Жінки відразу ж зникли у вітальні. Вони дивилися на екрани, і раптом Монтег вимкнув їх. Всі три жінки повернулися до Монтега з неприхованим роздратуванням і неприязню. Він запитав їх, коли почнеться війна, на їхню думку. Місіс Фелпс сказала, що її чоловіка Піта вчора призвали, але він повернеться наступного тижня, бо війни тепер короткі. Монтег хотів поговорити з жінками і запитав, як поживають їхні діти. У пані Фелпс дітей не було, а місіс Бауелс мала двоє. Вона розповіла, що обидва рази, коли народжувала, їй робили кесарів розтин, бо "Хіба варто терпіти пологові муки через якусь там дитину? Однак люди мусять розмножуватися. Крім того, діти іноді бувають схожі на батьків, а це дуже кумедно". Далі вона сказала, що дев'ять днів з десяти її діти в школі. З нею вони лише тричі на місяць, коли приходять додому. Та й це не так уже страшно. Вона їх заганяє до "вітальні", вмикає стіни – і все.
Згодом Гай приніс у вітальню книжку. "Що це? Невже книжка? А я вважала, що нині фахівців навчають за допомогою учбових фільмів. — Місіс Фелпс закліпала очима. — Ви читаєте теорію пожежної справи?" Та Монтег відповів, що це поезія. Фабер в цей час зашепотів Гаю: "Монтег, тримайте себе в руках, схаменіться...". Ситуацію врятувала Мілдред: вона сказала, що пожежникам раз на рік дозволяють приносити додому книгу, щоб показати родині, якими дурницями колись захоплювалися люди. Монтег (за проханням Фабера) підтвердив це. Тоді Мілдред розгорнула книжку і просто так, задля розваги, дала Гаю прочитати якийсь вірш. Він почав читати "Берег Дувра":
Довіри океан
Колись безмежний був і землю звідусіль
Він обіймав, як пас барвистий, залюбки.
Але тепер мені
Чутні лише плачі й протяглий стогін хвиль,
Що ринуть крізь туман
Під вітру свист назад, назад, сумні,
Розбившись об життєві стрімчаки.
Стільці рипіли.
Прошу, любове, я
Нам вірність зберегти. Бо цей примарний світ,
Що, як здається нам, цвіте, мов первоцвіт,
Прекрасний і новий, веселками сія —
Насправді це сумна, печальна круговерть,
Нема любові в ній, ні втіх, ні співчуття;
Він – темне поле битв, поразок сум'яття,
Це бродять втікачі, що пережили смерть,
Де ми – як решта військ, в бою розбитих геть.
Місіс Фелпс ридала. Монтег сам був зворушений і приголомшений. Місіс Бауелс сказала, що поезія – це сльози, самогубства, істерики, погане самопочуття; поезія – це хвороба. Монтег мусив спалити книжку на очах жінок, а тоді спокійно місіс Фелпс, яка зібралася з місіс Бауелс іти додому: "Ідіть додому й подумайте про свого першого чоловіка, якого ви покинули, про другого чоловіка, який розбився в реактивному автомобілі, про третього чоловіка, який теж незабаром розтрощить собі голову! Йдіть і подумайте про десятки зроблених вами абортів, про ваші кляті кесареві розтини, про ваших дітей, які вас глибоко ненавидять! Ідіть і подумайте, як це трапилось і чи ви намагалися зробити що-небудь, аби цього не було!".
Гості пішли, а Мілдред пішла у ванну пити снодійне. Гай знайшов свої книги і сховав на подвір'ї у кущах, бо дружина уже декілька спалила.
Монтег рушив на свою роботу. Він слухав у "черепашці" голос Фабера. Спочатку він сварив Монтега, потім розраджував. Фабер просив бути обережним на роботі: "Протягом кількох наступних годин, які ви пробудете з Бітті, ходіть круг нього навшпиньки, дайте мені послухати його, дайте мені змогу оцінити становище. Вижити – ось наша мета. Забудьте про цих бідолашних жінок...".
На роботі Монтег не побачив механічного пса в буді. Фабер на якийсь час затих у вусі. Бітті сказав: "Ось іде вельми цікавий звір: він на всіх мовах світу називається дурнем". Монтег поклав йому книжку на долоню. Навіть не подивившись на назву, Бітті жбурнув книжку в кошик для сміття, а тоді сказав, що, надіється, у Монтега уже все пройшло. Гая запросили до гри в покер. Двічі протягом півгодини Монтег підводився і йшов до вбиральні мити руки. Повернувшись, він ховав їх під стіл. Бітті радів, що заблудна вівця повернулася до отари. Він почав розповідати, що йому снився сон, у якому він з Монтегом перекидався цитатами і таки переконав його повернутись до роботи пожежника. Гай хвилювався, але Фабер шепотів йому, щоб тримався і не піддавався на провокації Бітті.
Задзеленчав сигнал тривоги. Бітті записав собі адресу і сказав, що це особливий випадок.Сирена ревіла, все гуркотіло, скреготали гальма, вищали шини, хлюпав гас у блискучому мідному череві "саламандри". Монтег весь час думав про трьох жінок у його вітальні, з яких неоновий вітер давно вже вимів останні крихти розуму, і про свою дурну затію – читати їм книжки. Звичайно Бітті не сідав за кермо, але сьогодні він правив "саламандрою". Монтег побачив, що вони зупинилися біля його будинку. Гай подумав, що підпалити власний будинок не зможе.
Стислий переказ по частинах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Частина третя
ВОГОНЬ ГОРИТЬ ЯСНО
З будинків усієї вулиці люди виходили дивитися на видовище, яке завжди влаштовували пожежники. Бітті сказав Гаю, що він би мав про все здогадатися ще тоді, коли під дверима його будинку був механічний пес. А коли Монтег поглянув на будинок, де жила Кларіс, брандмейстер сказав: "Невже вас обдурила та маленька зайдиголова зі своїм заяложеним репертуаром? Га, Монтег? Квіточки, метелики, листячко, заходи сонця, хай їм чорт! Усе це занотовано в її картці. Хай мене дідько вхопить, коли я не вцілив у самісіньку точку! Досить подивитися на ваше розгублене обличчя. Кілька травинок і місяць-молодик! Яка нісенітниця! І що доброго вона цим зробила?".
У дверях будинку з'явилася Мілдред з валізою. Вона сіла в таксі і не відповіла на запитання Гая, коли він спитав, чи це вона подала сигнал тривоги пожежникам. Таксі рушило, а Монтег побачив, що Стоунмен і Блек, махаючи сокирами, трощать віконні рами, щоб був протяг. Раптом до Монтега обізвався Фабер і сказав, що треба втекти. Бітті тим часом запалював і гасив запальничку і говорив: "Справжня принадність вогню в тому: що він знищує відповідальність і наслідки. Якщо певна проблема надто обтяжлива – в піч її. Зараз, Монтег, такий тягар – ви. Вогонь зніме цей тягар з моїх плечей швидко, чисто й певно. Гігієнічно, естетично, практично". Гай подумав, що це точно Мілдред подзвонила, бо книжки з подвір'я були в будинку.
Бітті наказав Монтегу самому підпалити усе. Фабер підказував тікати. Але Монтег сказав: "Ні! Механічний пес! Через нього не можна!", і він почав сам палити усе в будинку. Книжки підстрибували й танцювали, наче обпалені птахи, їхні крила пломеніли червоним і жовтим пір'ям. "Коли закінчите, знайте, що ви заарештовані", — пролунав позаду голос Бітті.
Було пів на четверту ранку. Будинок уже майже згорів. Люди порозходились по домівках. Нарешті, Бітті сказав, що це дружина, а ще раніше – її подруги, дали сигнал пожежникам. Гай покірно дозволив Бітті завдавати удару за ударом: "Монтег, ви ідіот, Монтег, ви несосвітенний дурень! Ну, навіщо ви це зробили?". А Фабер досі нашіптував тікати.
Бітті щосили вдарив його в голову – і Монтег, заточившись, подався назад. Зеленава куля, в якій шепотів і кричав Фаберів голос, випала на доріжку. Бітті, посміхаючись, підняв її, приклав до вуха. Монтег почув далекий голос: "Монтег, що з вами? Чи все гаразд?". Бітті відняв кульку від вуха і поклав до кишені. Він сказав, що приятеля Монтега теж вистежать і спіймають.
"Ми завжди палили не те, що треба..." — тільки й спромігся вимовити Монтег, а тоді вогнеметом спалив Бітті. Два інших пожежники закам'яніли. Монтег ударив по голові одного, другого, збив каски, повалив їх один на одного. Вони впали і застигли. Монтег озирнувся й побачив механічного пса. Гай зустрів його спалахом полум'я, але пес не піддався, і встромив свою голку в ногу чоловіка. На пса знову ринуло полум'я, і цього разу його відкинуло, і від нього лишилися лише рештки.
Нога заніміла, але Монтег змушував себе йти. Він дошкутильгав до заднього двору, що виходив на глухий провулок. Спотикаючись, він шкандибав у нічній пітьмі. Раптом він згадав про книжки, повернувся і знайшов книжки там, де залишив, біля садового паркану. Мілдред, хвалити бога, забрала не всі. Чотири ще лежали там, де він їх заховав. Монтег знову кинувся тікати.
У пітьмі чулися крики, спалахували вогні. Десь удалині гуркотіли інші "саламандри", ревіння їхніх сирен зливалося з ревінням поліційних автомобілів, які мчали нічним містом. Монтег раптом упав, наче йому відтяли голову й залишили саме тіло. Щось несвідоме спонукало його зупинитися, жбурнуло на землю. Він лежав там, де впав, і плакав, скоцюрбившсь і уткнувшись обличчям у рінь. Бітті хотів померти! Плачучи, Монтег зрозумів, що це було саме так. Бітті хотів померти. Адже він стояв, навіть не намагаючись захиститися, стояв собі, знущаючись із нього, під'юджуючи його.
Нога боліла, але тепер вже підкорялась йому. Монтег побіг до Фабера. Книжки він ніс у руках. Він понишпорив у кишенях – гроші були при ньому. В одній із кишень він знайшов звичайну радіо-"черепашку", по якій передавали, що поліція його розшукує. У небі літали поліційні вертольоти. На якійсь заправці Монтег зайшов до чоловічого туалету. Крізь алюмінієву стіну до нього долинув голос диктора: "Оголошено війну". Він вмився і вийшов, а за хвилину вже знову стояв на розі безлюдного бульвару. Треба було перейти широку дорогу, але це було дуже небезпечно. Монтега ледь не збила машина, що їхала на великій швидкості. Добре, що це була не поліція, а прості підлітки, що розважалися. Діти побачили чоловіка – він ішов пішки, а це так незвичайно, піша людина в наші дні, й вирішили: "Нумо, зіб'ємо його!". І Вони навіть не підозрювали, що це той самий утікач Монтег. Монтег подумав: "Може, це вони вбили Кларіс?" На очах виступили сльози.
Він розумів, що урятувався тому, що впав: водій розумів, що машина, наскочивши на тіло на такій швидкості, перекинеться, а всі пасажири вилетять геть.
Монтег зайшов через чорний хід у будинок одного з пожежників – Блека, і сховав книжки на кухні. Згодом він зайшов у телефонну кабіну й подав сигнал тривоги. Потім чекав, коли вдалині завиють пожежні сирени і "саламандри" з гуркотом помчать палити дім Блека.
Прибігши до Фабера, Гай сказав, що швидко мусить тікати бозна-куди, щоб по його слідах вони не прийшли і по старого.