Хлопець подумав, що, мабуть, він справді погладив його по голові просто так. І чим довше Голден про це замислювався, тим тяжче ставало на душі й тим глибше він заплутувався. Голден помітив, що його печуть очі і починається нежить. Хлопець побачив на лавці якийсь журнал і прочитав про симптоми раку. Ці симптоми, як йому здалося, були у нього. Голден подумав, що скоро помре.
Згодом Голден вирішив попоїсти, хоч відчував, що його мало не знудило. Він замовив каву з пончиками. Тільки пончиків не їв, не міг проковтнути ні шматочка. Був понеділок, до Різдва лишалося всього кілька днів, і всі магазини на П'ятій авеню працювали. Настрій панував різдвяний. На кожному розі стояли Діди Морози й подзвонювали дзвіночками. Голену захотілося, щоб поруч була Фібі.
На кожному перехресті Голдену почало здаватися, ніби він не перейде. Тоді він придумав подумки звертатися до Аллі і просити допомоги. Голден усе йшов, а потім сів на якусь лавку. Він сильно спітнів і довго сидів. Хлопець думав про те, що поїде світ за очі, але спершу попрощається з Фібі. Голден купив блокнота й олівця і хотів написати прощального листа. Але спершу вирішив піти у школу і побачити сестру. Голден знав дорогу, бо вчився у тій самій школі. Коридори були пусті, бо саме був урок. Хлопець сів у коридорі і написав: "Люба Фібі! Я не можу чекати до середи і сьогодні ввечері, мабуть, вирушу на Захід. Якщо зможеш, жди мене о чверть на першу перед Музеєм мистецтв, біля входу. Я віддам тобі твої різдвяні гроші. Я не багато витратив. Цілую". Хлопець вирішив дати лист у вчительську, щоб передали потім сестрі. Голдена знов почало нудити, він сів на сходах. І раптом на стіні хлопець побачив матюк. Це його дуже розлютило, він не хотів, щоб це прочитала Фібі. Голден стер матюк і пішов до вчительської. Голден сказав, що він – брат Фібі Колфілд з класу 4Б-1 і дуже просить передати сестричці записку.
Спускався Голден вже іншими сходами, проте й там побачив на стіні ті самі слова. Він знову спробував стерти їх рукою, але тут вони були надряпані ножем або чимось гострим. Було двадцять хвилин до дванадцятої. До зустрічі з Фібі лишалося ще трохи часу. І все ж Голден вирушив до музею.
У музеї Голден зустрів двох хлопчиків, які спитали його, чи він не знає, де мумії. Голден допоміг їм знайти зал з муміями. Хлопчики трохи налякалися і втекли. Там Голден побачив на стіні той самий матюк.
Раптом йому захотілося до вбиральні, на хлопця напала бігунка. Не встиг він вийти з вбиральні, як майже на порозі зомлів. Коли отямився, було вже десять хвилин на першу, тож він вернувся до виходу й став чекати на Фібі.
Раптом Голден побачив Фібі, у тій червоній шапці. Вона тягнула здоровенну валізу. Коли Голден підійшов ближче, то побачив, що то його стара валіза, яка була в нього ще в Гутонській школі. Сестра підійшла і сказала, що у валізі – її речі, бо вона їде разом з Голденом. Він сказав, що вона нікуди не поїде. Фібі почала плакати. Голден заніс валізу у гардероб музею і здав. Голден почав вмовляти сестру повернутися до школи. Вона зірвала шапку з голови і жбурнула у брата. Він почав вмовляти її: він дозволяє не йти до школи після обіду, але вона нікуди не їде і йде з ним гуляти. Голден неквапом рушив у бік зоопарку одним боком вулиці, де Центральний парк, а Фібі пішла туди ж таки другим боком вулиці. Голден і Фібі походили по зоопарку, але сестра не розмовляла з братом. Потім вони пішли в один з підземних переходів, а тоді – до каруселей. Тут Голден і Фібі уже заговорили, і хлопець купив квиток на карусель. Хлопець хотів віддати Фібі і гроші, але вона не взяла. Дівчинка сіла на коня. Згодом Голден дав їй ще на один квиток. Фібі сказала, що уже не сердиться, а червону шапку вдягнула братові.
Раптом почався сильний дощ. Батьки дітей, що були на каруселі, втекли, а Голден сидів і далі на лавці та весь змок. Він був щасливий, спостерігаючи, як Фібі катається.
26
Голден повернувся додому, захворів, його відвідує психоаналітик. Д. Б. відвідав брата зі своєю дівчиною, яка гратиме в новому фільмі, сценарій до якого написав Д. Б.
Тепер Голден роздумує над тим, що йому бракує всіх тих, про кого він розповів. Навіть тих-таки Стредлейтера й Еклі. Здається, навіть Моріса бракує. "Краще нікому нічого не розповідати. А то розкажеш про кого-небудь – і тобі відразу почне його бракувати", — міркував Голден.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу