Гер Сепеші, котрий також мав репутацію гуманної людини, хоч і служив тій жахливій машині, швидко глянув на посвідчення Пфефферберґа й пробурмотів, що їм не потрібні вчителі фізкультури. Польддек сказав, що він полірувальник металу (він трохи працював зі своїм дядьком з Подґужа, який керував маленьким металевим заводиком на Ренкавці). Так Пфефферберґ отримав наліпку. Не мине й року, як бідолашного Сепеші відправлять до Аушвіцу за таку зговірливість.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ 14
До Оскара Шиндлера доходили чутки, що "процедури в гетто", що б це не означало, мали посилитися. Тоффель порадив Оскару поставити розкладачки для нічної зміни після першої суботи червня, якщо він не хоче, щоб виробництво зупинилося. Тож Оскар організував гуртожиток у кабінетах і нагорі у зброярському відділі. Декому з нічних робітників було в радість спати там. Інших удома чекали жінки, діти, батьки. До того ж у їхніх посвідченнях стояла священна синя наліпка.
3 червня Авраам Банкєр, управитель Оскара, не прийшов на Липову. Шиндлеру сповістили, що Банкєра виводили з гетто. Разом з ним повели й іще декого з "Емалії", з десяток людей. Оскар відразу поїхав на станцію. Тамуже стояли цілі ешелони вагонів для худоби. Необов'язкові мешканці гетто стояли рівними шеренгами, усе ще переконані у важливості пасивної дисципліни. Тут Оскар уперше співвідніс вагони для худоби з людьми, яких туди заганяли, − побачити це було страшніше, ніж просто почути: він так і застиг на краю платформи. У знайомого ювеліра він дізнався, що Банкєра уже у вагоні.
Шиндлер ішов понад ешелоном з понад двадцяти вагонів, гукаючи Банкєра. До нього з-за ґрат угорі вагонів визирали люди. Оскара перейняв молодий обершарфюрер СС, люблінський спеціаліст із завантаження. Спитав у Шиндлера посвідчення. Оскар сказав, що забрали його управителя та працівників, а він має контракти з Інспекцією з озброєння. Сержант СС знав, що всім, хто внесений у список, − одна дорога. Оскар знизив голос до інтонації розумної людини зі зв'язками, яка ще не показала всі свої козирі. Оскар згадав про свого однофамільця генерала Шиндлера. Молодик тільки похитав головою, як простий чиновник із перевезень, якому надокучають невідповідними проханнями. Тоді Шиндлер звернувся до унтерштурмфюрера. Офіцер теж став наполягати на незмінності списку. Шиндлер сказав, що має намір звернутися безпосередньо до оберфюрера Шернера і генерала Шиндлера з Інспекції з озброєння...
Паровоз уже пирхав димом, і машиніст визирав із кабіни, озирався на потяг і чекав сигналу про відправлення. Офіцер попросив зустрічних чиновників притримати потяг. Нарешті вони порівнялися з одним із задніх вагонів. Там було з десяток працівників разом із Банкєром. Коли їх відпустили, вони поводилися стримано, немовби для того, щоб ніхто не здогадався, як вони раді, що їх врятували від цієї дороги.
Розділ 15
У гетто людина не мала ані часу, щоб перевести подих, ані тихого кутка, де можна сховатися, відстояти свої звички чи зберегти родинні традиції.
Спіра склав новий список − удвічі чи втричі довший за попередній. Усіх дітей відправлять до Тарнова і розстріляють, чи до Штуттгофа, де їх потоплять, чи до Бреслау, де їх перевчать на нацистів. Усіх старших за п'ятдесят років заберуть до Велички на соляні копальні. Працювати? Ні, їх замурують у порожніх шахтах. Усі ці чутки доходили до Оскара.
Того червня найгірші сни й поголоски набули конкретної форми. На півдні гетто здіймався горбистий парк, звідки можна було тихо й непомітно зазирнути згори за південний мур гетто. Шиндлер помітив цю перевагу, катаючись тут з Інґрід навесні. Тепер, вражений сценою на станції Прокоцим, він вирішив покататися тут знову. Взявши напрокат коней, вони з Інґрід поїхали на прогулянку. На пагорбі вони скерували своїх коней у тінь під дерева і стали уважно роздивлятися, що відбувається.
Поліцаї ОД, озброєні кийками, працювали разом з СС. Дехто з єврейського загону діяв з помітним ентузіазмом. Оскар побачив, як трьох жінок, котрі не бажали йти, вдарили кийком по плечах. Есесівці били євреїв руками євреїв. Протягом дня, щоправда, стало зрозуміло, що дехто з єврейської поліції бив людей, щоб врятувати їх від гіршої долі. Та й крім того в ОД працювало нове правило: коли ти не можеш вивести якусь родину надвір, то виведуть твою власну. Шиндлер помітив, що на Венгерській поступово формувалися дві шеренги. Одна стояла, а людей з другої в міру її збільшення групами вели за ріг на Юзефінську, і далі вони зникали з очей.
Коли родину виводили з квартири, її членів силоміць розподіляли у дві шеренги. Наприклад, дочка-підліток з відповідними паперами опинялася в статичній шерензі і гукала до своєї літньої матері, котру гнали в другу шеренгу.
Оскар з Інґрід заїхали на вапнякову скелю в кількох метрах від попереднього спостережного пункту − звідти було добре видно вулицю Кракуса. Там коїлося приблизно те саме, що й на Венгерській. Шеренгу жінок і дітей, не дуже велику, гнали в бік Пивної вулиці. Попереду йшов один вартовий, а позаду другий. У цій колоні була очевидна неврівноваженість: дітей було набагато більше, ніж могли народити ті жінки, які з ними йшли. У хвості дибуляла маленька дитина в червоному плащику і шапочці. Шиндлер звернув увагу на цю фігурку і сказав про дитину своїй супутниці. Це, очевидно, дівчинка, сказала Інґрід. За колоною жінок і дітей, що закінчувалася тим малям, працювали команди СС із собаками. Вони вривалися в пропахлі важким духом квартири; тікаючи від псів, з будинків вибігали чоловіки, жінки і діти, які ховалися по горищах і шафах, у комодах без шухляд, − ті, кого оминула перша хвиля обшуків. Вони вискакували на тротуар, з криком тікаючи від доберманів-пінчерів. Тих, хто вибігав, розстрілювали просто на вулиці.
Оскар пошукав очима червону крихітку в дальшій частині вулиці Кракуса. Коли червона дівчинка зупинилася в кінці колони й хотіла озирнутися, жінку, що ховалася з маленьким сином, застрелили в шию, а один із солдатів, коли її син з плачем сповз по стіні, притис його голову до землі чоботом і вистрілив. Оскар знову глянув на маленьку дівчинку в червоному. Вона все це бачила. Есесівець підштовхнув її у колону. Гер Шиндлер не розумів, чому він не вдарив дитину. Урешті Шиндлер виковзнув із сідла, заточився − і відтак побачив, що стоїть на колінах, тримаючись за сосну. Оскар відчував, як його чудовий сніданок лізе з нього назад, і стримав нудоту. Есесівці, відчував Оскар, виконували накази свого очільника, бо інакше їхній колега в кінці колони не дав би дитині на це дивитися. Вони залишали свідків, ту ж таки дівчинку в червоному, бо були переконані, що всі свідки також загинуть.
На розі пляцу Згоди стояла аптека Тадеуша Панкевича. Магістр Панкевич мешкав над аптекою зі згоди влади й на прохання лікарів з клініки гетто. Він був єдиним поляком, котрий залишився у стінах гетто. Площа перед аптекою Панкевича на початку червня стала своєрідною сортувальною станцією. Біля стіни в західній частині площі тих, хто опирався чи мав у кишенях підробні арійські папери, розстрілювали. Панкевич на площі, так само як і Шиндлер на пагорбі, ніколи доти не бачив такого холоднокровного жаху. В аптеку, заточуючись, почали бігати лікарі, які примчали з лікарні у двох кварталах звідти: вони збирали на вулицях поранених. Один із лікарів просив блювотне: у натовпі з десяток людей перебували в комі, отруївшись ціанідом. Інженер, знайомий Панкевича, проковтнув порошок непомітно від своєї дружини.
Молодий Ідек Шиндель, який працював у лікарні гетто на розі Венгерської, почув від жінки, яка билася в істериці, що забирають і дітей. Вона бачила дітей на вулиці Кракуса, і серед них була Ґеня. Того ранку Шиндель залишив Ґеню на знайомих; у гетто її опікуном був саме він, оскільки Ґенині батьки ще ховалися на селі, маючи намір непомітно повернутися до гетто, де донедавна ніби було безпечніше. Того ранку Ґеня, пішла від жінки, яка її гляділа, до дядькового дому. Там її і спіймали.
Скинувши притьмом халат, доктор Шиндель побіг на площу і побачив племінницю майже одразу: вона сиділа на траві. Він пішов краєм площі, і Ґеня його помітила. Він не хотів жодної сцени, бо вона могла закінчитися погано для обох. Але дядько міг не хвилюватися. Дівчинка розуміла, що привертати увагу СС до дядька Ідека не треба. Ґені вдалося непомітно вийти з очеплення. Вона рухалася настільки плавно й спроквола, що дядько так і завмер на місці. Потім ця картина не раз поставатиме в нього перед очима − Ґеня серед лісу есесівських чобіт. Ніхто на площі Згоди не помітив її. Дівчинка дійшла до аптеки на розі, тримаючись непомітної частини вулиці. Доктор Шиндель відчув, що не може піти за племінничкою, не видаючи її. Він знав, що вона надійно сховається.
Ґеня повернулася до тієї кімнати на вулиці Кракуса, де вона жила з дядьком. На вулиці тепер не було нікого; якщо хтось зумів перехитрувати СС, сидячи в надійному місці, то вони себе не виказували. Ґеня сховалася під ліжком. Згодом Ідек знайшов її там.
Шиндлер не бачив із пагорба маленьку, але серйозну перемогу червоної Ґені, яка повернулася на те місце, звідки її забрали есесівці. Значно пізніше він про цей особливий день скаже: "Після цього дня кожна мисляча людина почала чітко розуміти, що станеться далі. Тоді я прийняв рішення зробити все, що в моїх силах, аби перемогти цю систему".
Розділ 16
СС працювало в гетто до вечора суботи. Шиндлер не наважувався повірити, що дитя в червоному пережило ті операції. Йому було відомо, що гетто зачистили на сім тисяч людей. На Поморській червнева операція була проголошена тріумфом.
Шиндлер знав, що головним організатором операцій є такий собі Вільгельм Кунде, а відбувалися вони під керівництвом оберштурмфюрера СС Отто фон Маллотке. Оскар дізнавався подробиці того, що раніше сприймав як тимчасове божевілля, від знайомих у поліції і від розумних євреїв, наприклад Штерна.
Вражаючі новини для Оскара приніс до Кракова молодий аптекар Бахнер, повернувшись через вісім днів по тому, як його загнали до вагона на Прокоцимі.