самотності і відірваності від важкого, але звичного і зрозумілого життя.
VI
Відтінки вимови
Якось у кав'ярні якийсь чолов'яга у сюртуці пильно розглядав Жульєна. Юнак не стерпів цього образливого погляду і зажадав пояснень. Чоловік у сюртуці відповів йому якнайгрубішою лайкою. Жульєн став вимагати адресу незнайомця, і той жбурнув йому в обличчя п'ять чи шість візитних карток.
Жульєн узяв секундантом відставного поручика Льєвена, з яким часто фехтував, "і вони рушили шукати пана Ш. де Бовуазі в Сен-Жерменському передмісті, за адресою, надрукованою на візитних картках". Була сьома година ранку, коли вони увійшли у будинок. Лакей увів їх у розкішні покої, де вже чекав "високий юнак, причепурений, як лялька", з лагідними манерами, із стриманим, поважним і самовдоволеним виглядом. "Це була зовсім не та людина, з якою Жульєн мав сутичку напередодні... Цей юнак з бездоганними манерами, що був перед ним, не мав нічого спільного з тим грубим суб'єктом, який образив його вчора". Жульєн пояснив причину такого раннього візиту і вже збирався іти, як раптом перед ґанком біля карети побачив кучера і впізнав у ньому вчорашнього кривдника. Юнак схопив його за полу сюртука і заходився лупцювати батогом. Це побиття кучера стало причиною дуелі між Жульєном і шевальє де Бовуазі.
"З дуеллю було покінчено в одну мить: Жульєн дістав кулю в руку, йому зробили перев'язку з носових хусточок, змочених горілкою, і шевальє де Бовуазі дуже чемно попросив у Жульєна дозволу відвезти його додому на кареті". Дорогою шевальє і його секундант розповідали дуже непристойні анекдоти, глузували з хресного ходу, але говорили легко, вишуканою, образною мовою. Жульєну хотілося зберегти дружні стосунки з цими цікавими людьми.
Шевальє дізнався, з ким у нього відбулася дуель, і був прикро вражений: він не міг зізнатися, що стрілявся з якимось секретарем пана де ла Моля, а тому розголосив, що Жульєн Сорель є позашлюбним сином близького друга маркіза. Коли цей факт набув розголосу, молодий дипломат дозволив собі кілька разів відвідати хворого Жульєна, а потім запросив в оперу і познайомив з уславленим співаком Джеронімо.
"Жульєна бачили в опері в товаристві шевальє де Бовуазі, і це знайомство примусило заговорити про нього".
VІІ
Приступ подагри
Кілька місяців пан де ла Моль страждав через приступи подагри, нікуди не виходив і задовольнявся спілкуванням із Жульєном. Маркізу дедалі більше подобався цей юнак, який дивував можновладця своєю обізнаністю і поглядами. "Адже буває, що люди прив'язуються до гарненької собачки, — думав маркіз, — чому ж мені соромитися своєї приязні до цього юного абата?"
Пан де ла Моль надумав дати Жульєну благородне походження і відправив його із незначними дорученнями в Англію.
В Лондоні Жульєн познайомився з російськими вельможами і нарешті дізнався, що таке фатівство вищого ґатунку. Князь Коразов рекомендував Жульєну "робити завжди протилежне, чого від вас чекають". Юний француз відвідував салони, знайомився із вищим світом Англії, раз на тиждень обідав у посла його величності, а коли повернувся в Париж, маркіз вручив йому орден. "Завдяки цьому орденові Жульєн був ушанований дуже дивним візитом: до нього з'явився пан барон де Вально... Його мали призначити мером Вер'єра замість пана де Реналя", який програв вибори.
Новоспечений барон напросився до маркіза на обід і далекоглядний пан де ла Моль прийняв цього пройдисвіта.
VІІІ
Що відзначає людину
Маркіза з дочкою повернулися з Перських островів, і Матильда була здивована змінами, що сталися за цей час із Жульєном. "В його постаті й манерах вже не було нічого провінційного". Мадемуазель здалося, що цей юний селянин найцікавіший серед людей, які її оточують. Вона дуже сухо запросила Жульєна на бал до пана Ретца. "Як мені не подобається ця довготелеса дівиця, — подумав він, проводжаючи поглядом мадемуазель де ла Моль. — Вона утрирує кожну моду; плаття її зовсім спадає з плечей... Вона ще блідіша, ніж була до своєї подорожі... Яке безбарвне волосся, біляве, наче світиться наскрізь... Скільки пихи в її манері вітатись, у погляді! Які величні жести!"
Палац герцога де Ретца вразив Жульєна небувалою розкішшю.
Гості утворили натовп навколо першої красуні балу. Жульєн чув захоплені голоси чоловіків про грацію, очі, поставу, розум Матильди і вирішив до неї добре придивитися.
Мадемуазель звернулася до Жульєна, між ними зав'язалася розмова про Жан-Жака Руссо та його "Громадський договір". Матильда була у сп'янінні від своїх знань, а "погляд Жульєна залишався пронизливим і холодним". Пані де ла Моль була вражена. Вона оглядала своїми небесно-блакитними очима маркіза де Круазнуа, який мріяв одружитися з нею, інших людей і думала про їхню нікчемність, про своє забезпечене, але нудне майбутнє. У кутку зали Матильда помітила графа Альтаміру, засудженого на батьківщині до смертної кари і подумала: "Видно, тільки смертний вирок і відзначає людину. Це єдина річ, яку не можна купити. А хто із молодих французів був би здатний зробити щось таке, щоб йому загрожував смертний вирок?"
Матильда була королевою балу, але залишалася байдужою.