– Мені потрібна твоя допомога!" Мудрик вийшов з комори. Він зійшов униз до Гемуля, загорнений у свою мовчанку та розкуйовджену чуприну, немов заховавшись у ній; ніхто й не здогадувався, що він тримав у своїх лапах громи та блискавиці.
13
Чепурулина риба була готова рівно о другій. Вона запекла її у великому світло-брунатному духмяному пудингу. Уся кухня затишно і заспокійливо пахтіла їжею. Кухня стала бастіоном надійності та безпеки, бо тут панувала Чепуруля. Страх і запаморочення відступили від Чепурулі. Вона вийшла на ґанок і вдарила в гонг. "Бім-бом! – покотилося Долиною! – Обід готовий! Йдіть обідати!" Усі збіглися на заклик гонгу, стурбовано вигукуючи: "У чому справа? Що трапилося?" Чепуруля незворушно відповіла: "Обід чекає…"
Кухонний стіл було накрито на шість осіб, а Дядькові-панькові відведено місце посередині, бо він зловив рибу. "Віднині комора буде на замку! – сповістила Чепуруля. – Кухня – це моя територія! Пригощайтеся, доки не вихололо…"
Усі мовчки ласували пудингом, а Чепуруля снувала між плитою та столом, накладала в тарілки, наливала морсу в склянки. Усі згадали, що сьогодні Татів день. Гемуль запропонував, щоб кожен зробив щось для Мумі-тата: Нюхмумрик міг би полагодити пристань, Мюмля випрала б одяг, а Чепуруля причепурила б дім… Чепуруля сказала, що більше не прибиратиме.
Після обіду Нюхмумрик, припаливши люльку, рушив до моря. Він ішов поволі, вперше відчувши себе на самоті з самим собою. "Мабуть, не так вже й важко розшукати втікачів–мумі-тролів і повернути їх додому. Усі острови нанесені на морську карту. Човника можна полатати, але навіщо? – міркував Нюхмумрик. – Хай собі ховаються… Може, їм також хочеться побути на самоті". Нюхмумрик уже не шукав свої п'ять тактів.
Тепер, пізньої осені, вечори були дуже темними. Чепуруля ніколи не любила ночі. Однак нинішнього вечора Чепуруля затрималася, прислухаючись до пітьми. Нюхмумрик награвав у наметі якусь гарну незнайому мелодію. Чепуруля мала музичний слух, хоча ніхто, навіть вона сама, про це не здогадувалися. Вона слухала, затамувавши подих і забувши про всі свої страхи.
А тим часом мудрик Лавка снував свою розповідь: "Звірятко причаїлося за великим горщиком поблизу тютюнової грядки Мумі-тата. Воно чекало, коли стане великим та сильним, коли йому ніколи більше не доведеться зазнавати розчарувань, і ніхто його не цікавитиме, окрім власної особи. Кінець розділу".
14
У кімнатах Мумі-мами та Мумі-тата ніхто з гостей не спав. Одного надвечір'я Гемуль прокрався до Татової кімнати й шанобливо зупинився на порозі. То була дуже маленька затишна мансарда з похилою стелею – чудове місце для усамітнення. А ще там добре було замикатися, щоб не плутатися в інших під ногами. Оглядаючи кімнатку, Гемуль намагався пригадати собі Мумі-тата, згадати, що вони робили удвох, про що розмовляли, але не зміг. Тоді він підійшов до вікна й визирнув у садок. Гемуль подумав, що зараз він бачить те, що бачив Мумі-тато, вглядаючись в осінню сутінь. Гемульпридумав, що побудує для Мумі-тата дім у гіллі великого клена! Там вони сидітимуть удвох і вестимуть мудрі бесіди.
Гемуль покликав мудрика, і вони взялися до роботи. Мудрик розгинав і витягував цвяхи. Він розповідав собі про звірятко, розповідь велася щораз ліпше, бо він її складав уже не в словах, а в картинках. Воно вже не ховалося, розглядалося навкруги й прислухалося, скрадалося тінню узліссям, насторожено, але зовсім без страху…
Мюмля пішла до Чепурулі і примостилася на ліжку, що стояло між кухонною плитою та мийкою. Чепуруля взялася за приготування хлібного пудингу для завтрашнього сніданку. "Готуючи їсти, Мама завжди насвистувала собі під ніс, – сказала Мюмля. – Усе було трохи абияк… Не вмію пояснити, але якось інакше… Інколи вони брали з собою перекуску і кудись мандрували, іноді й зовсім не їли…". "Хто-хто, а я знаю Мумі-маму набагато ліпше, ніж ти", – буркнула Чепуруля. А потім крикнула: "Ти не знаєш, що трапилося у цій Долині! Жахливі істоти вирвалися на волю з одежної шафи й розповзлися по всіх усюдах!". "Тому ти обгорнула черевички липучками для мух? – запитала Мюмля. – Заспокойся! Немає тут нікого страшнішого за нас самих…"
Надворі зовсім стемніло. Усі мешканці будинку звикли лягати спати, коли спадала темрява, і спали дедалі довше, що довшою і темнішою ставала ніч.
Коли усі поснули, Дядько-панько зі свічкою у лапах піднявся сходами до мансарди. Він спинився перед великою одежною шафою й прошепотів: "Ти там? Я знаю, що ти там…". Він шукав пращура. Дуже обережно він відчинив шафу, двері з дзеркалом на внутрішньому боці відхилилися. Маленьке полум'я свічки ледь освітлювало темний коридорчик, однак Дядько-панько добре бачив перед собою пращура. Він був без окулярів, у капелюсі, з костуром у лапі, у надто довгій нічній сорочці та гамашах і скидався на примару. Дядько-панько ступив крок до дзеркала, пращур зробив те ж саме. Пращур теж гупав костуром, але вперто мовчав. "Він глухий!" – мовив Дядько-панько сам до себе. Він довго стояв, дивлячись на пращура, врешті підняв капелюха і вклонився. Пращур також підняв капелюха і вклонився. Вони розійшлися з відчуттям взаємної поваги.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
15
Дні ставали коротшими й холоднішими. Дощило не часто. Гемуль та мудрик будували дерев'яний будиночок для Мумі-тата. Дядько-панько ловив приблизно по дві рибини щодня, а Чепуруля почала насвистувати за роботою. Ніхто, окрім мудрика, не знав, що з кожною громовицею звірятко підростало, міцніло й мужніло. Мудрик Лавка вже не наважувався й далі ростити звірятко. Він стер зі своєї пам'яті усі образи та картинки, але ж громовиці продовжували перекочуватися туди й сюди понад морем, тож мудрик знав, що звірятко все одно росте і без його допомоги.
Мудрик Лавка дуже важко засинав уночі без розповідей, до яких він так звик за довгий час. Він далі читав свою книжку. Якось до нього прийшла Чепуруля. Набравшись відваги, сказала: "Нелегко, мабуть, бути маленьким і не мати мами…" Мудрик соромився Чепурулі, прикрився від неї патлами і промовчав. Чепуруля було вже простягнула лапку до його голівки, але відразу ж відсмикнула її. "Як тебе звуть?" — питала вона. "Лавка". Мудрик Лавка трішки відсунувся – від Чепурулі пахло страхом. Він попросив ковдру. Чепуруля принесла і пішла геть.
Мудрик запхав ковдру глибоко на полицю під стелею, потім запорпався у неводи і спробував читати далі, але йому не читалося. Він пішов до скляної кулі, але блакитне мерехтіння всередині згасло. Мудрик рушив понад річкою повз тютюнову грядку Мумі-тата. Він увійшов під густе гілля смерек, його черевички вгрузали у багнистий ґрунт. "Ти там? – покликав він стиха. – Як тобі живеться, крихітко нумуліте?" З пітьми грізно загарчало звірятко. Мудрик налякався і кинувся бігти. Врешті зупинився біля намету Нюхмумрика. У наметі приємно пахло тютюном та сирою землею. Біля спального мішка на пачці з-під цукру стояла свічка, долівка була всипана дерев'яними скіпками. "Родини Мумі-тролів більше не існує, – сказав мудрик. – Вони мене обдурили…". "Може, їм треба трохи побути самим. Мумі-тролі колись обов'язково повернуться додому…" — сказав Нюхмудрик. Мудрик більше нічого не сказав. Коли він уже йшов геть, Нюхмумрик гукнув йому навздогін: "Будь обережний, не випускай з-під контролю свою уяву!" З намету знову долинули звуки губної гармонії. На кухонних сходах біля відра зі сміттям стояла Чепуруля, прислухаючись до ночі. Мудрик обійшов її десятою дорогою й непомітно прокрався у будинок.
16
Наступного дня Чепуруля влаштувала пікнік, на який дуже нарікав Дядько-панько. Чепуруля приготувала вівсяну кашу.
Гемуль сказав, що дах ніяк не вдається, тому його не буде, можливо, Мумі-татові навіть сподобається. "Це ти так вважаєш! – зненацька зірвався на крик мудрик Лавка. – Звідки тобі знати, що подобається, а що ні Мумі-татові!" Усі перестали їсти, витріщившись на мудрика. Мудрик Лавка репетував, вчепившись лапками в скатертину: "Ти робиш тільки те, що тобі до вподоби! Навіщо братися за те, що тобі не під силу!" Мудрик Лавка встав так рвучко, що перевернув стільця, і заховався під столом. Чепуруля хотіла його заспокоїти, а Мюмля сказала, що Чепуруля все одно не стане Мумі-мамою. "Тільки й чую, Мумі-мама – це, Мумі-мама – інше! Чим вони такі надзвичайні, ті Мумі-тролі? Нечупарна родинонька, яка навіть у хаті поприбирати не може, хоча це її обов'язок! Хоч би якогось маленького листа залишили… Вони ж знали… вони ж знали…" – Чепуруля безпомічно замовкла. "Лист! – раптом скрикнув Дядько-панько. – Десь я знайшов листа і кудись його заховав…"
Тепер уже всі повставали з-за столу, допитувались про лист. Але Дядько-панько промовив: "Забувати – це так чудово! Я хочу забути все, крім кількох маленьких і приємних справ, які мають для мене значення. А тепер я піду поспілкуюся зі своїм другом пращуром. Хто-хто, а він знає. Ви тільки здогадуєтеся, а ми усе знаємо".
Дядько-панько пішов до пращура. Той був таким, як завжди, лише мав пов'язану на шиї серветку. Дядько-панько жалівся, бо болів живіт. І він згадав про коньяк, але не пам'ятав, куди подів.
Усі почали шукати ліки Дядька-панька. В усьому будинку хряскали, відчиняючись і зачиняючись, двері; у садку галасували й тупотіли. Усі думали тільки про Дядька-панька. До нього підійшла Мюмля і сказала: "Послухай-но, Дядьку-паньку. Ти такий же здоровий, як і я, добре про це знаєш…". "Цілком можливо, – погодився Дядько-панько. – Але я не встану з ліжка, доки мені не влаштують забаву. Таку собі маленьку забаву на честь одужання старого дядька".
"Знайшов!" – долинув знадвору голос Гемуля. Двері відчинилися, й вітальня враз наповнилася гамором. – Кошик стояв під ґанком! – сповістив Гемуль. – А коньяк на іншому березі ріки!" Дядько-панько випив. Гемуль порадив йому скинути черевики. Мудрик розшнурував черевики Дядька-панька й зняв їх з лап. В одному з черевиків він знайшов зім'ятий клаптик білого паперу. "Це ж лист!" – скрикнув Нюхмумрик. Він обережно розгорнув папірець і прочитав: "Ласкаво прошу не розпалювати вогонь у кахельній печі, бо там мешкає пращур. Мумі-мама".
17
Чепуруля уже нікому нічого не розповідала про те, що мешкало в одежній шафі.