Пахло несправною каналізацією, але жінки чинили профілактику тифу, щосили прибираючи і виварюючи одяг надворі. ОД уже застосовувало кийки.
Коли краківське гетто, як і всі подібні в Польщі, перейшло з підпорядкування генерал-губернатору Франку, керувати єврейськими справами у місті став оберфюрер Юліан Шернер, веселий добродій років сорока п'яти − п'ятдесяти. Цього чолов'ягу цікавила випивка, жінки й конфісковані товари. Оскар помічав, що Шернер більше полюбляє працювати з євреями, ніж убивати їх,
Оскар, просто проїжджаючи повз гетто, звик до нової фігури — колишнього скляра на ім'я Симхе Спіра, свіжої крові ОД, якому доручили створити політичний відділ ОД і керувати ним. Спіра взяв туди своїх друзів-приятелів. Вони розпочали свою кар'єру, яка полягала у вимаганні грошей і складанні списків неблагонадійних і підозрілих мешканців гетто.
Польдек не хотів поділяти справу з отим Спірою чи складачами чорних списків Шпіцом і Целлінґером. Він притворявся хворим і був звільнений з ОД через хворобу, яка могла перешкоджати його здатності контролювати натовп.
Німеччина вторглася до Росії. Оскар відчував, що ця подія змінила сутність планів СС, бо тепер усюди почали цілеспрямовано творити расово чисту імперію.
Розділ 11
У провулку біля Липової тилом до емалевої фабрики Шиндлера стояла німецька фабрика ящиків. Директором був Ернст Кунпашт, а колишнім господарем і неофіційним начальником − Шимон Єрет. Фабрика ящиків Єрета стала німецькою фабрикою ящиків два роки тому за типовою схемою − ніяких компенсацій, ніяких документів за підписом господаря. Та Єрета це вже не хвилювало, він переймався через гетто. Сварки на кухнях, безжальна відкритість життя всім сусідам, сморід тіла, воші, які стрибають на костюм із непраного піджака якого-небудь брудного чоловіка, що з ним розминешся на сходах. Пані Єрет, признався він Оскарові, дуже засмучена... Саме у Єрета Оскар добув дощок для будівництва бараків для євреїв, які працювали на фабриці.
Німецька армія здобувала в Росії перемогу за перемогою. Замовлення від Інспекції з озброєння раз у раз з'являлися на столі Оскара. Батько писав йому, що Гітлер не здатний затриматись у країні надовго, Америка врешті-решт його вкоськає. Оскар надсилав Гансові щомісяця чек на тисячу райхсмарок. То був дуже швидкий, а проте майже безпроблемний рік. Найдовші затримки на роботі, вечірки в "Краковії", пиятики в джаз-клубі, візити до квартири незрівнянної Кльоновської.
Розділ 12
Дівчинку привели до Дреснерів, які мешкали у східній частині гетто, надвечір. Дитину привезло до Кракова польське подружжя, в якого вона жила на селі. Тримати єврейську дитину на селі було небезпечно.Їм вдалося вмовити польську "Синю поліцію", щоб їх пропустили до гетто буцімто у справах, а дитина пройшла з ними як їхня рідна.
Дівчинка любила червоний колір і мала червону шапочку, червону кофточку і маленькі червоні черевички. Мама дівчинки була двоюрідною сестрою пані Дреснер. Невдовзі Данка, дочка пані Дреснер, яка мала чотирнадцять років, але була висока на зріст, тож мала Kennkarte (картку праці), заходилася коло дівчинки. Ввечері прийшов Ідек Шиндель, молодий лікар зі шпиталю гетто, дядечко дівчинки Ґені. А тоді повернувся пан Юда Дреснер, голова відділу закупівель на заводі Боша, − і нарешті все товариство зібралося.
28 квітня був день народження Шиндлера, і в 1942 році він гуляв його бучно і галасливо. На DEF було справжнє свято. Пан директор добув, незважаючи на ціну, дефіцитного білого хліба й видав усім робітникам до супу в обід. Цей 34−ий його день народження почався на "Емалії" рано. Шиндлер сповістив про нього, йдучи через контору з трьома пляшками коньяку під пахвою, − і наливав інженерам, бухгалтерам, креслярам. Працівникам бухгалтерії та кадрового відділу він надавав цигарок, і до середини ранку його щедрі дарунки поширилися аж до фабричних цехів.
Штерн якимсь дивом примудрився проскочити з заводу "Прогрес", де він тоді працював, щоб офіційно потиснути Оскарові руку.
Під час привітань Шиндлер поцілував дівчину−єврейку, і того дня надвечір хтось доніс про расово неприпустиму поведінку Оскара. Зранку двоє гестапівців приїхали по Шиндлера і звинуватили в порушенні приписів Акту про раси й переселення. Торік Шиндлера теж арештовували, та загрози тодіне було ніякою. А цього разу загрозливість зміцніла і сконцентрувалася. Минулого разу мова на Поморській ішла про економічні питання і про те, чи є порушення. Цього разу йшлося про гротескний закон.
Цього разу його привезли не на Поморську, а на Монтелюпі. Оскар мав надійну інформацію від одного з товаришів по пляшці, що Яґеллонський інститут анатомії отримує трупи з цієї в'язниці.
В Оскара вилучили готівку і посадили в камеру, де був ще один чоловік − солдат у шинелі. Сусід виявився штандартенфюрером Ваффен-СС (аналог звання полковника). Він був на кілька років старший за Оскара. Міг виявитися підсадною качкою, але було дивно, чого він тоді у формі й при такому високому званні.
Урешті-решт вони почали розмову. Штандартенфюрер Філіп розбалакався. Оскар зрозумів, що цей чоловік − не підставна особа, що з ним стався якийсь зрив − може, воєнний невроз. Коли він дізнався, що Оскара заарештували за поцілунок з єврейкою, то розреготався. Весь вечір штандартенфюрер Філіп лаяв СС на всі заставки.
Шиндлер підкупив вартового, попросивши принести випивки і подзвонити його секретарці. Сержант приніс, крім двох пляшок, іще й передачу, яку зібрала Інґрід удома на Страшевського. Філіп з Оскаром славно посиділи того вечора.
Уранці Філіпа вивели, а тоді він повернувся по свої речі. Він мав по обіді постати перед трибуналом, але його вже переводять до виправної колонії у Штуттгофі, тож він певен, що його не розстріляють за дезертирство.
Залишившись на самоті, Оскар цілий день читав книжку, передану Інґрід, а надвечір поговорив з адвокатом. Оскара бесіда заспокоїла. Причина арешту справді була саме така: його міжрасова ніжність стала приводом для затримання й перевірки його справ. На п'ятий ранок по Шиндлера прийшов сержант і двоє вартових. Його провели нагору в один із кабінетів. Там він побачив знайомого йому з вечірок оберштурмбанфюрера Рольфа Чурду, голову краківського СД. Чурда говорив: "Ми тобі даємо тих єврейських дівчат за п'ять марок на день. Ти нас маєш цілувати, а не їх". Оскар пояснив, що то був його день народження. Пригода сталася від повноти почуттів. Він був напідпитку.
Оскар відчув, що Чурда бажає якоїсь подяки за його звільнення. Чурда почав про стару тітку, якій розбомбили квартиру… Знову стара тітонька. Шиндлер сказав, що Чурда може будь-коли прислати свого представника на Липову.
Чурда організував Оскару лімузин, який мав відвезти його додому, а на прощання Чурда попередив, щоб Оскар не волочився за якоюсь єврейською спідницею, бо у євреїв немає майбутнього.
Розділ 13
Навіть цього літа люди за мурами чіплялися за думку, що гетто − хоч і мала, але постійна їхня територія. У це було доволі легко повірити у 1941 році. У гетто була пошта, газета. На Львівській було дозволено відкрити ресторан, то був ресторан Фьорстера, де брати Роснери, повернувшись від небезпек сільського життя, грали на скрипці й акордеоні. Та якось унтерштурмфюрер Брандт викликав голову юденрату Артура Розенцвейга на Поморську і побив його руків'ям стека. А до 1942 року у гетто було вже все заборонено: і пошту, і газету, і все інше.
Генрі Роснер пішов працювати в їдальню на повітряну базу Люфтваффе. Там він зустрів молодого шеф-кухаря на ім'я Ріхард. Вони з Генрі Роснером так подружили, що Ріхард посилав скрипаля через усе місто по платню для працівників кухні. Якось Ріхард зі своєю дівчиною навіть прийшли у гетто. Генрі дуже здивувався гостям: він попрощався з Ріхардом на кухні лише кілька годин тому, а тут він ще й із подружкою, обоє причепурились, як на офіційний візит. Генрі ще сильніше відчув, яка дивна стоїть пора. Ріхард сказав, що малому Олеку Роснеру варто пожити вдома в його подружки. Дівчина Ріхарда була в широкому одязі, під яким міг сховатися Олек, який не мав Blauschein. Олека вдалося вивести з гетто. Якби хтось із поліції зазирнув під накидку, і Ріхарда, і дівчину розстріляли б за цю дружню послугу.
Польдеку Пфефферберґу раніше того року Симхе Спіра, високопосадовий скляр і голова ОД, доручив навчання своїх дітей. У цьому дорученні читалася зневага, немовби Спіра йому казав: "Так, ми знаємо, що для чоловічої справи ти не годишся, але принаймні можеш передати моїм дітям те, що є корисного у твоїй освіті". Пфефферберґ розважав Шиндлера розповідями про вчителювання в домі Спіри. Діти були слухняні, але не надто здібні. Навчаючи дітей Спіри, Пфефферберґ надіявся, що йому дадуть Blauschein. Та чиновники відмовлялися ставити йому наліпку. Польдек гадав, чи не звернутися йому до Оскара. Оскар уже цілий рік кликав його на "Емалію", але Пфефферберґ завжди гадав, що праця на повний робочий день завадить його нелегальним заробіткам.
Того дня німецька загальна поліція, польська "Синя поліція" та політичний відділ ОД перевіряли в усіх посвідчення й заарештовували тих, хто не мав наліпки. Пфефферберґа зловили. Міла, його ніжна красива дружина, працювала в Мадріча і вже мала Blauschein. Зловлених людей погнали у двір колишньої кондитерської фабрики. Серед цих людей були професіонали: наприклад, банкіри Гольцери, фармацевти, зубні лікарі. Медсестри з лікарні гетто ходили серед затриманих з відрами води − це мало допомогти проти стресу й дезорієнтованості. Старі, вбогі містечкові родини пили воду в напруженій тиші. Увесь день поліція трьох видів заходила у двір зі списками і формувалися шеренги людей, яких есесівці зустрічали біля брами й вели на станцію Пфефферберґ крутився коло брами, шукаючи яку-небудь офіційну особу, до якої можна звернутися. Може, там буде Спіра і випустить його. Біля будки охорони стояв сумний хлопчина в головному уборі ОД. Пфефферберґ не лише служив із ним в ОД якийсь час, а й учив його сестру, коли працював у середній школі. За допомогою цього хлопця Польдек і врятувався. Він відразу помчав до бюро праці і таки добився в кабінет Сепеші.