Найближчі до Оскара люди серед в'язнів складали лист івритом з поясненнями, хто такий Оскар і що він зробив. Такий лист міг стати в пригоді, коли показати його американським військовим.
У вівторок 8 травня війна закінчилася. У ці неспокійні два дні між проголошенням миру і його сповненням один із в'язнів, ювелір на прізвище Ліхт, робив подарунок для Оскара. Всі знали, що він буде тікати. Пан Єрет зняв свій золотий міст, з якого сплавили для Оскара каблучку і зробили напис івритом: "Той, хто рятує одне життя, рятує цілий світ".
Оскар зібрав усіх в'язнів і виголосив святкову промову. Шиндлер говорив, що в'язні − спадкоємці нової доби; і що всі решта − есесівці (що стояли тут же), він сам, Емілія − тепер мають рятуватися. Шиндлер запропонував трьома хвилинами мовчання згадати незліченних жертв, які загинули в ці жорстокі роки. Коли збіг час мовчання, есесівці швидко пішли. Шиндлерові піднесли каблучку.
Розділ 38
В'язні отримали зброю від гарнізону, а Оскар викликав до свого кабінету Банкєра і дав йому ключ від одного особливого складу. То було вісімнадцять вантажівок курток, уніформ, матеріалу для теплої вовняної білизни, а також п'ять мільйонів котушок ниток і багато взуття. Потім Оскар з Емілією вбралися в смугасті роби в'язнів. Втікати з ними викликалися восьмеро в'язнів. Емілія, Оскар і шофер сіли в "мерседесі", усі решта − у вантажівці, навантаженій харчами, цигарками й напоями як мінною валютою. Шиндлерам вручили лист, у якому йшлося про заслуги Оскара та Емілії, і вони поїхали.
Оскар грав роль утікача з концтабору. Вони добралися в Капліце, потім у прикордонних лісах, на північ від Лінца, вони зустріли піхотну батарею американців. Оскар показав лист, євреї, що були там, щиро його вітали і дякували.
На третій день табір у Брюннліці було звільнено, і зробив це лише один російський офіцер. Та в'язні не знали, що їм робити далі. Вони боялися виходити за межі фабрики. Сидіння в Брюннліці нічого не давало, тож за тиждень в'язні почали залишати табір. Дехто, чиї сім'ї були знищені, подався просто на захід, не бажаючи повертатися до Польщі. Дреснери пішли до Німеччини. Мансі Роснер повернулася на Подґуже, де вони з Генрі домовилися зустрітися. Сам Генрі Роснер з Олеком добралися в Мюнхен. Реґіна Горовиць з Нюсею три тижні діставалися з Брюннліцу до Кракова, а тоді стали чекати на Долека. Коли він приїхав, вони стали шукати Ричарда і таки знайшли.
Групу Оскара повезли до Нюрнберґа, великого центру, де збирали колишніх в'язнів таборів. Згодом втікачі добралися Швейцарії, та їх зловила швейцарська поліція. Всіх відправили назад на французький бік, де їх одразу обшукали, відвезли до колишньої німецької в'язниці, прийнявши за колишніх охоронців концентраційного табору. Самі Шиндлери достатньо знали про юдаїзм, щоб пройти очевидний культурний іспит. Але манерами і статурою Оскар не дуже скидався на недавнього в'язня СС. Та швидко усю групу, у тому числі Шиндлерів відпустили.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Епілог
Оскар з Емілією прибули до Мюнхена. Якийсь час вони жили на квартирі з Роснерами, бо Генрі з братом почали грати в мюнхенському ресторані й навіть досягли скромного добробуту. Один із колишніх в'язнів, зустрівши Шиндлера в маленькій тісній квартирі Роснерів, був вражений його порваним піджаком. Звичайно, всі його краківські й моравські статки конфіскували росіяни.
"Євреї Шиндлера" стали його сім'єю. Разом із ними він почув, що Амона Ґьота передали в руки нового польського уряду і судили. Там був і Мєтек Пемпер, який видав повний список злочинів Амона. За ним говорили й інші, серед яких були доктор Біберштейн і Гелена Гірш, які мали докладні й болісні спогади. Амона засудили на смерть і повісили.
Шиндлер відправився в Аргентину, узявши із собою з півдюжини сімей своїх євреїв, оплативши проїзд багатьом із них. Разом з Емілією вони завели ферму неподалік Буенос-Айреса і займалися нею майже десять років. У 1957 році Шиндлери збанкрутували. За рік Оскар поїхав до Німеччини, залишивши Емілію в Аргентині. Винаймаючи маленьку квартирку у Франкфурті, він шукав капіталу, щоб купити цементний завод, та нічого не вийшло.
Цементний завод Шиндлера запрацював завдяки євреям, але завод протримався недовго. У 1961 році Оскар знову збанкрутував. Того року, почувши про його проблеми, ізраїльські "євреї Шиндлера" запросили його в гості своїм коштом. У Тель-Авіві Оскара захоплено вітали. За ним юрбою ходили повоєнні діти його колишніх в'язнів. На Оскарів п'ятдесят третій день народження йому відкрили меморіальну дошку в Парку Героїв. На ній написано, що він є рятівником 1200 в'язнів концтабору Брюннліці. Через десять років у Єрусалимі його проголосять Праведником. Оскара також запросили посадити ріжкове дерево на Алеї Праведників, що веде до музею "Яд Вашему". Дерево й сьогодні там росте, є там і дерево Юліуса Мадріча, який незаконно годував своїх працівників, дерево Раймунда Тіча, управителя Мадріча в Плашуві.
Оскар дедалі більше залежав від тих, кого колись урятував. Ті були для нього єдиною душевною і матеріальною підтримкою. Щороку Оскар підтримував зв'язки зі своїми євреями. Це була така сезонна річ − пів року метеликом в Ізраїлі, пів року черв'яком у Франкфурті.
На свій день народження у 1967 році Оскар дав конфіденційні покази про багатьох з персоналу концтабору Плашув. Коли Шиндлер перейшов шістдесятирічну межу, він почав працювати на організацію "Німецькі друзі Єврейського університету". Незважаючи на вже ослаблене здоров'я, він і далі жив і пив, як замолоду. Він закохався в німецьку модель на ім'я Аннемарі, яка стала емоційно незамінною людиною для Шиндлера в його пізні роки. Його дружина Емілія і далі жила без жодної його фінансової підтримки в Аргентині. У жовтні 1974 року Оскар помер, і його поховали в Єрусалимі.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу