Але ніяка місячна пташка до неї не прилетіла.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ФЕНОЛІО
Коли вони вийшли з готелю, Вогнерукий з Фаридом уже очікували їх на стоянці. Усю дорогу Мо мчав швидше, ніж звичайно: йому вочевидь не терпілося дістатися до мети якомога скоріше. Проїхавши добру годину, вони в'їхали у невеличке село біля моря.
Мо припаркував машину на сільському майдані, і Вогнерукий з Фаридом лишилися чекати біля машини, поруч з пам'ятником жертвам двох світових війн. Вогнерукий нагадав Мо, щоб нічого не розказував про нього автору книжки.
Меґі з батьком побачили нарешті Феноліо. Це був старий років шістдесятьох, а може старший. Обличчя мав зморшкувате, а чуб був без жодного сліду сивини (згодом дівчинка довідалася, що він фарбований). Проте на старого діда цей чоловік аж ніяк не скидався. Мо відрекомендувався. Поруч із Феноліо були його малі онуки: хлопчики Піппо і Ріко та дівчинка Паула. Одна з дочок письменника жила у цьому селі, тож онуки часто приходили до дідуся.
Мо запитав, чи не лишилось у Феноліо іще кількох примірників "Чорнильно серця" і чи не можна було б один із них придбати. Письменник запросив Мо й Меґі до будинку, де розповів, що в нього не лишилося жодного примірника. Всі, які він мав, хтось украв. Мо сказав, що це не дивно, і Феноліо попросив пояснити. Меґі здогадалася, що Мо не має наміру розказувати старому правду. Коли батько розповів, що він просто хотів прочитати цю книжку, бо не встиг, адже її хтось украв, Феноліо сказав, що це ще не вся історія, і він нюхом чує цікаві історії. Мо відповів, що Феноліо може не повірити жодному слову, але письменник сказав, що вірить навіть у неймовірне.
Перед тим, як Мо розповів правду, Меґі дізналася від Феноліо, що Вогнерукого у книжці вбиває один з людей Каприкорна саме тоді, коли фокусник намагається врятувати свого пухнастого друга, але замість нього гине сам. Мо додав, що у книжці навіть не згадано ім'я вбивці. Меґі розчарувалася, коли дізналася ще, що в кінці книжки Басту і Каприкорна ніхто не вб'є.
ХИБНА КІНЦІВКА
Феноліо вислухав розповідь Мо і спитав, чи має Вогнерукий рубці на обличчі. Мо кивнув головою. Феноліо розповів, що то справа рук Басти. Річ у тому, що обом колись подобалася одна й та ж дівчина. Феноліо мріяв побачити Вогнерукого. Хоч Мо дав обіцянку Вогнерукому, та тепер він вирішив, що непогано було б звести його з Феноліо, адже Вогнерукий не знав про свою трагічну кінцівку і не хотів дізнатися про неї від Мо.
Отож Мо вирішив, що Феноліо зможе переконати Вогнерукого не повертатися у книжку. Крім того, Мо мав ще одну божевільну ідею, яку хотів обговорити пізніше з письменником. Спершу Мо хотів поговорити і вмовити Вогнерукого побачитися з Феноліо. Тож вони пішли на майдан, а Феноліо взяв капелюха і "замаскувався" на діда з трьома онуками, щоб спершу здалеку глянути на свого персонажа.
ПЕРЕДЧУТТЯ І ОСТРАХ
Вогнерукий сидів на прохолодних кам'яних сходах і чекав. Він відчував тугу. Поряд з ним був Фарид, а цей був постійно щасливий. До них підійшов Мо з Меґі, але книжки вони не принесли. Вогнерукий був лютий. Він зрозумів, що Мо розповів про нього письменнику. Мо розповів, що хтось з Каприкорнових людей надумає вбити Ґвіна, а Вогнерукий схоче врятувати звірятко і загине сам. Меґі просила Вогнерукого не пробувати повернутися у книжку, а лишитися тут і втекти кудись далеко, щоб спокійно жити. В очах Вогнерукого дівчинка помітила сльози.
На другому боці майдану троє дітлахів і літній чоловік грали консервною бляшанкою у футбол. Раптом чоловік підійшов до них і сказав, що його онукам сподобалася куниця. Вогнерукий відразу здогадався, хто цей чоловік. Він грубо відштовхнув незнайомця і хотів втекти. Феноліо спробував затримати його, але Вогнерукий витяг Бастиного ножа і приставив старому до горла. Феноліо усе ж таки відпустив його. Вогнерукий кинувся навтіки, а коли пробіг досить багато, виявив, що з ним втік і Фарид. Вони домовилися, що Вогнерукий навчить його фокусів з вогнем, а Фарид допоможе викрасти книгу у Каприкорна.
УСЬОГО НА ВСЬОГО ІДЕЯ
Коли Вогнерукий утік, до Елінор вони так і не поїхали. Мо хотів дещо обговорити з Феноліо, бо мав ідею, як усе ж таки змінити те, що сталося 9 років тому. Батько дав Меґі слово, що більше не повернеться до Каприкорнового села, хоч вона знала, що він цього хоче.
Феноліо не зізнався, чи таким уявляв собі Вогнерукого. Коли вони проводили його додому, з нього взагалі важко було витягти слово. Та коли Мо сказав, що вони з Меґі залюбки зосталися б тут іще на день, старий запропонував їм переночувати в помешканні, яке час від часу здавав туристам.
Мо з вдячністю прийняв його пропозицію. Вони зі старим розмовляли до самого вечора, а тим часом онуки письменника і Меґі гралися. Ввечері дівчинка почула, що батько про щось домовився з Феноліо. Мо мав ремонтувати книжки письменника, а той мав починати якусь роботу, але батько не розповів Меґі, що саме мав робити Феноліо.
УДОМА
Була вже майже північ, коли Елінор опинилася вдома. Та ще в дорозі її охопив дивний стан: їй не дуже хотілося додому. Жінка відвикла бути на самоті, і її дратувала тиша.
Коли Елінор зайшла у свій будинок, то виявила, що всі книжкові стелажі порожні. Бібліотека теж була порожня. Усі книжки зникли, а під стелею на мотузку висів дохлий червоний півень.
Одне з вікон стояло розчинене навстіж. На білому лакованому підвіконні сажею була намальована чорна стрілка. Вона вказувала надвір, у парк. Понімілими від страху ногами Елінор додибцяла до вікна. У парку вона побачила купу попелу. Всі її книжки було спалено. Жінка заплакала.
МІСЦИНА НЕПОГАНА, МОЖНА ЛИШИТИСЬ
Помешкання, яке Феноліо здавав туристам, було всього за дві вулички від його будинку. Меґі спалося тут непогано, у неї було таке враження, ніби й справді настали канікули.
Наступного ранку Феноліо повів дівчинку з батьком на своє горище, де зберігав свої книжки. Їхній стан був поганий, тож Мо мав достатньо роботи.
Поки батько працював, а онуки Феноліо були в садку чи школі, Меґі читала вголос книги, які їй подарувала Елінор. Надвечір прийшли Піппо, Паула й Ріко, і Меґі вирушила з ними поблукати селом.
Перед сном Меґі розпитувала батька про маму. Мо розповів, що мама сміється так само, як Меґі, і так само пожовує пасмо кіс, коли читає. Вона короткозора, але надто горда, щоб носити окуляри. Мама любить камінчики – пласкі, круглі, відшліфовані, які приємно потримати в долоні.
ЯЗИКАТИЙ ПІППО
Другого ранку Елінор зателефонувала Феноліо і попросила Мортимера до телефону. Тітка повідомила Мо неприємну новину і сказала, що їде до сюди, щоб звернутися до тутешньої поліції. Не було сумніву, що спалені книжки — робота Каприкорна, адже дохлий півень — його візитка. Меґі хвилювалася за свою скриньку з книжками, яку залишила в тітки, але, на щастя, скриньку не спалили.
Коли Мо поїхав в аеропорт, щоб зустріти Елінор, Меґі вирішила зачекати на батька на майданчику перед пам'ятником. Та скоро почався дощ, тож дівчинка побігла до їхнього тимчасового помешкання. З собою вона прихопила бездомну кішку, яка підійшла до неї на майданчику.
Коли дощ пустився ще густіший, у вхідні двері постукали. Меґі відчинила і побачила Піппо, а за ним стояли Баста і Пласконіс. Виявилось, що вони зловили хлопчика, який їм мусив розповісти, де знаходяться Мо з дочкою. Перед цим Баста і Пласконіс натрапили на слід Вогнерукого і, обшукавши з десяток сіл, вийшли на Мо. Бідний Піппо розповів їм про дідуся і про книжку, якою Мо страшенно цікавився.
Баста і Пласконіс вирішили влаштувати обшук у помешканні. Та як тільки Пласконіс заглянув під ліжко, звідти вискочила кішка і вп'ялася кігтями в його потворне обличчя. Баста наказав нічого не робити кішці, бо вірив, що убивство кішки накликає біду.
Чоловіки повели Піппо і Меґі до будинку Феноліо. Старий був вражений появою тих, кого сам таки й створив. Ті вимагали віддати їм книжку, але Меґі пояснила, що її тут немає. Феноліо гордо заявив, що саме він написав ту книжку. Баста не вірив, бо вважав, що всі надруковані в книжках історії старезні престарезні й позаписували їх люди, які вже давно повмирали. Та Феноліо почав доводити, що говорить правду: він знав про Басту багато різних фактів. Наприклад, Баста боявся вогню і носив завжди довгі рукава, бо обпалив собі обидві руки аж до плечей, коли на догоду Каприкорну підпалив будинок чоловіка, який відмовився віддати свою доньку заміж за Каприкорна. Наслухавшись про себе правди, Баста все одно вирішив перерізати старому горлянку. Та раптом Меґі сказала, що коли вбити Феноліо, то загинуть усі його видумані герої. Баста опустив ножа і сказав, що забирає дівчинку і Феноліо з собою. Піппо і Паулу, що саме були вдома, Баста вирішив не забирати. Феноліо наказав внукам йти додому і сказати мамі, що дідусь на кілька днів мусить кудись їхати. Баста відчинив вікно, щоб кішка втекла і не померла з голоду, а Меґі дозволив взяти з собою деякі речі. Для Мо він залишив послання на шафі: вирізав ножиком слово "Баста". Це було єдине слово, яке він вмів писати. Баста вважав, що на Мо не треба чекати: побачивши послання, той сам прийде у Каприкорнове село.
СЕРЕД ЗЕЛЕНИХ ПАГОРБІВ
Тим часом Вогнерукий спостерігав за Каприкорновим селом зі своєї схованки. Це була хата, яку колись спалили Каприкорнові люди. У ній тоді жила немолода жінка, яка відмовилася залишити обжите гніздо. Каприкорну не потрібні були чужі очі так близько від його нового кубла. Отож він випустив на неї своїх круків – свої чорні куртки, і вони підпалили курятник і хатину, витоптали грядки й застрелили віслюка. Стара усіх їх прокляла, при цьому дивилася на Басту, а тоді раптом впала мертва. Після цього випадку Баста в усій околиці не боявся жодного іншого місця так, як цю спалену хатину.
Зазвичай Вогнерукий влаштовувався у кроні одного з дубів і годинами нерухомо сидів на дереві, спостерігаючи в бінокль за автостоянкою й будинками. З Вогнеруким був і Фарид, який влаштовував забавки з сірниками. Вогнерукий боявся, щоб дим не виказав їх, тому сварив хлопчину. Вогонь був Вогнерукому товаришем, але колись, у книжці, грати вогнем хотів навчитися Каприкорн, і Вогнерукий зараз шкодував, що відкрив тоді Каприкорнові так багато таємниць.
Якось Каприкорна у селі не було, бо він частенько роз'їжджав околицями.