А коли усе ж таки починав розмовляти, то це було скоріше через необхідність, ніж через бажання. Кепкування полковника Фітцвільяма з його занудливої поведінки свідчило, що загалом містер Дарсі поводиться по-іншому. Шарлотта бачила, що Дарсі справді часто дивився на її подругу, це був відвертий і пильний погляд. Двічі чи тричі вона натякала Елізабет про можливу небайдужість до неї містера Дарсі, але та тільки сміялася з такої думки.
Не один раз Елізабет, походжаючи парком, раптово зустрічала містера Дарсі. Коли вони зустрілися там утретє, містер Дарсі приєднався до неї. Її вразило, що він ставить несподівані й не пов'язані одне з одним запитання – чи подобається їй у Гансфорді, чи любить вона гуляти на самоті, що вона думає з приводу сімейного щастя містера та місіс Коллінз.
Одного дня Елізабет під час прогулянки зустріла полковника Фітцвільяма. Той сказав, що Дарсі не одружується і поки що вдовольняється компанією своєї сестри. Вони з Фітцвільямом на рівних правах опікувались міс Дарсі. Елізабет сказала, що про міс Дарсі чула від місіс Герст та міс Бінглі. Коли зайшла мова про містера Бінглі, полковник сказав, що недавно містер Дарсі врятував свого друга від негативних наслідків украй необачного одруження. Дівчина зрозуміла, що йдеться про Джейн. Елізабет відчула обурення, бо містер Дарсі не мав права вирішувати долю Бінглі та Джейн. Дівчина вирішила, що саме гордовитість та примхливість містера Дарсі стали причиною всіх страждань її сестри. Єдиною розрадою для Елізабет було те, що містер Дарсі через день мав покинути Розінгс.
Коли Елізабет лишилася вдома сама, бо в неї боліла голова, а всі інші пішли в гості до леді Кетрін, з'явився містер Дарсі. Він одразу ж почав похапливо розпитувати Елізабет про стан її здоров'я. Елізабет відповіла йому з холодною чемністю. На якусь хвилину він присів, але потім підвівсь і пройшовся кімнатою. Після мовчання, що тривало декілька хвилин, він схвильовано підійшов до неї і зізнався, що кохає її. Здивуванню Елізабет не було меж. Містер Дарсі заходився розписувати всі свої почуття до неї, котрі, як виявилося, він плекав уже давно. Він говорив про своє усвідомлення її нижчого суспільного становища, про своє приниження, про родинні перешкоди, котрі здоровий глузд завжди протиставляє велінню серця, він говорив з таким запалом, котрий цілком можна було пояснити його ураженою гордістю, але котрий навряд чи міг сприяти його залицянням.
Елізабет відмовилась виходити за нього. Містер Дарсі був здивований, бо був впевнений у позитивній відповіді. Дівчина сказала, що ніколи б не прийняла пропозицію від чоловіка, який зруйнував щастя її сестри. Дарсі не заперечував, що зробив все від нього залежне, щоб розлучити свого друга з Джейн. На додачу Елізабет згадала Вікхема і всі його нещастя через містера Дарсі. Він розлютився і сказав, що йому не соромно за почуття, про які він їй повідав. Дарсі говорив, що поводився чесно і не міг прикидатися, що радіє із недостатньої знатності її родичів. Елізабет відчувала, як її гнів зростає щомиті. Вона сказала, що вражена його манерами, адже він людина пихата, марнославна, егоїстично-зневажлива до почуттів інших людей. Коли Елізабет сказала, що він найостанніший чоловік на світі, за котрого вона коли-небудь наважилася б вийти заміж, містер Дарсі попрощався. Згодом Елізабет обдумувала те, що відбулося: вона не могла повірити, він кохає її так сильно, що бажає побратися з нею попри всі ті заперечення, котрі змусили його перешкоджати одруженню його друга з її сестрою.
Наступного ранку коли Елізабет вийшла гуляти, її перестрів містер Дарсі, дав листа і пішов геть. Конверт містив два аркуші поштового паперу, геть усі списані дуже дрібним почерком, списаною була навіть внутрішня сторона конверта. Елізабет прочитала його зізнання. Він писав, що розлучив свого друга і її сестру тому, що усі друзі і родичі Джейн сподівалися на весілля, але вигляд і манери дівчини були без ознак якоїсь особливої симпатії. Дарсі бачив, що Джейн приймала залицяння Бінглі із задоволенням, але вона зовсім не сприяла їм наявністю якогось взаємного почуття. Містер Дарсі був схильний вірити в її байдужість до свого друга. Тож коли Бінглі поїхав до Лондона, його сестри і містер Дарсі поїхали за ним. Там Дарсі пояснив другові, що Джейн ставиться до нього байдуже. А доти містер Бінглі гадав, що вона теж щиро кохає його. У своїх хитрощах містер Дарсі зайшов надто далеко і приховав від Бінглі факт перебування Джейн у Лондоні.
Далі у листі йшлося про Джорджа Вікхема. Дарсі писав, що його батько керував справами в маєтку Пемберлі, Джордж був хрещеником старшого містера Дарсі, який дуже допомагав хлопцеві. У своєму заповіті містер Дарсі настійно рекомендував синові сприяти кар'єрі Джорджа. Якщо той стане духовною особою – надати найкращу парафію. Крім того, йому дісталась у спадщину тисяча фунтів. Та після смерті свого батька і хрещеного батька Джордж повідомив містера Дарсі, що не буде священником. Він хотів вивчати право, і містер Дарсі дав йому три тисячі фунтів. Вікхем відмовився од усіх претензій на посаду священника. Та він не вивчав право, а вів життя, сповнене лінощів та марнотратства. Близько трьох років про нього не було чути. Та коли помер священник у приході, Вікхем захотів зайняти цю посаду, бо уже точно вирішив висвятитись. Містер Дарсі відмовився, тож Вікхем гудив його перед іншими людьми. А минулого літа Вікхем поїхав до Ремсгейта, де перебувала міс Дарсі, задурив їй голову, і вона погодилася на таємну втечу з ним. Їй було тоді лише п'ятнадцять. На щастя, містер Дарсі заздалегідь дізнався про заплановану втечу, бо Джорджіана у всьому йому зізналася. Головною метою містера Вікхема було придане міс Дарсі, котре складало тридцять тисяч фунтів. Правдивість цієї інформації про Вікхема міг підтвердити полковник Фітцвільям.
Лист викликав в Елізабет суперечливі емоції. Вона не могла повірити, що Вікхем такий ниций чоловік, але все свідчило проти нього. Елізабет все більше і більше схилялася на бік містера Дарсі. Їй стало за себе страшенно соромно. Ні про Дарсі, ні про Вікхема не могла вона думати, не почуваючи при цьому, якою сліпою, упередженою, пристрасною і дурною була. Містер Дарсі заявив, що абсолютно не підозрював про кохання її сестри до містера Дарсі, і тепер Елізабет пригадала, що Шарлотта завжди була тієї ж думки. Джейн завжди вміла приховувати свої почуття. Елізабет зрозуміла, що почуття її сестри, якими б жагучими вони не були, зовні виявлялися лише незначним чином.
Містер Дарсі і полковник Фітцвільям покинули Розінгс наступного ранку, а леді Кетрін знов запросила Коллінзів і їхніх гостей на обід.
Незабаром Елізабет знала лист від містера Дарсі напам'ять. Вона студіювала кожне речення, і її ставлення до його автора часом разюче змінювалося. Його любов викликала в Елізабет вдячність, а основні риси характеру – повагу, та все одно він не міг їй сподобатись, як не могла вона хоч на мить пожалкувати про свою відмову чи відчути бажання знову з ним зустрітись.
Елізабет прогостювала у Коллінзів шість тижнів. Повертаючись додому, вони з Марією зробили зупинку в Лондоні в будинку містера Гардінера. Там вони побули кілька днів.
Вдома сестри з радістю зустріли Джейн та Елізабет. Молодші сестри сумували, бо Н-ський полк збирався полишити Меритон. Лідія розповіла, що містер Вікхем не одружиться з Мері Кінг, бо вона поїхала до свого дядька в Ліверпуль і не збиралася повертатися. Місіс Беннет вельми зраділа, забачивши, що Джейн виглядає так само гарно, як і раніше, а містер Беннет радів, що повернулася його улюблена Ліззі. Коли Лідії страшенно закортіло сходити з рештою дівчат до Меритона, щоб дізнатись, як там почуваються їхні знайомі, то Елізабет твердо заперечила проти такого наміру. Те, що молодші сестри Беннет і пів дня не могли всидіти вдома, щоб не податися до Меритона і не пофліртувати з офіцерами, ні для кого не було таємницею. Але була й інша причина її небажання. Елізабет страшенно боялася нової зустрічі з Вікхемом і тому вирішила уникати її якомога довше.
Наступного ранку Елізабет розповіла Джейн про ту сцену, що сталася між нею та містером Дарсі. Також вона розказала про лист, переказавши все з нього, де йшлося про Джорджа Вікхема. Для бідолашної Джейн це стало жорстоким ударом. Сестри вирішили, що нікому не розповідатимуть, яким насправді є Вікхем, бо містер Дарсі не дозволяв розголошувати цього. Елізабет не наважилася переказати сестрі другу частину листа містера Дарсі, де йшлося про те справді сильне почуття, що мав до Джейн друг містера Дарсі. Місіс Беннет досі була ображена на Бінглі за те, що покинув Джейн.
Був останній тиждень перебування Н-ського полку в Меритоні, і всі молоді дівчата в окрузі зажурились і похнюпилися. Тільки старші сестри Беннет зберегли здатність їсти, пити, спати і віддаватися своїм звичним заняттям. Лідія отримала запрошення від місіс Форстер, дружини полковника, супроводжувати її до Брайтона, куди мав переїхати полк. Ця приятелька Лідії була дуже молодою жінкою, котра лише недавно вийшла заміж. Кітті була розчарована, що не запросили і її. В Елізабет поїздка Лідії викликала огиду, тому вона порадила батькові не пускати сестру. Містер Беннет вважав, що Лідія не заспокоїться, тому треба її відпустити.
У найостанніший день перебування полку в Меритоні містер Вікхем, разом з іншими офіцерами, обідав у Лонгберні. Елізабет повідомила його, що містер Дарсі та полковник Фітцвільям пробули три тижні в Розінгсі. Вікхем одразу знітивсь і розхвилювався. Він зрозумів, що Елізабет може знати усю правду, тому він не намагався залицятися до неї. Нарешті вони розсталися зі взаємною чемністю і, мабуть, таким же взаємним бажанням більше ніколи не зустрічатися.
Окрім відбуття Вікхема, Елізабет не мала інших підстав бути задоволеною з того, що полк поїхав. Тепер об'єктом її райдужних сподівань стала майбутня поїздка до Озерного краю. Лідія поїхала, а до мешканців Лонгберна поволі почали повертатися здоровий глузд, гарний настрій і бадьорість.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Якось місіс Гардінер повідомила Елізабет, що вони зможуть поїхати у мандрівку аж на два тижні пізніше і не в Озерний край, а в менш тривалу подорож – на північ не далі Дербішира.