Тато заревів, а мама вибігла в коридор і сказала: "Не можна було допускати, щоб усе зайшло так далеко!"
Маргарита швидко зібрала свої речі і пішла в коридор до мами. Бабуся просила батьків піти у вітальну і спробувати поговорити. Батько сказав, що розлучається. Врешті, мама і Маргарита пішли. Їх ще побачив Конні і зауважив, що вони обидві схудли. Хлопець розповів про це батькам.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 8, ЯКИЙ ХОЧ І Є ОСТАННІМ, АЛЕ ЦЕ ЩЕ НЕ КІНЕЦЬ ІСТОРІЇ, ОСКІЛЬКИ ДЛЯ ЖИВИХ ЛЮДЕЙ ЖИТТЯ НЕ ЗУПИНЯЄТЬСЯ, А В ЦІЙ КНИЖЦІ ЖИВИМИ ЗАЛИШАЮТЬСЯ, ЗВИЧАЙНО Ж, УСІ ГЕРОЇ
Минув уже місяць, відколи мама з Маргаритою переїхали до Марі-Луїзи. Маргаритине життя за ці чотири тижні досить сильно змінилося. Дівчина жила тепер в окремій маленькій кімнатці. Меді та мама спали за стіною, у великій кімнаті. Меді змінилася: вже не нудила і не марудила. На це в неї просто не залишалося часу. Вона була надто зайнята Сепі й Пепі. Мама зазвичай до пів на другу чи до пів на третю працювала в радника. Вона вже встигла за цей час пережити два дуже тривожні дні: складала вступні іспити до соціальної академії. І пройшла. А ще за цей місяць у мами вже тричі побував один чоловік – якийсь далекий родич. Адвокат. Вони довго і нудно обговорювали з мамою та Марі-Луїзою "фінансовий бік справи". Адвокат стверджував, що для мами буде краще, якщо вона не розлучатиметься. Залишаючись одруженою, сказав адвокат, вона може сподіватися на більші гроші. Це Маргариту якось трохи заспокоїло. А мама взагалі не хотіла від тата жодних грошей.
Маргарита ніяк не могла вирішити, подобається їй Марі-Луїза чи ні. Власне, їй не було що закинути: мила, переважно весела, симпатична та люб'язна, вона поводилася з Маргаритою і Меді так, ніби знала і любила їх із пелюшок. Розумною Марі-Луїза була, безперечно, також. Навіть із латинськими словами могла допомогти. І, повернувшись із роботи, майже завжди знаходила час поговорити. Марі-Луїзі не було за що дорікнути. Крім одного: подружнє життя мами і тата вона вважала завершеною справою! І саме це в ній так заважало Маргариті.
Про Гансика Маргарита з мамою не говорила. Один-єдиний раз вона зачепила цю тему, але мама тільки розплакалася. Відтоді про Гансика Маргарита розмовляла тільки з Гінцелем. Та ще маленький Пепі вбив собі в голову, що хоче, аби Гансик теж жив із ними.
З Гінцелем Маргарита зустрічалася досить часто. Коли їй хотілося його побачити, досить було просто навідатись у "Ваксельберґер". І монстр-офіціант теж уже звик до того, що Маргарита, замовивши сто грамів мінеральної води, могла годинами сидіти в кав'ярні. А ще Маргарита з Гінцелем часто гуляли в парку і музикували дуетом: на губній гармонії та сопілці. Часом вона заходила до нього в гості. Свою квартиру – а в ній були одна кімната, коридор, туалет і кухня – Гінцель пофарбував у чорний колір. Включно з підлогою. Спочатку перед такими гробівцевими візитами Маргарита ламала собі голову над питанням, що робити, коли раптом Гінцелеві спаде на думку почати обніматись і цілуватися. Найбільше, що її непокоїло, були Гінцелеві зуби з надщербленими та коричневими краями. Але Маргарита зовсім заспокоїлася, коли Ґабріела сказала, що Гінцель, на жаль, "імпотент". І що це гарантовано є не фізичною вадою, а радше психічною. А від поцілунків і пестощів, на які він цілком спроможний, Гінцель відмовляється просто тому, що не любить нічого робити "наполовину".
Якось Флоріан Кальб запізнився до школи. Виявилося, він чекав біля Маргаритиної брами, щоб йти разом до школи. Дівчина сказала йому, що не живе вдома. Хлопець з дівчиною спілкувалися на уроці за допомогою записок, тому зв'язок між Флоріаном і Маргаритою став для всіх цілком очевидним.
Маргариті ще подобався Флоріан, однак йому, на жаль, окрім пестощів, не спадало на гадку нічого цікавого. А такого приємного відчуття, як тоді під плащем, у Маргарити вже не виникало. Вона і сама помітила, що з більшим задоволенням проводить вільний час у "Ваксельберґері" або вдома в Гінцеля. Але тепер Флоріан говорив у школі, що зустрічається з Маргаритою.
У школі Маргарита намагалася поговорити з Гансиком, але він не хотів. Хлопець казав, що сестра обіцяла залишитися з ним і батьком і зробити дошку для пір'їн, а сама пішла з мамою.
Якось Ґабріела запросила Маргариту на морозиво. Подруги побачили Гансика. На розі вулиці він стояв на землі на колінах, а під ним лежав маленький худорлявий хлопчина, котрого Гансик нещадно лупцював. Поки Маргарита до них підбігла, якийсь хлопець накинувся на Гансика. А коли Маргарита нарешті домчала до рогу, її брата гамселило вже троє міцних хлопчаків. Хлопці казали, що Гансик перший почав бійку і напав на маленького. Маргариту схопили, щоб вона не захищала брата. А коли вона вирвалася, то розігнала хлопців, а одного навіть вкусила за вухо. Гансик був увесь побитий: ніс спух, на щоках подряпини, верхня губа нагадувала червоного дощового хробака, а з тріщини на ній сочилася кров. Гансик вдавав, що не при свідомості. Усі глядачі втекли, залишився тільки хлопчина з розбитими окулярами й нібито зламаним носом, на якого був кинувся Гансик. Маргариті стало соромно перед цим малим сухоребриком. "Я йому нічого не зробив, – сказав малий, – я просто не повірив, що його мама поїхала в Африку. Бо я ж її щодня зустрічаю!". "Якийсь хворий! — сказав малий. – Є купа дітей, у котрих розлучені батьки. І нема чого так смикатися, коли йому про це кажуть".
Поволі, крок за кроком, Маргарита і Ґабріела потягнули Гансика до трамвайної зупинки. Портфеля Гансика дівчата не знайшли. Дівчата подумали, що краще подзвонити мамі. Вони так і зробили, і мама на таксі забрала сина і дівчат. Побачивши сина, мама розхвилювалася, а водій почав питати, куди їхати. Тут Гансик розплющив одне око і сказав таксистові адресу помешкання Закмаєрів. Таксист кивнув і поїхав. Виходячи з машини, Гансик відмовився від сторонньої допомоги. У нього навіть вистачило сили самотужки без особливої підтримки піднятися сходами нагору.
Бабуся зустріла усіх і перелякалася. Мама повела Гансика в дитячу. Маргарита накинулася на бабусину запіканку з ванільним соусом, бо уже декілька тижнів вона була позбавлена таких кулінарних утіх. Вона помітила, що Гансик, який із маминою допомогою саме дійшов до дитячої, ризикнув кинути у бік кухні один-однісінький, але доволі пристрасний погляд. "Отож, – подумала Маргарита, – йому вже не так аж зле".
Згодом дівчина поглянула на бабусю і помітила, що та виглядає трохи змученою, змарнілою, навіть ніби трішечки хворою. Бабуся сказала, що їй вже надоїло місто. "То їдь додому, бабусю!" — наважилася сказати внучка. Бабусі така пропозиція не видалася ні дивною, ні дикою, ні принципово неправильною. Вона лише запитала: "А тато? А Гансик?". Маргарита подумала, що бабусю марно переконувати, що тато має змінитися. Тому дівчина почала говорити лише про бабусю: що та має повне право жити у Цветлі, доглядати свою кицьку, свій город із маленькими диньками та великими полуницями. І що ніхто не має права позбавляти бабусю її звичного життя. Врешті, Маргарита переконала бабусю їхати додому.
Мама посиділа з Гансиком, а потім мусила йти, бо Марі-Луїза скоро мала йти на роботу, і за Меді й Пепі треба було наглядати. Мама з Маргаритою рушили в коридор, де бабуся повідомила, що завтра по неї приїде дядько.
Наступного ранку, коли Маргарита зайшла до класу, до неї підбігла Ґабріела і повідомила, що її шукає секретарка директора. Виявилося, що Гансик уже в директора. Маргарита швидко зателефонувала додому радникові і попросила переказати мамі, щоби вона негайно йшла до школи. Потім Маргарита подзвонила татові і теж сказала приїжджати.
У кабінеті директора був Гансик, маленький сухоребрик, інші хлопці, дві пані й один пан. Усі хлопці були побиті. Директор сказав, що Маргариту теж звинувачують, бо вона вкусила одного з хлопців. Гансик мовчав і не виправдовувався. Директор говорив, що класний керівник Гансика казав, що хлопець завжди був доволі тихою спокійною дитиною, легко керованою. Маргарита вирішила, що поки не прийдуть батьки, вона теж мовчатиме.
Згодом прийшли Закмаєри. Розмова в кабінеті директора тривала понад годину. І була вона доволі-таки напружена та гаряча. Насамперед тато і мама визнали, що Гансиків напад на маленького Маєра аж ніяк не можна назвати актом гуманізму. На їхню думку, це, звісно, негарний вчинок, але за нього хлопця вже покарано. Мама звернула увагу присутніх на його поранення, а тато сказав, що теж міг обклеїти свого сина пластирами і бинтами і скаржитись на інших хлопців. Мама пообіцяла, що за розбиті окуляри вони заплатять. Директор сказав, що справу можна закривати. Насамкінець Гансик і Маргарита ще мусили пообіцяти директорові, що більше ніколи не битимуться.
Тато з мамою пішли на каву, а Гансик і Маргарита попрямували у свої класи. Вони трохи порозмовляли і, нарешті, помирилися. Брат і сестра були раді, що батьки захищали їх перед директором. Гансик і Маргарита надіялися, що батьки помиряться.
Маргарита зайшла у клас, і Флоріан послав їй повітряний поцілунок. Маргарита впіймала поцілунок у повітрі, затиснула в долоні й заховала в кишеню штанів.
Уші Коль, яка сиділа перед Маргаритою, обернулась і прошепотіла: "Ми сьогодні з тобою близнюки!" Вона виставила ногу у прохід між партами, вказала на свої джинси, а рукою посмикала за свою блакитну футболку, на якій спереду були зображені дві малесенькі голівки ангеликів із крильцями. Уші Коль мала рацію: Маргаритині штани та футболка були точнісінько такі самі, як і в Уші. Маргарита раптом відкрила для себе одну річ: не тільки футболки були близнюками! Груди під футболками теж були справжніми двійнятами! Доволі великі, але не широкі. І радше гострі, ніж пласкі! І якби дівчата помінялися, наприклад, лівими половинами своїх бюстів, то цього ніхто б і не помітив! Маргарита була така захоплена цим відкриттям, що весь ранок не зводила погляду зі своїх грудей.
МАРГАРИТА І КЛОПОТИ З ГАНСИКОМ
РОЗДІЛ 1, У ЯКОМУ ЩЕ НІЧОГО НЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ, АЛЕ ТОЙ, ХТО НЕ ЧИТАВ ПЕРШУ ЧАСТИНУ ЦІЄЇ ІСТОРІЇ, МАЄ НАГОДУ ПОЗНАЙОМИТИСЯ З ЇЇ ГЕРОЇНЕЮ
Минув рік.