В мене карфологія почалася. — додав він, уживши медичний термін, цю свідчило про цілковиту ясність свідомості. — Мені привиділося, ніби на підлозі котяться золоті монети, і я підвівся зібрати їх. Кому ж дістанеться моє добро? Я не хочу віддавати його державі, я склав заповіт. Знайди його, Гроцію. У Прекрасної Голландки залишилася дочка. Якось увечері я бачив її, не пам'ятаю в кого, на вулиці Вів'єн. Вона має прізвисько Змійка — здається, так. Гарненька, мов Купідон. Відшукай її, Гроцію. Я тебе призначив виконавцем своєї духівниці. Бери тут усе, що хочеш, їж. Є в мене паштети з гусячої печінки, мішки з кавою, з цукром. Є золоті ложки. Візьми для своєї дружини сервіз роботи Одіо. А кому ж діаманти? Ти нюхаєш тютюн, голубе? В мене багато тютюну різних гатунків. Продай його в Гамбург, там у півтора раза дорожче дадуть. Усе в мене є, і з усім треба розлучитися. Ну, татусю Гобсек, кріпися, будь собою..."
Він випростався і майже сів на ліжку; його обличчя, мов бронзове, чітко вирізнилося на тлі подушки. Він простяг перед собою висхлі руки і вчепився кощавими пальцями в ковдру, паче хотів за неї утриматись, подивився на камін, такий самий холодний, як його металевий погляд, і помер при повній свідомості, явивши воротарці, інвалідові та мені образ одного з тих насторожених старих римлян, яких Летьєр зобразив позаду консулів на своїй картині "Смерть дітей Брута".
"По-молодецькому врізав дуба, старий жмикрут!" — сказав інвалід своїм солдатським жаргоном.
А в моїх вухах досі лунав фантастичний перелік багатств небіжчика, і, побачивши, куди спрямований його застиглий погляд, я мимоволі глянув на купу попелу.
Вона здалася мені надто великою. Взявши камінні щипці, я встромив їх у попіл, і вони наткнулися на щось тверде — там лежало золото й срібло, мабуть, його прибутки за час хвороби. У нього вже не було сили заховати їх краще, а підозрілість не дозволила відіслати все це до банку.
"Біжіть до мирового судді, — сказав я інвалідові. — Треба тут негайно все опечатати!"
Згадавши останні слова Гобсека і те, що сказала мені воротарка, я взяв ключі від кімнат обох поверхів і пішов оглянути їх. Уже в першій, яку я відчинив, я знайшов пояснення його балачкам, що здалися мені безглуздими, і побачив, до чого може дійти скупість, коли вона перетворюється на сліпий, позбавлений усякої логіки інстинкт, скупість, вияви якої ми так часто спостерігаємо у провінційних скнар. У кімнаті, суміжній із спальнею небіжчика, я виявив і протухлі паштети, і купи всілякого харчу, і навіть устриці та рибу, вкриту густою пліснявою. Я ледь не задихнувся від смороду, в якому злилося безліч огидних запахів. Я бачив там скриньки з коштовностями, прикрашені гербами або вензелями, білосніжні скатерті, зброю — дорогу, але без клейма. Розгорнувши книжку, яку, здавалося, недавно брали з полиці, я знайшов у ній кілька тисячофранкових білетів. Тоді я вирішив пильно оглянути кожну річ, аж до найдрібніших, обдивитися підлогу, стелі, карнизи і стіни, щоб знайти золото, яке так палко любив цей голландець, гідний пензля самого Рембрандта.
Згадавши, які дивні відомості він сповістив мені щодо своєї єдиної спадкоємиці, я зрозумів, що мені доведеться обшукати всі кубла в Парижі й віддати величезне багатство до рук якоїсь непутящої жінки. Та головне, знайте, що на підставі цілком незаперечних документів граф Ернест де Ресто найближчими днями вступить у володіння статком, який дасть змогу йому одружитися з мадемуазель Каміллою і, крім того, виділити чималі суми грошей матері та братові, а сестрі — дати посаг.
— Гаразд, гаразд, дорогий Дервілю, ми подумаємо, — відповіла пані де Гранльє. — Графу Ернестові треба бути дуже багатим, щоб наша родина захотіла породичатися з його матір'ю. Не забувайте, що мій син рано чи пізно стане герцогом де Гранльє і об'єднає статки двох відгалужень нашого роду. Я хочу, щоб він мав зятя собі до пари.
— А ви знаєте, який герб у Ресто? — озвався граф де Борн. — Черлене поле, розітнуте срібною смугою з чотирма чорними хрестами на золотому тлі. Дуже стародавній герб.
— Справді, — підтвердила віконтеса. — До того ж, Камілла може й не зустрічатися зі своєю свекрухою, яка порушила девіз на цьому гербі: Res tuta2.
— Пані де Босеан приймала в себе графиню де Ресто, — зауважив старий дядько.
— О, тільки на раутах! — заперечила віконтеса.
[1] Глитай.
[2] Надійність (лат.).
Переклад В. Шовкуна
Коментар
Промислова революція, яка розпочалася наприкінці XVIII ст., набирала обертів. Франція посіла перше місце у світі з виробництва шовкових тканин, інтенсивно розвивалася легка промисловість. Париж став центром і законодавцем мод. На очах здивованих французів набував сили грандіозний процес перерозподілу багатств. З'явилися нові господарі, що заволоділи світом: банкіри, комерсанти, підприємці. У час занепаду моралі найвищою метою стала гонитва за грошима і насолодою. Система загальнолюдських цінностей руйнувалася, складалося враження, що світом керує лише егоїстичний закон "кожний за себе".
Грандіозна енциклопедія життя Франції І пол. XIX ст., що відтворилася в "Людській комедії" О. де Бальзака, і стала спробою осягнути всі процеси, що відбувалися в суспільстві.
Як дослідник людської натури, Бальзак докладно вивчає механізми, які керують людьми.
"Передмова" до "Людської комедії" висуває основні положення, відповідно до яких розвивається ідея створення романів, повістей, оповідань, що увійшли в епопею.
"Творець користувався одним і тим самим зразком для всіх живих істот, — зазначає Бальзак. — Жива істота — основа, яка отримує свою зовнішню форму, або, точніше, характерні ознаки власної форми, у тому середовищі, у якому їй призначено розвиватися".
Втілюючи ідею єдності у різноманітності Природи в своїх творах, Бальзак керувався положеннями теорії відомого вченого-природознавця Жоффруа де Сент-Ілера
Усі романи, повісті, оповідання Бальзак поділяє на 3 великі групи: "Етюди про звичаї", "Філософські етюди" та "Аналітичні етюди".
У "Людській комедії" багато "наскрізних" героїв і взаємопов'язаних сюжетів, що перетікають з одного твору в інший.
"Етюди про звичаї" — найвагоміша частина епопеї, яка є справжньою енциклопедією французького суспільства. Широка панорама спостережень за соціальною поведінкою, побутом, відповідністю цінностей героїв загальнолюдських цінностям утворюють цілий пантеон образів, що стали "вічними". Шість підрозділів, на які розпадаються "Етюди про звичаї" ("Сцени приватного життя", "Сцени провінційного життя", "Сцени паризького життя", "Сцени військового життя", "Сцени політичного життя", "Сцени сільського життя"), мають свого героя, що уособлює визначальну рису характеру, ваду, яка стала єством людини.
"Етюди про звичаї" — це своєрідний фундамент для філософських узагальнень, які письменник виводить у "Філософських етюдах", що і розкривають сутність соціального механізму суспільства.
Завершеність архітектоніці великого твору надають "Аналітичні етюди", в яких відтворено життя людини у поєднанні окремого і загального.
Дослідник за характером, Бальзак приділяє важливу роль опису речей, подробиць побуту, деталей, які допомагають розкрити внутрішній світ героїв.
Обличчя, одяг, манери — усе є предметом ретельної дослідницької роботи письменника.
В образі лихваря Гобсека з однойменної повісті Бальзака ми простежуємо вплив як романтичної, так і реалістичної манери оповіді. Самотність, загадковість багатія, контрастність зображення ("скнара і філософ, створіння нице і створіння шляхетне") надає творові романтичних рис, а детальний опис механізму позики грошей, зазначення точної кількості відсотків за конкретну фінансову операцію лихваря видають у письменникові творця-реаліста.
Для більшої реалістичності твору автор удається до прийому довірливого переказу у формі обрамлення: Дервіль, герой-оповідач, об'єктивно відтворює події, висловлює власне ставлення до героїв і ситуацій, тим самим підсилюючи сприйняття вірогідності оповіді.
Вічним є образ лихваря Гобсека, який став заручником власної жадоби.
Гобсек подібний до павука, що обплітає суспільство павутинням залежності. Хто вони, жертви Гобсека? Зовнішньо красива, але бездушна графиня де Ресто, яка забуває про чоловіка і дитину заради підлого і безпринципного красеня, а потім намагається каятися, через деякий час переступає через усі моральності, щоб вирвати частку грошей для молодших дітей... Де Трай — край цинічна особа, яка, крім власних задоволень, що оплачуються чужими грошима, ні про що не турбується... Світське суспільство зневажає тих, хто опинився в сітях невгамовних бажань і невситимих лихварів, — але це ж суспільство з його настановою на розкіш є ґрунтом для всіх пороків.