Та відмовила, бо не звикла до такої роботи. Вони почали сваритися. Їхню розмову почула герцогиня і була засмучена Санчо. Але герцог був на його боці.
Потім Дон Кіхот переодягнувся і ввійшов до гарної зали, де йому омили руки. Потім його запросили до столу. Дон Кіхота посадили в голові столу. Герцогиня почала розпитувати про Дульсінею. Рицар розповів, що її зачаровано.
Священик, що теж був за столом, впізнав цього мандрівного рицаря. Він почав йому докоряти за його витівки. Священнослужитель сказав, що Дон Кіхот має повернутися додому та забути про мандрівне рицарство.
Розділ XVІ про відповідь Дон Кіхота своєму ганьбителеві та про інші важливі й цікаві події
Дон Кіхот розгнівався. Він сказав, що священик не має права його судити. Адже рицар міг би прислухатися лише до думки інших рицарів. Наміри Дон Кіхота завжди були добрими, тому він не вважав себе божевільним.
Сан6чо сподобалася промова Дон Кіхота. Герцог передав у володіння зброєносця один і своїх островів. Священик ще більше розлютився і вийшов із їдальні. Герцогиню дуже розсмішили такі бесіди.
Потім увійшли дівчата, вдаючи, що тут прийнято мити бороду замість рук. Герцог і герцогиня не знали про цей жарт, але їм стало дуже смішно. Герцогу теж потім помили бороду. Цього ж забажав і Санчо. Він вийшов разом із дворецьким.
Герцогиня попросила описати Дон Кіхота свою даму серця. Але той відповів, що її перетворено на страшну селянку. Герцог був наляканий такою новиною. Дон Кіхот почав скаржитися йому на злих чарівників. Тут герцогиня зауважила, що Дульсінеї не існує. Дон Кіхот не зміг надати точної відповіді. Раптом вони получили якийсь галас.
З'явився Санчо, якому бороду ледь не помили помиями. Він був дуже злий. Герцогам стало смішно, а Дон Кіхот пожалів свого зброєносця. Герцогиня почала жартома сварити прислугу, але ті подумали, що вона серйозно. Також вона похвалила Санчо.
Потім Дон Кіхот пішов спати, а Санчо був запрошений до герцогині.
Розділ XVІІ, де оповідається, як знято чари з незрівнянної Дульсінеї Тобоської, що становить одну з найвизначніших пригод цієї книги
Герцог і герцогиня вирішили розіграти Дон Кіхота. Жінку дивувала простота його зброєносця.
Незабаром подружжя запросило своїх гостей на полювання. Вони поїхали до лісу, де звичайно були дикі кабани. Раптом собаки пригнали одного з них. Санчо виліз на дерево зі страху, але впав і почав кричати. Коли кабана вбили, Дон Кіхот звернув увагу на зброєносця. Санчо сумував, що зіпсував виданий йому дорогий одяг. Потім мисливці сіли обідати.
Вночі звідусіль почувся галас. Усі стривожилися. Навіть ті, хто знали про жарт. До них під'їхав поштар. Він назвався дияволом, що шукає Дон Кіхота. Диявол сказав Дон Кіхотові, що рицар Монтесінос хоче йому розповісти, як зняти чари з Дульсінеї Тобоської. Він наказав чекати на нього тут.
Темнішало. Було чутно звуки сурми. До подорожніх наблизилася колісниця. На ослоні сидів дід, який назвався вченим Ліргандо. На іншій колісниці був учений Алькіфе. Третя колісниця була з чарівником Аркалаусом. Усі вони спинилися неподалік.
Розділ XVІІІ, де оповідається про зроблені Дон Кіхотові вказівки, як зняти чари з Дульсінеї, та про незвичайні пригоди
До мисливців наближалася колісниця. Вона була запряжена кількома мулами, була більшою за попередні, її супроводжували люди з факелами. Це вражало.
На колісниці сиділа німфа, закутана в дорогі тканини. Її супроводжувала постать зі страшним обличчям. Вона нагадувала смерть. Це був той самий чарівник Мерлін. Він сказав, що Санчо повинен дати собі три тисячі і триста ударів батогом. Зброєносець запротестував. Дон Кіхот почав погрожувати зброєносцю, але чарівник сказав, що все має бути добровільно. Німфа, обличчя якої не було повністю видно, заговорила не дуже жіночим голосом. Вона сказала, що соромно ухилятися від батога. Дівчина просила Санчо побити себе заради неї та Дон Кіхота. Санчо був непохитним. Він поскаржився, що до нього звертаються так грубо, коли б можна було попросити ввічливо. Також чоловік нагадав, що тепер він не лише зброєносець, але й губернатор.
Герцог сказав, що не може доручити губернаторство такому жорстокому чоловікові. Санчо попросив два дні на роздуми. Мерлін сказав, що вирішувати треба негайно. Санчо раптом згадав про рицаря Монтесіноса, якого вони так і не зустріли. Мерлін відповів, що він і сам потребує допомоги.
Санчо згодився побити себе, але з умовою, що він сам встановлює кількість ударів у день та їхню силу. Усі почали радіти та дякувати Санчо.
Розділ ХІХ, де оповідається про надзвичайну й неуявленну пригоду дуеньї Долоріди, по-інакшому графині Тріфальді
Мерліна грав дворецький герцога. Один із пажів переодягнувся в панянку. Саме дворецький був ініціатором цих витівок.
Після обіду подорожні почули сумні звуки флейти. З'явилися чоловіки в траурному одязі. Серед них був якийсь велетень у чорній мантії. Він мав кривий турецький кинджал, ятаган. Чоловік звернувся до герцога. Він назвався Тріфальдіном або Білою Бородою, зброєносцем графині Тріфальді, тобто дуеньї Долоріди. Вона послала його сюди, щоб він просив для неї дозволу розповісти про її нещастя. Графиня шукала Дон Кіхота. Герцог наказав дуеньї увійти. Їй тут радо допоможуть.
Розділ ХХ, де розказується те, що оповідала про свою недолю дуенья Долоріда
З'явилися дванадцять дуеній. Після них зайшла графиня Тріфальді разом зі своїм зброєносцем. Шлейф її сукні несли пажі. Обличчя всіх жінок були вкриті серпанками.
Долоріда звернулася хриплим голосом до герцога з герцогинею та Дон Кіхотом. Вона почала говорити про себе в чоловічому роді, але вчасно зупинилася. Санчо прагнув побачити її обличчя. Жінка хотіла дізнатися, чи присутні тут Санчо Панса і Дон Кіхот. Зброєносець відповів, що вони готові її слухати. Дон Кіхот його підтримав.
Графиня кинулася в ноги Дон Кіхотові, потім почала хвалити Санчо. Той уже не міг дочекатися, коли жінка розповість про себе.
Долоріда почала розповідь про молоду інфанту Антономасію, що була дуже гарною і розумною. Раз у неї закохався хлопець простого походження. Він сподівався на взаємність. Долоріда сам дала йому ключі від фортеці інфанти. Вони одружилися, а королева Магунсія померла. Потім прийшов її злий брат, велетень і чарівник. Він хотів помститися за сестру. Маламбруно перетворив інфанту на бронзову мавпу, а її чоловіка дона Клавіхо — на металевого крокодила. Врятувати їх може лише рицар з Ламанчі.
Велетень хотів убити Долоріду, але все ж таки відпустив. Але він зачарував дуеній. Вони скинули серпанки, а на їхніх обличчях росли бороди. Долоріда довго жалілася на таку долю, а потім впала непритомною.
Розділ ХХІ про речі, що стосуються до цієї пригоди і цієї пам'ятної історії
Санчо був вражений такою жорстокістю. У дуеній навіть не було грошей, щоб сходити до цирульника. Вони вирували собі волосся смолою. Дон Кіхот був їхньою останньою надією. Він поклявся їм допомогти.
Долоріда прийшла до тями. Вона сказала, що королівство Кандаї дуже далеко. Але Маламбруно обіцяв послати чарівного коня, який мчить дуже швидко і не потребує їжі та води. На це Санчо почав вихваляти свого Сірого. Усі засміялися. На чарівному коні могли їхати лише дві людини. Коня звали Клавіленьо Прудконогий. Він був зроблений з дерева та мав кілок на лобі. Саме тим кілком ним потрібно керувати. Санчо відмовився від такої подорожі, але зброєносця запевнили, що його присутність необхідна. Чоловік не міг у це повірити. Але Дон Кіхот наказав йому їхати разом з ним. Рицар ще раз пообіцяв допомогти дуеньям.
Розділ ХХІІ про появу Клавіленьо й кінець цієї довгої пригоди
Настала ніч. За півгодини до півночі мав з'явитися кінь. Він запізнювався, але потім якісь дикуни занесли дерев'яну статую коня. Санчо продовжував відмовлятися сідати на нього. Один з дикунів повідомив, що сідаючи на коня, потрібно зав'язати очі.
Пройшла Долоріда. Вона просила Дон Кіхота не гаяти часу. Санчо відмовлявся їхати. Герцог знову шантажував його островом. Зброєносця це переконало. Він сів на коня по-жіночому, щоб не було так твердо.
Дон Кіхот торкнувся кілка, а всі присутні сказали, що він уже в повітрі та порадили Санчо триматися міцніше. Зброєносець здивувався, що голоси було чутно так добре, ніби вони все ще були на землі. Дон Кіхотові теж здалося, що вони стоять на місці, але він вірив у рівну ходу коня. Тим часом на них дули повітрям, щоб зімітувати політ. Санчо хотів зняти пов'язку, але Дон Кіхот йому не дозволив.
Герцог з герцогинею слухали ті розмови і сміялися. Потім вони підпалили коня, якого було напхано петардами. Дон Кіхот і Санчо впали на землю.
Вони здивувалися, коли побачили той самий сад. На землі лежало багато людей, але дуеній уже не було. На пергаменті, що був настромлений на спис, було написано, що жінок врятовано. Залишилося лише допомогти Дульсінеї. Дон Кіхот кинувся до герцога та герцогині. Він хотів розповісти їм про щасливе закінчення такої небезпечної пригоди.
Розділ ХХІІІ про губернаторування Санчо на острові
Герцоги раділи, що рицаря і його зброєносця можна так легко дурити. Тому вирішили продовжити свої жарти. Герцог відправив Санчо на острів, а слугам розказав, як треба себе з ним поводити.
Санчо з усіма попрощався та вирушив у дорогу. Сірий був разом з ним. Зброєносець дістався гарного міста, яке називали острів Баратарія. Його з усіма почестями проголосили там губернатором.
Дворецький герцога повідомив Санчо, що губернатор має відповісти на складне запитання, щоб можна було судити про його розум. Санчо побачив якісь написи. Дворецький сказав, що там написана дата початку його правління. Санчо образився, що його називають доном.
У залі суду з'явилися селянин і кравець. Вони звернулися до Санчо. Селянин хотів, щоб кравець пошив йому шапку. Потім він захотів уже п'ять шапок з того самого сукна, щоб не залишити кравцеві жодного клаптика. Коли вони були готові, він відмовився платити. Санчо вирішив віддати шапки в'язням, а селянин і кравець нічого не отримали.
Потім прийшли два діди. Один був з очеретиною. Інший сказав, що цей чоловік позичив у нього гроші, а тепер відмовляється визнавати свій борг. Дід без палиці вимагав, щоб інший заприсягся, що брав гроші, тоді його борг буде пробачено.