Усі полегшено зітхнули.
Чаклунка вже йшла було геть, але раптом спитала Аслана, чи дотримає він свою обіцянку. Аслан грізно заревів, тоді Чаклунка підібрала свою мантію і чкурнула щодуху.
РОЗДІЛ 14. ТРІУМФ ЧАКЛУНКИ
Як тільки Чаклунка зникла з очей, Аслан сказав, що тепер треба розбити табір біля Берунового броду. Ніхто не важився щось питати, вони зібрали усе і рушили на північний схід. Не поспішали, бо іти було недалечко. Першу половину дороги Аслан пояснював Пітерові план майбутньої битви. Далі лев окреслив два варіанти: якщо битва з Чаклункою відбуватиметься в лісі і якщо доведеться нападати на її замок. Увесь час він радив Пітерові, як ліпше керувати діями. Тоді хлопчик спитав лева, чи буде на битві він. "Я не можу тобі цього обіцяти", – відповів лев. І знову заходився навчати Пітера. Останню частину шляху Аслан ішов поряд із Сюзан і Люсі. Говорив він мало і весь був оповитий сумом.
Ще до настання вечора вони спустилися до розлогої долини. Річка там мала доволі широке річище, але дно було плитке. Це й був Берунів брід. Аслан звелів зупинитися тут, і вони почали закладати табір. Пітерові не давала спокою думка, що йому самому доведеться провадити битву.
Вночі Сюзан і Люсі ніяк не могли заснути. Дівчатка відчували, що над ними нависло якесь лихо, і це якось пов'язано з Асланом. Сестри вийшли надвір і там, на краю галявини, побачили лева, який поволі віддалявся від них у бік лісу. Не промовивши жодного слова, дівчатка рушили за ним. Лев ішов і виглядав дуже погано. Хвіст його волочився по землі, голова опущена долі, а лапи він переставляв так повільно й важко, наче його змагала страшенна втома. Згодом лев побачив дівчаток і дозволив іти з ним, але зупинитися, коли скаже. Лев йшов тепер посередниці, а дівчатка обабіч. Як же повільно він ступав! Раптом лев спіткнувся і з його грудей вирвався тихий стогін. Сестри думали, що він хворий, але Аслан знемагав від суму. За якийсь час дівчатка зрозуміли, що піднімаються на той самий пагорок, де був Камінний Стіл. Коли ж вони порівнялися з останнім деревом, яке звідусіль оточували густі кущі, Аслан зупинився і сказав, що сестрам далі не можна, і ніхто не повинен їх бачити.
Аслан сам пішов на верхівку пагорка. Люсі й Сюзан принишкли, сховались у кущах, дивлячись йому вслід. І їхні очі широко відкрилися від побаченого.
Навкруж Камінного Столу з'юрмився величезний натовп найрізноманітніших істот. Там були велетні-людожери, вовки, люди з бичачими головами, духи недобрих дерев та отруйних рослин, всяка нечисть. Посеред того юрмиська, біля самого Столу, стояла їх володарка. Вона наказала в'язати лева, що саме з'явися, і Аслан не заперечував. Потім зв'язаного лева поклали на Стіл, обстригли шерсть на голові, вдягли намордник. Чаклунка скинула зі себе мантію і заходилася гострити ножа. Перед тим, як завдати удару, вона нахилилася і з тріумфом сказала: "Ну що, чия перемога? Дурню, ти гадав, що порятуєш людського виродка, цього зрадливого хлопчиська? Зараз я замість нього вб'ю тебе, бо такою була наша угода і так сповниться Древнє Передання. Та коли тебе буде принесено в жертву, хто перешкодить мені убити його також?"
Дівчатка не бачили, як вона опустила ножа. Вони просто не витримали б цього і – замружили очі.
РОЗДІЛ 15. ДРЕВНЄ ПЕРЕДАННЯ ПЕРЕДПОЧАТКУ ЧАСІВ
Люсі і Сюзан усе ще непорушно сиділи у своєму сховку, затуливши долонями обличчя, коли до них долинув вигук Чаклунки, яка закликала своє кодло до вирішальної битви. Це були доволі небезпечні хвилини для Люсі й Сюзан, бо враже кодло, виконуючи наказ своєї володарки, посунуло якраз попри їхню схованку.
Коли усе стихло, дівчатка підійшли до Стола. Вони вклякли побіля мертвого Аслана на мокру траву і заголосили. Потім вони скинули намордник, а от мотузок не могли розірвати. Тоді з'явилися мишки і перегризли усі мотузки.
Тим часом надворі вже розвиднілося. Небо на сході чимраз світліло. У лісі зацвірінькала якась пташина. Дівчатка аж підскочили від несподіванки. За хвилину вже весь ліс дзвенів од багатоголосого співу. Дівчатка дуже змерзли, тому тупцювали туди-сюди, аби хоч трохи зігрітися. Ноги аж гули від утоми. Нарешті дівчатка зупинилися і задивились на море та Кеа-Перевел. Раптом за їхніми спинами пролунав гучний тріск, ніби якийсь велетень розчерепив велетенську тарілку. Камінний Стіл розколовся надвоє. На самій середині плити зяяла велика тріщина. Аслана не було.
Осяяний променями сонця, він стояв і стріпував гривою, наче ніхто її не обстригав. Люсі із Сюзан кинулись до нього, обсипаючи цілунками. Аслан розповів, що хоча Чаклунка і знає Древнє Передання, та його знання древніше. Коли замість зрадника на Камінний Стіл із власної волі підніметься невинний і віддасть себе у жертву, Стіл розпадеться і сама Смерть буде подолана.
До лева повернулася його колишня сила, і він разом з сестрами розпочав веселу гонитву. Коли вони, засапавшись, нарешті повлягалися на сонечку, дівчатка не відчували ні втоми, ні голоду, ні спраги.
Потім Аслан розтулив пащу і рикнув, аж дерева перед ним прогнулися. Дівчатка вилізли на його спину, і вони вирушили до замку Чаклунки. Лев перелетів через замковий мур. Вони опинилися на подвір'ї, де скрізь було повно камінних статуй.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 16. ЩО СТАЛОСЯ ЗІ СТАТУЯМИ
Аслан одним стрибком опинився біля камінного лева і дихнув на нього. Лев почав оживати. Потім Аслан дмухнув на камінного гнома, на високу кам'яну дріаду, на маленького кам'яного кролика, на двох кентаврів. Всі статуї одна за одною поверталися до життя і подвір'я вже не скидалося на музей, а радше нагадувало зоопарк.
Лев оживив камінного велетня. Усі пояснили йому, що тут відбулося. Велет шанобливо зняв капелюха перед Асланом. Люсі знайшла пана Тамнаса, і Аслан теж його оживив. Люсі і маленький фавн уже міцно обіймалися і підстрибували на радощах.
Вони обстежили весь замок, а коли статуй уже не залишилося, вирушили до воріт. Велет розбив їх, і усі вирушили на поле вирішальної битви. Щоб знайти, де вона відбувається, лев вислав тих істот, які мали гарний нюх.
Один гончак узяв слід і загавкав. Далі не гаяли жодної хвилинки: пси, леви, вовки та інші звірі помчали чимдуж уперед, водночас не забуваючи пильнувати за вітром. Коли вони минули останній поворот вузької звивистої улоговини, до звуків гонитви додалися інші, і Люсі їх почула. У тому галасі змішалися вигуки, зойки та удари металу об метал.
Там супроти великої гурми потвор, яких Люсі ото бачила минулої ночі, відчайдушно боролося Асланове військо на чолі з Пітером та Едмундом. Тепер, при денному світлі, ті почвари виглядали такими страшними, злими та потворними, що просто жах. Пітерова дружина стояла спинами до наших друзів: вояків залишилось так мало! Поле битви вже геть усіяли кам'яні фігури: Чаклунка вочевидь знову пустила в хід свою паличку. Проте зараз вона не могла до неї вдатися і билася з ножем. Вона саме напала на Пітера. Люсі бачила, що кам'яний ніж та Пітерів меч миготять у повітрі так швидко, наче супротивники орудують щонайменше трьома ножами і трьома мечами водночас. По обидва боки, бачила Люсі, точився запеклий бій.
Грізний рик струсонув усю Нарнію. Тоді велетенський Аслан стрибнув просто на Білу Чаклунку. Вони сплелися в один клубок, а всі створіння, яких Аслан визволив із замку Чаклунки, кинулись у бій. Пітерова бойова дружина, що вже було стомилася і геть утратила сили, миттю ожила духом і злилася з підмогою.
РОЗДІЛ 17. ПОЛЮВАННЯ НА БІЛОГО ОЛЕНЯ
За кілька хвилин бій скінчився. Більшість неприятелів було зметено одразу, лиш тільки з'явився Аслан зі своїм воїнством. Уцілілі ж рештки, збагнувши, що Чаклунки вже немає з ними, здавалися або тікали. Пітер з Асланом привітали один одного міцним потиском рук. Пітер розповів, що Едмунд прорвався у боях до Чаклунки і всю силу свого меча спрямував не на неї, а на її чарівну паличку. Коли паличка розлетілася на тріски, з'явилася надія. Едмунд був дуже понівечений. І тоді Люсі згадала про подарунок святого Миколая. Вона влила кілька крапель братові до рота, а потім обходила поранених і їх теж поїла цілющим бальзамом. Лев повертав до життя тих, кого перетворено на камінь.
Зранку вони рушили на схід. Третього дня дійшли до гирла великої річки. На пагорку височів замок Кеа-Перевел. Увечері, опісля вечері, наша четвірка пішла на пляж. Діти пороззувались і босоніж побігали собі по чистому піску. А наступний день готував для них великі врочистості: у Великій Залі Кеа-Перевел, у присутності усіх друзів, під звуки фанфар, Аслан урочисто коронував дітей.
Цілу ніч у Кеа-Перевел тривало величне свято. Та ось коли веселощі сягли апогею, Аслан непомітно вислизнув із замку. Діти помітили його відсутність, але не ставили жодних питань, бо пан Бобер устиг був їх попередити, що лев приходитиме і йтиме, бо не любить бути до чогось прив'язаний, та й, зрештою, має інші країни, що потребують його присутності.
Королі й королеви славно правили Нарнією і їхнє правління було тривалим та щасливим. Наші друзі творили справедливі закони, берегли мир, охороняли добрі дерева від непотрібного вирубування, дозволяли молодим гномам та сатирам не ходити до школи, й узагалі поставили на місце всіх пройдисвітів та хитрунів, натомість підтримували тих, які жили чесно і вміли шанувати інших.
Самі володарі з роками виросли і змінилися. Пітер став високим кремезним чоловіком, відважним воїном і його звали король Пітер Чудовий. Сюзан виросла і перетворилась у гінку ставну граціозну жінку. Багацько королів із заморських країн надсилали своїх послів і прохали її руки і серця. А називали її Сюзан Лагідна. Едмунд з роками зробився серйозним чоловіком. Тепер він навіть володів більшою розважливістю, ніж Пітер. Його прозвали король Едмунд Справедливий. А от золотоволоса Люсі так і залишилась милою веселункою-щебетушкою, і принци з усіх королівств жадали, щоб вона стала їхньою королевою. Народ Нарнії звав її королева Люсі Доброчесна.
Так вони собі жили радісно і щасливо. Якось Тамнас (тепер уже літній і дещо огрядний фавн) приніс усім звістку, що в його стороні знову з'явився Білий Олень, який здатний виконати будь-яке ваше бажання, якщо його спіймати.