Олександр Пушкін — Євгеній Онєгін (детальний переказ)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 4 з 4

Что ж ныне

Меня преследуете вы?

Зачем у вас я на примете?

Не потому ль, что в высшем свете

Теперь являться я должна;

Что я богата и знатна,

Что муж в сраженьях изувечен,

Что нас за то ласкает двор?

Не потому ль, что мой позор

Теперь бы всеми был замечен

И мог бы в обществе принесть

Вам соблазнительную честь?

XLV

Цитата:

Я плачу... если вашей Тани

Вы не забыли до сих пор,

То знайте: колкость вашей брани,

Холодный, строгий разговор,

Когда б в моей лишь было власти,

Я предпочла б обидной страсти

И этим письмам и слезам.

К моим младенческим мечтам

Тогда имели вы хоть жалость,

Хоть уважение к летам...

А нынче! — что к моим ногам

Вас привело? какая малость!

Как с вашим сердцем и умом

Быть чувства мелкого рабом?

XLVI

Цитата:

А мне, Онегин, пышность эта,

Постылой жизни мишура,

Мои успехи в вихре света,

Мой модный дом и вечера,

Что в них? Сейчас отдать я рада

Всю эту ветошь маскарада,

Весь этот блеск, и шум, и чад

За полку книг, за дикий сад,

За наше бедное жилище,

За те места, где в первый раз,

Онегин, встретила я вас,

Да за смиренное кладбище,

Где нынче крест и тень ветвей

Над бедной нянею моей...

XLVII

Цитата:

А счастье было так возможно,

Так близко!.. Но судьба моя

Уж решена. Неосторожно,

Быть может, поступила я:


Меня с слезами заклинаний

Молила мать; для бедной Тани

Все были жребии равны...

Я вышла замуж. Вы должны,

Я вас прошу, меня оставить;

Я знаю: в вашем сердце есть

И гордость, и прямая честь.

Я вас люблю (к чему лукавить?),

Но я другому отдана;

Я буду век ему верна".

XLIX

Цитата:

Кто б ни был ты, о мой читатель,

Друг, недруг, я хочу с тобой

Расстаться нынче как приятель.

Прости. Чего бы ты за мной

Здесь ни искал в строфах небрежных,

Воспоминаний ли мятежных,

Отдохновенья от трудов,

Живых картин, иль острых слов,

Иль грамматических ошибок,

Дай бог, чтоб в этой книжке ты

Для развлеченья, для мечты,

Для сердца, для журнальных сшибок

Хотя крупицу смог найти.

За сим расстанемся, прости!

Коментар

"Євгеній Онєгін" — неперевершений твір про ціле покоління, життя, устрій помісного дворянства Росії, кохання, чоловічу дружбу, забобони, смаки і вподобання цих верств суспільства — віддзеркалив типові події і характери у типових обставинах при правдивості деталей, що й відповідає терміну соціально-психологічний роман.

Але ні раніше, ні пізніше на ґрунті російської літератури не з'явилося твору-роману у віршованій формі, який би, крім долі чотирьох головних героїв, так яскраво відтворив панораму російського життя з його багатогранням.

Засновником жанру роману у віршах є Дж. Байрон. Але Пушкін, розвинувши цей жанр на тлі російської літератури, використовує свою, онєгінську строфу, якою написано весь твір "Євгеній Онєгін".

Онєгінська строфа складається з 14 рядків із суворою схемою рим: абабввггдееджж. Починає строфу завжди рядок з "жіночим" закінченням (наголос на передостанньому складі), закінчує — з "чоловічим" (наголос на останньому складі). Таким чином, її утворюють 3 чотиривірші з різною схемою римування (перехресною, суміжною і кільцевою), що увінчуються заключним крилатим дворяддям. Така побудова робить "онєгінську строфу" особливо виразною — найкращою за об'ємом, дуже гнучкою, але й цілісною, що втримує стрункість цілого твору. Джерела "онєгінської строфи" — сонет та октава, але сама "онєгінська строфа" цілком створена Пушкіним.

Важливою особливістю жанру роману у віршах є і наявність автора як дійової особи твору:

Онегин был готов со мною

Увидеть чуждые страны;

Но скоро были мы судьбою

На долгий срок разведены.

Ліричні відступи — картини російської природи — увійшли до скарбниці пейзажної лірики світу, автобіографічні рядки з життя поета висвітлюють — ставлення автора до суспільства, у якому він живе, процесів, що проходять у країні, літературних уподобань:

В те дни, когда в садах Лицея

Я безмятежно расцветал,

Читал охотно Апулея,

А Цицерона не читал,

В те дни в таинственных долинах,

Весной, при кликах лебединых,

Близ вод, сиявших в тишине,

Являться муза стала мне.

Моя студенческая келья

Вдруг озарилась: муза в ней

Открыла пир младых затей,

Воспела детские веселья,

И славу нашей старины,

И сердца трепетные сны.

И свет ее с улыбкой встретил;

Успех нас первый окрылил;

Старик Державин нас заметил

И, в гроб сходя, благословил.

І якщо аналізувати "Євгенія Онєгіна" щодо відповідності критеріїв терміну "соціально-психологічний роман", то послаблення ліричного струменя мистецтва в ньому ми не знайдемо. Твір виходить за межі визначення "соціально-психологічний роман". Висока емоційність, безпосередність, вияв почуття, настрою не лише головних героїв, а й автора як персонажа твору, допомагають краще розкрити задум роману.

1 2 3 4