Коли, нарешті, духовенству вдалося добитись від дворян, щоб вони, переборовши свою зневагу до буржуазії, об'єдналися з нею, воно відчуло впевненість у перемозі. Ґрунт виявився чудово підготовленим, старе місто роялістів, місто мирних буржуа та боягузливих комерсантів, рано чи пізно, але неминуче повинно було приєднатись до "партії порядку". Розумна тактика духовенства прискорила це приєднання. Завоювавши власників з нового міста, духовенство зуміло привернути до себе і дрібних торговців із старого кварталу. З цього часу реакція стала повновладним господарем міста. У ній були репрезентовані всі політичні напрями. Світ ще не бачив такої мішанини роздратованих лібералів, легітимістів, орлеаністів, бонапартистів і клерикалів. Але, зрештою, це не мало ніякого значення в той час. Важливим було тільки те, щоб добити Республіку. А Республіка вже переживала агонію.
Переказ:
Фелісіте таємно від чоловіка перечитує листи сина Ежена. Ежен з Парижу в листах до батька давав поради, якої політичної сторони притримуватися.
Цитата:
Ежен викладав факти у хронологічному порядку й на підставі кожного з них висловлював свої надії, давав поради. Ежен був переконаний; він писав своєму батькові про Луї Бонапарта як про необхідного, самою долею посланого чоловіка, тільки який і може розплутати ситуацію. У Бонапарта Ежен повірив ще до того, як той повернувся у Францію; тоді бонапартизм здавався ще пустою химерою. Фелісіте зрозуміла, що син її ще з 1848 року був досить діяльним таємним агентом. Хоч він і не писав, яке його становище в Парижі, але й так було зрозуміло: він працює на користь Імперії за вказівками певних осіб, про яких він висловлювався з певною фамільярністю. Кожен з його листів свідчив про успіх бонапартистської справи і твердив, що треба чекати близької розв'язки. Майже всі листи закінчувалися викладом того, якої лінії поведінки треба дотримуватися Ругонові в Плассані. Прочитавши листи, Фелісіте зрозуміла деякі слова і вчинки свого чоловіка, сенсу яких вона раніше не могла збагнути. П'єр корився синовій волі, сліпо виконував його накази.
Коли стара закінчила читати листи, вона до кінця збагнула переконаність сина. Перед нею постав весь його задум. Він сподівався зробити свою політичну кар'єру під час заворушення й розплатитися з батьками за одержану науку, кинувши їм, як собакам, шматок відчіпного од здобичі, коли її ділитимуть. За невелику послугу батька, за те, що він був корисним для загальної справи, Ежен легко доб'ється, щоб П'єра Ругона призначили збирачем податків. Та хіба можна відмовити людині, яка виконувала найсекретніші доручення? Листи Ежена застерігали батька, допомагали йому уникнути багатьох помилок. За цю послугу Фелісіте була йому дуже вдячна.
Переказ:
А в той же час Арістід поставив на республіканців і вважав, що підніметься кар'єрними східцями разом з цією політичною силою. Матір, Фелісіте, хвилювалася з цього приводу за Арістіда.
Цитата:
Але що її найбільше турбувало, то це доля дорогого Арістіда. Відколи вона увірувала в старшого сина, її ще більше лякали несамовиті статті "Незалежного". Вона прагнула привернути нещасного республіканця до наполеонівських ідей, але не знала, як це зробити найрозумніше. Пам'ятаючи, як Ежен наполегливо наказував їм не довіряти Арістідові, вона порадилася з маркізом де-Карнаваном і почула, що він теж дотримувався того самого погляду.
— Дитинко, — казав він, — у політиці треба бути егоїстом. Якщо ви переконаєте свого сина і "Незалежний" почне захищати бонапартизм, то ви завдасте великої шкоди справі. "Незалежний" вже приречений, навіть саме його ім'я дратує плассанських буржуа. Хай ваш любий Арістід вибирається з багнюки власними силами; це піде йому на користь. Мені здається, що він не з тих, хто довго грає роль жертви.
Переказ:
Мати радила і синові Паскалю бути більш приязним до багатих жителів міста, щоб вони стали пацієнтами сина, але відвідувачі салону Фелісіте цікавили Паскаля лише як натураліста.
Цитата:
У той період він захоплювався порівняльною зоологією і переносив на людей спостереження проявів спадковості у тварин. Він тішився тим, що в жовтому салоні почував себе, ніби у звіринці. Паскаль встановив подібність між кожним з цих диваків і якоюсь із тварин, яких він добре знав. Маркіз своєю сухорлявістю й маленькою розумною головою нагадував йому великого зеленого коника. Вюйє справляв на нього враження слизької жаби. Трохи поблажливіше ставився Паскаль до Рудьє, цього товстого барана, і до коменданта, старого, беззубого дога. Але найбільший подив завжди викликав у нього Грану, і він витратив цілий вечір, вивчаючи його профіль. Слухаючи, як Грану бурмотить якісь невиразні погрози на адресу республіканців-кровопивців, Паскаль весь час чекав, що той ось-ось замукає, як теля, а коли Грану підводився, лікареві здавалося, що він зараз рачки вилізе з салону.
— Чому ти все мовчиш? — пошепки питала його мати. — Подбай, щоб ці пани стали твоїми пацієнтами.
— Та я ж не ветеринар,— відповів Паскаль, коли йому, врешті-решт, увірвався терпець.
Якось увечері Фелісіте посадила його в куток і спробувала навести на розум. Вона дуже зраділа, що він став частіше приходити до неї, й сподівалася, що їй вдасться затягти його до їхньої компанії. Але їй і на думку не спадало, яке дивне задоволення відчував він, кепкуючи з присутніх багатіїв. Вона плекала надію зробити його модним лікарем у Плассані. Для цього досить було, щоб такі люди, як Грану та Рудьє, визнали його здібності. Насамперед вона хотіла нав'язати йому політичні погляди сім'ї; вона зрозуміла, що він тільки виграє, якщо стане прихильником того режиму, який має прийти слідом за Республікою.
— Мій друже,— казала вона йому, — тепер, коли ти порозумнішав, треба й про майбутнє подумати... Тебе обвинувачують у тому, що ти республіканець, бо ти безплатно лікуєш усіх старців міста. Скажи мені щиро: які твої справжні переконання?
Паскаль з наївшім здивуванням глянув на матір.
— Мої справжні переконання? — посміхаючись, відповів він. — Я й сам добре не знаю... Мене обвинувачують, що я республіканець, кажете ви? Ну то й що ж! Це мене анітрохи не ображає. Без сумніву, я республіканець, коли під цим словом розуміють людину, що всім бажає щастя.
— Але ж ти цим нічого не досягнеш, — жваво перебила його Фелісіте. — Тебе обберуть. Поглянь-но на своїх братів, як вони намагаються прокласти собі шлях у житті.
А тим часом події все розгорталися. 1851 рік був для пассанських політиків роком тривог, хвилювань і розгубленості; з цього добре скористалися Ругони для свого таємного задуму. З Парижа надходили найсуперечливіші чутки; то перемагали республіканці, то партія консерваторів трощила Республіку. Відгомін суперечок, що роздирали Законодавчі збори, долинав до глибини провінції: сьогодні — у перебільшеному вигляді, завтра — у применшеному, але завжди перекручений настільки, що навіть найпроникливіші політики не могли ні в чому зорієнтуватись. Проте у всіх було лише одне передчуття: розв'язка наближається.
Переказ:
Після довгої служби в армії повертається Антуан, старший брат П'єра по материнській лінії. Антуан, який презирливо ставився до бідняків і з солдатського життя виніс лише культ лінощів, пияцтва і постійних стягнень, не знайшов ні в матері Аделаїді, ні в сестрі Урсулі і її чоловікові, спільників, які б захотіли судитися з П'єром за спадок. Тоді Антуан вдався до іншої тактики, щоб хоч якісь гроші виманити у П'єра.
Цитата:
Цілий місяць він гасав по місту, розповідаючи про своє нещастя кожному, хто тільки хотів його слухати. Якщо йому іноді щастило виманити в матері якихось двадцять су, він біг до першого-ліпшого трактиру пропити їх; там він кричав, що його брат мерзотник і що він скоро знатиме, хто такий Антуан. Побратимство, що споріднює всіх п'яниць, забезпечувало йому в трактирі загальне співчуття; вся міська потолоч була за нього. Вона хором паплюжила цього поганця Ругона, який відібрав останній шматок хліба у відважного солдата. Ці збори звичайно закінчувалися загальним осудом усіх багачів. Антуан все ще ходив у своєму кепі, формених штанях і старій жовтій оксамитовій куртці, хоч мати й пропонувала йому купити пристойний одяг. Він виставляв напоказ своє лахміття, хизувався ним у неділю на проспекті Совер, де було повно людей.
Переказ:
У Антуана народилися діти: Ліза, Жервеза і Жан. Фіна, мати дітей і його дружина, працювала, згодом і діти стали підробляти, щоб утримувати батька-ледаря.
Після смерті Урсули її син Франсуа починає працювати на дядька П'єра, закохується у свою двоюрідну сестру Марту і їх одружують.
Франсуа, йдучи працювати до дядька, забрав із собою маленького брата, що залишився сиротою після смерті обох батьків. Сільвер був непотрібним у будинку П'єра, тому коли Аделаїда, бабця Сільвера і мати Ругон-Маккарів, забрала онука до себе, син зрадів.
Цитата:
Сувора, німа, Аделаїда цілими годинами спостерігала, як хлопчик бавився, захоплено слухала страшенний гамір, яким він сповнював стареньку хатину. Ця домовина ожила з того часу, як Сільвер почав по ній бігати. Верхи на вінику він стрибав по кімнаті, наражався на двері і, забившись, здіймав крик і плач. Аделаїда знову поверталась до життя. Вона доглядала його з якоюсь чарівною незграбністю. У дні своєї молодості вона віддавалась тільки коханню, забуваючи, що вона мати; а тепер Аделаїда була щаслива, мов молода мати, коли в неї народиться дитина: вона з радістю купала, одягала, доглядала і пестила це тендітне створіння. Це був останній спалах любові, остання, але вже пом'якшена пристрасть, яку їй послало небо; серце її палало від ненаситної потреби любові. Зворушливою була агонія цього серця, яке все життя жило найпалкішими жаданнями і тепер вмирало в ніжності до дитини.
Аделаїда була вже нездатна до бурхливого вияву своїх почуттів, як добрі товсті бабусі, але потай вона палко й сором'язливо, мов та молода дівчина, що не знає, як виявити свою ласку, любила сироту Іноді вона брала хлопчика на коліна й довго вдивлялась у нього своїми згаслими очима. І коли він, наляканий її блідим і німим обличчям, починав голосно плакати, вона, немов засоромлена тим, що наробила, опускала його швидко додолу, навіть не поцілувавши.