Усіх решту слід переселити до Варшави, Радома, Любліна або Ченстохови. Євреї можуть емігрувати добровільно в те місто, в яке хочуть, до п'ятнадцятого серпня. Ті, хто залишиться в Кракові до того часу, будуть вивезені з мінімальним багажем туди, куди вирішить адміністрація.
Коли плани було оголошено, почалася метушня серед краківських євреїв, особливо серед молоді: усі хотіли отримати кваліфікацію. Такі люди, як Іцхак Штерн, уже склали список співчутливих осіб, німців, до яких можна звертатися. Шиндлер був у цьому списку, так само як і Юліус Мадріч, фабрика якого шила військову форму.
До першого листопада 1940 року Франк зумів виселити двадцять три тисячі євреїв-добровольців з Кракова. Дехто з них переїхав до нових гетто у Варшаві й Лодзі.
Мабуть, цей рік був найбільш повним роботи в житті Оскара − він розбудовував фабрику від збанкрутілого виробництва до компанії, яку урядові агенції могли сприймати серйозно.
Коли випав перший сніг, Шиндлер роздратовано помітив, що кожного дня шістдесят чи більше його єврейських працівників відсутні. Їх затримували загони СС дорогою на роботу і примушували розчищати сніг. Гер Шиндлер навідав свого друга Тоффеля в штаб-квартирі СС на Поморській і поскаржився йому. Той сказав, що доведеться змиритися. Та Шиндлер хотів, щоб ніхто не затримував і не попихав його євреями, коли вони йдуть на роботу і з роботи.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ 7
Деякі євреї подалися на село, щоб загубитися серед селян. Брати Роснери, краківські музиканти, які згодом стануть добрими знайомцями Оскара, оселилися в старому селі Тинець. Брати, фактично, приїхали з Варшави, де вони до того весело працювали у "Василіску". Вони виїхали рівно за день до того, як німці закрили варшавське гетто, − Генрі, Леопольд, Мансі, дружина Генрі, та їхній п'ятирічний син Олек. Думка про південне польське село на зразок Тинця неподалік їхнього рідного Кракова братам подобалась. У такому разі в них з'являлася можливість, якщо умови покращаться, поїхати автобусом до Кракова і знайти там роботу.
Роснери почали невеличку кравецьку справу в Тинці. Вечорами вони грали в шинках і стали місцевою сенсацією. Одного вечора фольксдойчер (німецькомовний поляк) проїздом із Познані почув гру братів Роснерів біля заїзду. Той фольксдойчер був муніципальним чиновником із Кракова, один з тих польських німців, іменем яких Гітлер передусім і захопив Польщу. Цей чоловік розповів Генрі, що мер Кракова оберштурмбанфюрер Пафлю і його заступник, колись відомий лижник Зепп Рьоре, навідають це село в пору обжинків, і висловив бажання організувати для високих гостей концерт. Під час виступу публіка полюбила братів, тож вони вважали, що їм немає чого боятися. Та після концерту слова одного есесівця натякнули їм на погрозу.
Емілія повернулася додому восени, і, коли Штерн наступного разу пришов до квартири Шиндлера, каву йому піднесла вже Інґрід.
Того вечора Іцхак Штерн приніс новини про тюремний вирок Марекові Біберштейну. Йому присудили два роки у в'язниці на вулиці Монтелюпі — тому самому Марекові Біберштейну, який був головою юденрату, чи пак був ним до арешту.
Той перший склад юденрату становив двадцять чотири члени, здебільшого з середовища інтелектуалів. Щодня дорогою на Заблоче Оскар проїжджав повз їхню контору на розі на Подґужі, всередині якої скупчилося кілька секретаріатів. Кожен член ради, як відділ, відповідав за певний аспект управління. Були секретаріати, відповідальні за харчування, цвинтарі, проїзні документи, економічні справи, адміністративні служби, культуру.
Розділ 8
Різдво того року видалося не таким уже й поганим. Але ніхто вже не вірив, що все закінчиться швидко, − ні солдати, ні поляки, ні євреї по обидва боки річки. Своїй секретарці-польці Кльоновській Шиндлер подарував на Різдво пуделя, якого йому дістав Пфефферберґ. Інґрід він придбав коштовні прикраси і щось таке надіслав Емілії до Цвіттау.
Наступного року друзі з Інспекції з озброєння почали говорити з Оскаром про можливість відкрити зброярський відділ, щоб виробляти протитанкові міни. Оскара міни не так цікавили, як каструлі та сковорідки,бо виробництво зброї потребує якнайбільшої точності. Вироблені міни не можна було б продавати з-під прилавка, а Оскарові подобалася така торгівля. Але оскільки політично це був непоганий крок, він започаткував зброярський підрозділ. Великі "Hilo" дали заводові Шиндлера захист перед лицем непевного майбутнього, надаючи йому вигляду закладу, де виробляють щось необхідне.
Оскар почав отримувати від знайомих із Поморської інформацію, що планується влаштувати нове гетто для євреїв. Він поділився цією чуткою зі Штерном, не бажаючи зчиняти тривогу.
В указі "Gen. Gub. 44/91", виданому третього березня, йшлося про влаштованння закритого єврейського кварталу. Переселення до гетто буде обов'язковим для всіх євреїв, але ті, хто має відповідну трудову картку, зможуть ходити з гетто на роботу, а ввечері повертатися. Гетто влаштують у передмісті Подґуже за річкою. Тим, хто прийде, квартири надасть юденрат. До указу додавалася мапа гетто, мало бути тісно. Але була надія, що утиски все ж матимуть конкретну форму і в людей буде можливість бодай якось планувати своє обмежене майбутнє.
Гетто означало скупченість, тісноту в помешканнях, спільні санвузли, суперечки через місце для сушіння білизни. А проте ця ситуація своєрідним чином освячувала винятковість єврейського народу − можна було разом співати, вести зрозумілі вузькому колу вчені розмови та сіоністські балачки Також в указі була заспокійлива фраза, в якій обіцялося захищати євреїв від їхніх польських співвітчизників. У березні 1941 року обіцянка захищати мешканців гетто від польської національної сваволі цілком викликала довіру.
Гетто внесе невеликі незручності в життя Оскара Шиндлера. Для нього було звичайною річчю вийти зі своєї розкішної квартири на Страшевського, проминути вапнякову брилу Вавеля, і так проїхати через Казімєж, мостом Костюшка, а тоді ліворуч на свою фабрику на Заблоче. Тепер цей маршрут перегороджували мури гетто. В такій ситуації Оскар вирішив тримати квартиру в конторських приміщеннях на Липовій.
Тепер Оскар мав платити зарплату не євреям, а робити внески краківській штаб-квартирі СС. Євреї мали виживати лише зі своїх продовольчих карток.
Іцхак Штерн, так само як Роман Ґінтер, ділок і представник Бюро з матеріальної допомоги юденрату, зверталися до Шиндлера і Мадріча, просячи взяти на роботу ще євреїв, скільки тільки можна. Оскар і Мадріч погоджувалися.
Отже, два тижні євреї перебиралися в гетто. На дні їхніх візків ховались останні брошки, хутряні шубки. За мостом вигадлива дерев'яна брама вітала нових громадян гетто. 20 березня переселення завершилось. Усі, хто не потрапив до гетто, були в небезпеці, без прав і під загрозою. А всередині його поки що можна було жити.
Розділ 9
Тієї весни Шиндлер залишив краківську фабрику і рушив своїм BMW на захід, через кордон і посвіжілими весняними гаями до Цвіттау. Він мав побачити Емілію, тіток і сестру. Вони всі об'єдналися проти його батька, всі плекали вогонь материного мучеництва.
Молодша сестра Оскара вийшла заміж за службовця-залізничника і жила в симпатичній квартирі, наданій залізницею. Саме Оскарова сестриця доглядала Емілію, коли та нещодавно хворіла, і вона ж потайки ходила розмовляти з батьком.
Потім Оскар обідав удома з Емілією. Вона дуже втішилася, що чоловік приїхав на свято. Постало питання, чи переїде Емілія до нього в Краків. Життя з ним у чужій країні було б стерпним, лише коли б він був обережним, стриманим і беріг її почуття. А з Оскаром біда була в тому, що він не міг тримати свої гріхи при собі.
Коли Оскар пішов до однієї з кав'ярень Цвіттау, то зустрів там своїх однокласників. Вони жартували і згадували минуле. Потім хтось сказав Оскару, що тут сидить і вечеряє його батько. Оскар не хотів підходити до батька. Та чоловіки пішли по Ганса і привели його до сина. Оскар остовпів. Хоч як він сердився на свого батька, він завжди уявляв собі, що коли вже треба буде залагоджувати стосунки, то саме він, Оскар, муситиме це робити. Старий такий гордий. А тут він дає себе просто-таки тягти до сина. Коли батька і сина підштовхнули одне до одного, старий, немовби перепрошуючи, злегка всміхнувся і щось ніби знизав бровами. Цей вираз обличчя своєю рідністю захопив Оскара зненацька. Того вечора батько і син помирилися.
Розділ 10
Коли всі освітні заклади для євреїв, навіть організовані юденратом, заборонили в грудні 1940 року, Польдекові Пфефферберґу запропонували організацію черг і ведення книги ділових зустрічей в житловій конторі юденрату. То була робота на неповний день, зате вона створювала Леопольдові прикриття, щоб більш-менш вільно пересуватися Краковом. Також він став поліцейським ОД. Носячи свій поліцейський кашкет, Пфефферберґ нелегально торгував шкіряними виробами, коштовностями, хутрами, валютою − і в гетто, і за його мурами.
Вийшовши з гетто, Пфефферберґ знімав з рукава пов'язку з єврейською символікою, а тоді вирушав у справах на Казімєж чи до центру. Пфефферберґ зі своєю арійською зовнішністю спокійно ходив з валізою, повною одягу, коштовностей чи валюти. Наймасштабніша операція була в Пфефферберґа минулого року, коли губернатор Франк вилучав з обігу банкноти в сто і п'ятсот злотих і вимагав, щоб їх здавали на збереження до Кредитного фонду Райху. Оскільки євреєві дозволялося обміняти лише дві тисячі злотих, то це означало, що всі такі гроші, які доти десь таємно зберігалися (понад дві тисячі і проти правил) більше не матимуть жодної цінності. Єдиним виходом було знайти якусь людину арійської зовнішності без пов'язки на рукаві, яка за тебе стане в довгу чергу поляків до Кредитного банку Райху. Пфефферберґ і його молодий товариш-сіоніст зібрали в мешканців гетто кілька сотень тисяч злотих банкнотами відповідної вартості, пішли з повною валізою купюр і повернулися з чинними окупаційними грішми. Отаким поліцаєм був Пфефферберґ.
Оскар побував у гетто в квітні. Він побачив там таку тисняву, якої навіть собі не уявляв, − по дві сім'ї на кімнату, якщо нема знайомств у юденраті.