Це був перший вихід Жульєна у місто, відколи він вступив до семінарії.
Абат Ша зустрів Жульєна на паперті дорогого його серцю собору, готичні пілони якого треба було задрапувати червоним адамашком. Ось коли Жульєну стала в пригоді його спритність. Він немов літав з однієї драбини на іншу, виконуючи важку роботу. Наостанок треба було закріпити п'ять величезних китиць із пер на великому балдахіні над головним вівтарем. Дістатися туди можна було лишень по старому дерев'яному карнизу на висоті сорока футів. Ніхто не хотів ризикувати, адже карниз, можливо, підточено шашелем. І тоді Жульєн дуже спритно заліз по драбині і закріпив китиці. Абат Ша розчулено сказав, що ще ніколи його собор не був так гарно прикрашений.
Коли задзвонили до свята, абат Ша поставив Жульєна сторожити церкву від злодіїв. Пахощі ладану і трояндових пелюсток, урочисті звуки великого дзвона викликали в душі юнака хвилю тепла. Він цілком віддався своїм мріям у пустій церкві. Та раптом Жульєн помітив двох жінок, які стояли на колінах у сповідальні. Він підійшов ближче. Одна з жінок повернула голову, почувши кроки Жульєна, голосно скрикнула і знепритомніла. "І в ту ж мить Жульєн побачив плечі і шию зомлілої дами. Добре знайоме йому кручене намисто з великих перлин вразило його зір". Це була пані де Реналь! Другою жінкою була пані Дервіль. Побачивши Жульєна, вона владно сказала, щоб він ішов геть, поки пані де Реналь не опритомніла. Розгубившись, Жульєн послухався і відійшов.
XXIX
Перше підвищення
Жульєн ще не зовсім оговтався після зустрічі в соборі, коли якось уранці його покликав до себе суворий абат Пірар. Він сказав, що загалом задоволений поведінкою Жульєна, хоча той буває іноді необережним і нерозважливим. Та в нього є іскра, якою не слід нехтувати, а тому абат призначив Жульєна репетитором з Нового і Старого Завіту. Почувши це, Жульєн піддався щирому пориву: "він підійшов до абата Пірара, взяв його руку і підніс її до вуст". Голос ректора зрадив його і тремтів, коли він зізнався у прихильності до Жульєна, адже посада вимагає від нього неупередженого ставлення до всіх учнів.
"Жульєн так давно не чув дружніх слів... що розридався. Абат Пірар обняв його. Це була солодка хвилина для обох".
Тепер ситуація змінилася: Жульєн обідав сам, він мав ключ від саду L міг там гуляти, та й ненависть семінаристів значно послабшала.
"Відтоді, як Жульєн дістав нове призначення, ректор семінарії відверто уникав розмовляти з ним без свідків... Незмінне правило суворого Пірара було таке: коли, на вашу думку, людина чогось варта, намагайтесь перешкодити їй в усіх її бажаннях і прагненнях. Якщо вона має справжні достоїнства, то зуміє подолати чи обминути всі перешкоди".
"Надійшли іспити. Жульєн відповідав блискуче..." У семінарії закладалися, що він буде першим і в загальному екзаменаційному списку, але в кінці іспиту один хитрий екзаменатор заговорив з ним про Горація та Вергілія, і Жульєн, забувши, де знаходиться, став цитувати цих світських авторів. Ця підла каверза екзаменатора призвела до того, що сам абат де Фрілер поставив своєю рукою біля імені Жульєна № 198. "Де Фрілер з насолодою робив цю неприємність своєму ворогові, янсеніту Пірару".
Через кілька тижнів Жульєн одержав із Парижа листа і п'ятсот франків від імені Поля Сореля. Юнак вирішив, що це подарунок від пані де Реналь. Але ці гроші були від маркіза де ла Моля.
Багато років тому абат де Фрілер купив половину одного маєтку, другу половину якого дістав у спадщину пан де ла Моль. Між двома високими особами виникла суперечка, потім — судовий процес. Пан де ла Моль звернувся за порадою до абата Пірара. Пан Пірар познайомився зі справою і виявив, що правда на боці пана де ла Моля. Між ними зав'язалося ділове листування, яке згодом Вилилося у дружбу. Щоб хоч чимось насолити абатові де Фрілеру і підтримати пана Пірара, який нізащо не взяв би грошей, маркіз надіслав п'ятсот франків його улюбленому учневі.
Незабаром абат Пірар одержав листа від пана де ла Моля, в якому маркіз запрошував янсеніта у Париж і пропонував йому посаду в одній з найкращих парафій в околицях столиці.
"Суворий абат Пірар, сам того не підозрюючи, любив свою семінарію, де було повно його ворогів, семінарію, якій були присвячені всі його думки протягом п'ятнадцяти років". Він довго розмірковував, але все ж таки вирішив прийняти пропозицію маркіза. Абат написав листа де ла Молю і склав для єпископа послання, в якому розповів про всі мерзенні дрібні причіпки пана де Фрілера. Це послання повинен був відвезти Жульєн. Монсеньйор єпископ обідав. "Таким чином, Жульєн передав листа самому пану де Фрілеру, якого не знав в обличчя".
Абат безцеремонно розпечатав лист, адресований єпископові. Поки він читав, здивований Жульєн встиг придивитися до нього. Пан де Фрілер був дуже вродливий, але в його рисах проступала надзвичайна хитрість і криводушність. "Згодом Жульєн дізнався, в чому полягав особливий талант абата де Фрілера. Він умів розважати єпископа..." і "вибирав кісточки з риби, яку подавали монсеньйорові".
Єпископ безансонський, людина з випробуваним у довгих еміграціях розумом, "мав понад сімдесят п'ять років і не дуже турбувався про те, що буде через десять років". Він запросив Жульєна на обід, щоб докладно розпитати про абата Пірара та семінарію. Та спершу йому схотілося дізнатися про навчання Жульєна. Він поставив юнакові кілька запитань з догматики, потім перейшов до світської літератури і був вражений знаннями Жульєна. Майже опівночі єпископ відправив юнака в семінарію, подарувавши йому вісім томів Тацйта.
До другої години ночі абат Пірар розпитував Жульєна про те, що говорилося в єпископа. А ранком усі семінаристи знали про подарунок монсеньйора. "З цієї хвилини вже ніхто не заздрив йому, всі відверто підлещувались до нього".
"Десь опівдні абат Пірар покинув своїх учнів, звернувшись перед тим до них із суворим повчанням", але "ніхто в семінарії не поставився серйозно до промови колишнього ректора. Ніхто в Безансоні не вірив, що можна добровільно відмовитися від посади, яка давала змогу розбагатіти".
XXX
Честолюбець
"Абата вразила благородна зовнішність і мало не жартівливий тон маркіза". Майбутній міністр прийняв пана Пірара "без усіх церемонних чемностей великого вельможі", які були лише марним гаянням часу.
Маркіз розпитав абата Пірара про справи у Франш-Конте, розповів про власні справи, пожалівся, що поряд з ним немає людини, яка вела б його листування. Подумавши трохи, пан Пірар запропонував де ла Молю взяти секретарем Жульєна.
Через декілька днів після від'їзду абата Пірара Жульєн отримав листа із вимогою виїхати в Париж. Перш ніж назавжди покинути Вер'єр, він вирішив ще раз побачитися з пані де Реналь. Пізно вночі юнак заліз по драбині в кімнату коханої, але зустрів там холодний прийом. Пані де Реналь каялась у злочині перелюбу, з усіх сил опиралася любові, якою дихало кожне слово Жульєна, відштовхувала його руки від себе. Та все змінилося, коли Жульєн розповів, що їде в Париж назавжди. "Вона забула про небезпеку, яка їй загрожувала від чоловіка, бо її лякала набагато більша небезпека — Жульєнові сумніви щодо її кохання" і його від'їзд. Це була ніч раювання. Ранком вони втягли драбину в кімнату, щоб Жульєн міг залишитися. Пані де Реналь цілий день годувала свого коханого, намагалася надовго залишатися в кімнаті, і це викликало підозри чоловіка. Увечері закохані вечеряли, коли "раптом хтось щосили заторгав двері" і почувся розгніваний голос пана де Реналя. Жульєнові довелося напівроздягненому плигати з вікна туалетної кімнати пані де Реналь.
ЧАСТИНА ДРУГА
І
Втіхи сільського життя
Жульєн їхав у Париж поштовою каретою і уважно слухав розмову двох знайомих чоловіків. Сен-Жіро розповідав Фалькозу, що чотири роки тому, прагнучи простоти і щирості, яких немає в Парижі, вирішив купити чарівний маєток у горах біля Рони. Його добре прийняли сусідні дрібні поміщики і сільський вікарій. Але незабаром у нього стали вимагати гроші на якісь благочестиві товариства, а коли він відмовився давати, то отримав прізвисько "нечестивець". Далі посипалися неприємності: вікарій не благословляв його поля, селяни отруїли рибу в ставку, муляр і стельмах дурили його, ліберали вимагали голосувати за незнайому людину. І ось тепер Сен-Жіро продає маєток і тікає від сільського життя в Париж, де може сховатися від усіх неприємностей у квартирі на п'ятому поверсі, вікнами на Єлисейські Поля.
Слухаючи все це, Жульєн несміливо вказав Сен-Жіро на приклад пана де Реналя, але у відповідь отримав новий вибух емоцій щодо мера Вер'єра, пройдисвіта Вально та інших жителів міста.
"Жульєн не відчув особливого хвилювання, коли вдалині показався Париж, надхмарні замки майбутнього відступали в його уяві перед живими спогадами про двадцять чотири години, щойно проведені у Вер'єрі". У будинку пана де ла Моля Жульєна зустрів абат Пірар, який холодно пояснив, що він житиме в домі найбільшого вельможі Франції і вестиме листування, розповів про сім'ю маркіза. Дев'ятнадцятирічний син пана де ла Моля граф Норбер — "справжній денді, вітрогон, який опівдні не знає, що робитиме о другій годині. Він дотепний, хоробрий, воював в Іспанії".
Дружина маркіза де ла Моля — "висока білява жінка, дуже побожна, погордлива, надзвичайно чемна і зовсім нікчемна... Вона навіть не вважає за потрібне приховувати, що єдина заслуга, гідна поваги в її очах, — це мати в своєму роді предків, які брали участь у хрестових походах".
ІІ
Вступ у світ
Жульєн був у захопленні від будинку маркіза де ла Моля, але абат Пірар остудив гарячковість юнака, сказавши, що в цьому домі на нього чекають важкі випробування.
У одній із кімнат "сидів сухенький чоловічок із жвавими очима, в білявій перуці". Жульєн ледве впізнав у ньому пихатого вельможу, якого він бачив в абатстві Бре-ле-О. Вони поговорили якихось три хвилини. Коли Жульєн і абат Пірар вийшли, священик сказав, що сміливість погляду юнака здалася йому не дуже чемною.
Абат повіз Жульєна до кравця, потім до інших майстрів, щоб замовити одяг, взуття і сорочки. Повернувшись в особняк, Жульєн опинився у величезній бібліотеці, де було безліч розкішно оправлених книжок.
Через деякий час пан де ла Моль завів його до вітальні, що виблискувала позолотою.