Він раз у раз помилявся, мусив забирати карти, скидав окуляри й ретельно протирав, підводився, ходив туди-сюди по кімнаті, розмірковуючи цілі хвилини, і зрештою заходився жувати чирвову даму. В коридорі задзвонив телефон. Це дзвонила до Пляшкера Маргарита. Вона попросила прийти просто зараз. Пан Пляшкер поволі рушив коридором, так незграбно пересуваючи ноги, наче хтось поприв'язував йому до них каміння. Він ледве проволікся в надвірні двері, важко поплентався тротуаром і врешті зник за рогом вулиці. Піт струмував його обличчям, йому було погано. Тремтячими руками він розстебнув комір сорочки, бо ледве дихав.
Що ближче ставало до умовленого з Маргаритою місця, то тяжче було панові Пляшкеру боротися проти Суботикового бажання. А вдома, в кімнаті пана Пляшкера, чекав Суботик і дедалі більше непокоївся. За якийсь час він постукав у двері вітальні пані Моркван і покликав Вівторакуса, який там був. Суботик признався, що загадав дуже дурне бажання, яке зараз змагає татка Пляшкера…
Саме коли пан Вівторакус із Суботиком вийшли надвір, перед будинком пані Моркван зупинилося таксі. З нього вискочила пані Травен і кинулася до пана Вівторакуса. Жінка сказала, що Бруно майже непритомний. Пан Вівторакус дбайливо взяв приятеля під пахву з правого боку, а пані Травен з лівого, і вони, підпихаючи, підіймаючи, тягнучи, доправили пана Пляшкера в його кімнату й поклали в ліжко.
Тільки-но татка вклали, Суботик нахилився над ним і прошепотів на вухо: "Я хочу, щоб вам знову стало дуже-дуже добре!" Пан Пляшкер миттю підхопився, разів кілька присів, потягся й познайомив свою подругу з паном Вівторакусом.
Пані Травен щось запідозрила і запитала Суботика, що відбувається. Пан Пляшкер запитав його, як він міг загадати таке підле бажання! Суботик сказав, що це було вкрай потрібне випробування, але татко цей тест витримав. "Ви, тату, хотіли з нею зустрітися, і це ваше прагнення було таке велике, що побороло навіть цяткове бажання. Цим усе сказано", − промовив Суботик. Потім він сказав, що мусить покинути їх. Пані Травен просила не йти, але Суботик пообіцяв, що колись ще прийде, наприклад, коли в них народиться дитини. "Ти ж не можеш піти! − переможно заявив Бруно. − Адже я забажав, щоб ти лишився зі мною назавжди!". "Ні, можу. Послухайте. Я хочу, щоб це ваше бажання втратило силу", − сказав Суботик. Він мав в запасі ще двоє бажань. Першим було, щоб поліціянти з відділку забули татка, а друге − Краплі Повернення. Суботик простягнув панові Пляшкеру маленьку зелену з синіми цяточками пляшечку і сказав, що коли буде їм потрібен, треба вжити звідси сім крапель протягом тижня − по краплі щодня.
Суботик міцно пригорнув до себе пана Пляшкера, потім пані Травен, потиснув руку пану Вівторакусові й сказав: "Вітайте Аннемарі. Вона журитиметься за мною найменше". Після цього він зник.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу