У кухні панував цілковитий розгардіяш. Чепуруля почувалася якось дивно: ні радості, ні хвилювання, ані втоми. Вона взяла зі столу губну гармонію, яку забув Нюхмумрик, обережно дмухнула, водячи нею по устах.
Минала година за годиною, Чепуруля сиділа за кухонним столом, граючи на губній гармонії, хоч і невпевнено, зате натхненно. Звуки складалися в мелодію, мелодії творили музику. Чепуруля грала Нюхмумрикові пісні і власні композиції. Вона заснула на кухонному столі, підклавши лапки під голову. Солодко проспала до ранку, а коли прокинулася, сказала сама до себе: "Який рейвах! Нині буде велике прибирання!"
19
Минуло п'ять хвилин після пробудження Чепурулі, і, хоч надворі було ще темно, вона взялася до прибирання. В усіх каструлях, які знайшлися у будинку, грілася на плиті вода; щітки, ганчірки та миски покидали насиджені місця у шафах та коморах, а поруччя ґанку прикрасила купа килимків. То було справді велике прибирання, найбільше з-поміж усіх!
Нюхмумрик зайшов до кухні за своєю гармонією. Він хотів залишити її для Чепурулі, але вона сказала, що купить собі іншу.
Як приємно було знову взятися до прибирання. Чепуруля достеменно знала, де ховається пилюка. "Терпіти не можу, коли жіноцтво береться до прибирання! – невдоволено буркотів Дядько-панько. – Чи хтось сказав їй, щоб не чіпала одежної шафи, де мешкає Пращур?" Але Чепуруля вже встигла поприбирати в шафі, до того ж, набагато старанніше, ніж деінде. Лише дзеркала не торкалася. Кожному було дозволено помити вікно. Мешканці будинку носили воду, витріпували килимки, натирали підлогу. "Я сама була схожа на великий сірий клубок пилюки", — думала Чепуруля.
Отак проминув увесь довгий чудовий день великого прибирання. На щастя, обійшлося без дощу. Коли посутеніло, все вже було на своїх місцях, усюди чисто й провітрено.
Усі сиділи на східцях ґанку. Було дуже холодно, але усвідомлення близької розлуки і швидких змін тримало їх вкупі. Гемуль подякував Чепурулі. Дядько-панько зачудовано переводив погляд з одного на іншого. "Тут холодно", – сказав він, підводячись на задубілих ніжках, і почимчикував у дім. "Щось запахло вже снігом", – зауважив Нюхмумрик.
Наступного ранку випав перший сніг. Чепуруля з Мюмлею прощалися з друзями на містку, а Дядько-панько ще навіть не прокинувся. "Час, проведений разом, усім нам пішов на користь, – сказав Гемуль. – Сподіваюся, ми ще коли-небудь зустрінемося всі разом із родиною Мумі-тролів". "Так, звичайно, – розсіяно підтакнула Чепуруля. – Не забудь їм сказати, що порцелянова ваза є моїм подарунком. А якої марки твоя губна гармонія? – звернулася вона до Нюхмумрика. "Гармоніон – 2", – відповів Нюхмумрик. "Щасливої дороги", – пробурмотів мудрик Лавка. "Поцілуйте Дядька-панька в носика, – попросила Мюмля. – Пам'ятайте, що він любить огірки, а ріку слід називати струмком!"
Чепуруля рушила містком, навіть не озираючись, чи йде за нею Мюмля. Обидві постаті зникли у сніговій завії.
Сніг падав увесь день, стало ще холодніше. Гемуль, задерши голову, розглядав своє дерево, відпиляв шматок від дошки та так його й покинув. Дядько-панько лежав на канапі у вітальні й розмірковував над змінами, що відбулися з навколишнім світом. Цілком несподівано для себе він зробив відкриття, що струмок насправді був річечкою. Дядько-панько вирішив перемовитися словом з Пращуром. Але від Пращура він не дочекався і слова. Розізлившись, Дядько-панько досить-таки відчутно тицьнув пращура костуром у живіт. Задзвеніло скло, старе дзеркало тріснуло і враз обсипалося на підлогу. "Ага", – буркнув Дядько-панько і пішов собі геть. Він був дуже сердитий.
Дядько-панько сів перед відчиненими дверцятами кухонної плити і задумався, дивлячись на вогонь. На столі Гемуль розгорнув цілу купу всіляких креслень, бо зі стінами було щось не так. Гемуль вирішив, що стін не треба. Раптом Дядько-панько вирішив, що йому треба залягти в зимову сплячку. Він попрощався з Гемулем.
Того вечора на небі не було ані хмаринки. Під лапками мудрика хрустіла тоненька крига, коли він простував садом. Долина мумі-тролів повнилася студеною тишею, сніг побілив схили навколишніх гір. Куля була порожньою. Вона враз стала звичайною кулею. Зате чорне небо усіялося зорями. "Ось і прийшла зима", – сказав мудрик, заходячи до кухні.
Гемуль сказав мудрику, що Дядько-панько заліг у зимовий сон. Мудрик розшукав речі Дядька-панька, виклав їх перед одежною шафою, потім накрив його ковдрою і поставив біля нього коньяк.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
20
Коли Дядько-панько заліг у зимовий сон в одежній шафі, у Долині стало ще тихіше. Інколи чутно було, як Гемуль стукає молотком на клені або рубає дрова біля дровітні. А поза тим панувала цілковита тиша. Мешканцям будинку розмовляти не хотілося.
Тиша в Долині була, власне кажучи, дуже приємною і заспокійливою, а мешканці будинку, рідше зустрічаючись одне з одним, ще більше зріднилися. Блакитна скляна куля була цілком порожня.
А одного ранку сталася несподіванка: підлога дерев'яної хатинки завалилася, і великий клен стояв тепер такий, як до будови, розпочатої Гемулем. Вони стояли утрьох під кленом – Гемуль, Нюхмумрик й мудрик Лавка – і дивилися на руйнацію.
Друзі подалися до кухні випити кави. Цього разу вони кавували разом, товариством. Нюхмухрик сказав, що хоче з Гемулем вийти в море. Мудрик Лавка відчув, що Гемуль злякався. Але Гемуль сказав: "Це було би чудово!"
Десь о пів на першу здійнявся вітер. Човник чекав наготові біля пристані. Нюхмумрик сів до вітрила, а Гемуля посадив на носі. Було дуже холодно, вони одягнули на себе увесь теплий одяг, який тільки змогли знайти у будинку. Човник нахилився і стрімко полетів уперед. "То ось що відчуваєш, пливучи під вітрилом, – думав Гемуль. – Увесь світ крутиться в очах, а ти зависаєш на самому краю безодні. Тобі холодно, ти соромишся власного страху і каєшся, що погодився на цю авантюру, але вже надто пізно. Хоч би Нюхмумрик не помітив, як мені страшно…" Неподалік від мису човника підхопила довга тремка хвиля, породжена штормом десь далеко у морі. Нюхмумрик поплив проти вітру, часто зиґзаґами повертаючи човном. Гемуля занудило. "А тепер ти берися за стерно", – звелів Нюхмумрик. "Ні-ні-ні", – зашепотів Гемуль, відмахуючись обома лапами. "Візьми стерно!" – повторив Нюхмумрик. Він підвівся й пересів на середню лавку. Стерно безпорадно загойдалося без керманича, хтось мусив взяти його до лап, бо інакше ситуація могла стати загрозливою. Гемуль вхопився посинілими від холоду лапами за стерно. Стерно смикалося у лапах, вітрило хляскало, до човна натікала вода, а Нюхмумрик навіть бровою не повів, вглядався у далечінь. Гемулеві так було млосно, що він ні про що не міг думати і кермував, покладаючись хіба на інстинкт, та раптом суденце вирівнялося, вітрило наповнилося вітром, і човник рівно полетів уздовж узбережжя. "Мене не нудить, – радісно подумав Гемуль. – Я міцно тримаю у лапах стерно, і мене вже не знудить!" "Хай човен пливе собі хоч на край світу, лиш би мене знову не замлоїло. Ліпше вже піти на дно, ніж виблювати!.." Гемуль незмигно дивився на ніс човна, а попутний вітер гнав вітрильника чимдалі у море.
Навівши усюди лад, мудрик Лавка сів до кухонного столу й, прислухаючись до завивання вітру, налаштувався чекати. Нарешті з садка долинули голоси – вони повернулися! На сходах почулися кроки, до кухні увійшов Гемуль. Зеленава блідість ще не зійшла з його рийки, Гемуль аж трусився від холоду. Він зняв черевики та шкарпетки і повісив їх сушитися над плитою. Мудрик налив йому кави. Обоє сиділи навпроти за кухонним столом і почувалися трохи незручно. "Я думаю, чи не час мені збиратися додому", – озвався Гемуль. Він зізнався, що вперше у своєму житті ходив морем під вітрилом! "Але я не зрадив свого страху перед Нюхмумриком!" — сказав Гемуль і додав, що піде додому.
Місток через річку завжди був місцем прощання. Гемуль підшморгував носом, певно, від простуди, а може, від розчулення. Він дав Нюхмухрикові вірша "Що таке щастя!" (того, що читав на святкуванні) і попрощався. Коли Гемуль уже майже перейшов місток, мудрик наздогнав його і спитав, що ж буде з човном. "Почекаю, доки знайдеться хтось, кому він знадобиться", — сказав Гемуль.
Мудрик важко зітхнув. Ось іще один друг пішов геть. Невдовзі Долина стане такою ж порожньою й незатишною, як скляна куля, і належатиме лише родині Мумі-тролів та мудрикові Лавці. Проходячи повз Нюхмумрика, він запитав: "А коли настане твоя черга?" "Це залежатиме від обставин…" – відповів Нюхмумрик.
21
Уперше мудрик Лавка увійшов до Маминої кімнати. Він наповнив водою глек для умивання, розгладив мереживне покривало на ліжку, а Чепурулину вазу поставив на нічний столик. У Маминій кімнаті не було картин на стінах, на комоді стояла тільки мисочка зі шпильками, гумовий корок та два круглі камінці. На підвіконні мудрик знайшов складеного ножа. Ним вона вирізала з кори човники. Мудрик пішов до дровітні і наточив ножика, а потім знову поклав на місце.
Надворі раптом полагіднішало, вітер змінив напрямок на південно-західний. "Це улюблений вітер родини Мумі-тролів", – думав Лавка.
Нюхмумрик стояв перед наметом. У повітрі вже пахло мандрівкою. Він готовий був до далекої дороги. Спокійно, без поспіху він повитягав кілки, згорнув намет, погасив грань у ватрі. Сьогодні він не квапився. Нюхмумрик написав прощального листа Мумі-тролеві й поклав його до поштової скриньки. Спакований наплічник чекав на містку.
Як тільки розвиднілося, Нюхмумрик подався на пошуки своїх п'яти тактів, він знайшов їх на березі моря. Такти не змусили довго на себе чекати, вони навіть були гарнішими й простішими, аніж він сподівався. Нюхмумрик рушив назад до містка. Він закинув наплічник на плече і рушив у напрямку лісу.
Того ж вечора в скляній кулі загорілася крихітна незмигна цяточка. То родина Мумі-тролів повісила на щоглу штормовий ліхтар. Мумі-тролі вирушили додому, щоб залягти у зимовий сон.
Мудрик не здивувався, що берег річки, де стояв намет, спорожнів. Напевно, Нюхмумрик зрозумів, що зустрічати з далеких країв родину Мумі-тролів годиться саме мудрикові Лавці. Мудрик шалено мріяв про зустріч з родиною.
Мудрик сидів на кухонних східцях, обхопивши коліна лапками й міцно зажмурившись.