І він послизнувся саме на тому місці!
Іван казав Стравінському, що його тут силоміць утримують, тицяють у очі лампу, купають у ванні!. Він вимагав, щоб його якнайшвидше випустили. Доктор не заперечував. Він запропонував поміркувати логічно: у пошуках якогось чоловіка, відомого як Понтій Пілат, Іван повісив на груди іконку, зірвався з огорожі і пошкодив собі обличчя, прийшов в ресторан із запаленою свічкою у руці, в самій білизні, побив когось. Потім телефонував до міліції, просив прислати кулемети. Зробив спробу вистрибнути з вікна... "І куди ви підете, коли вас випустять?" — запитав Стравінський. Іван відповів: "У міліцію".
Доктор крикнув: "От і добре! Випишіть громадянина Бездомного, а цю кімнату лишіть вільною, постіль не міняйте. За дві години Бездомний буде тут знову..." Іван здивувався: "Чому" ? Стравінський пояснив, що тільки-но Іван у кальсонах з'явиться у міліції і скаже, що розмовляв з людиною, яка бачила Понтія Пілата, його знову негайно приведуть сюди і він знову опиниться у цій кімнаті. Іван розгублено слухав. Стравінський наполягав на тому, що Іван — знервований і засмиканий чоловік, цілком природно, що його тримають за божевільного і порятунок його — в цілковитому спокої. Для цього Іванові неодмінно треба залишитися тут, у лікарні. А для того, щоб зловили того професора, треба все докладно описати...
Іван погодився... Голос Стравінського, який обіцяв допомогу, звучав все далі. Очі Іванові почали склеплятися. Перед ним не було ні Стравінського, ані його почту....
Розділ 9
ВИТІВКИ КОРОВ'ЄВА
Никанор Іванович Босий, голова житлового товариства будинку по Садовій вулиці, де мешкав покійний Берліоз, зробив опечатування рукописів і речей покійного.
Звістка про загибель Берліоза швидко поширилася по будинку, і від сьомої ранку в четвер до Босого почали телефонувати і приходити з заявами про претензії на житлову площу покійного. Заяв аж тридцять дві — благання, погрози, кляузи, доноси. Серед іншого — вражаючий опис викрадення пельменів, які в квартирі №31 щезли з кишені піджака, дві обіцянки накласти на себе руки і одне зізнання у таємній вагітності.
Никанора Івановича викликали у передпокій, нашіптували, брали за рукава, підморгували, обіцяли не залишитися в боргу. Муки ці тривали до першої години дня, поки він просто не втік зі своєї квартири і не побіг у шостий під'їзд у паскудну квартиру №50.
Никанор Іванович подзвонив, але ніхто не відчиняв і не озивався. Діставши з кишені дублікатну в'язку ключів з будинкоуправління, він відчинив і увійшов... Ступив — і завмер, вражений: за столом покійного сидів невідомий худий і довготелесий громадянин у картатому піджачку, жокейській шапочці та в пенсне. "Ба! Никанор Іванович! Я Коров'єв, перекладач, перебуваю при особі чужоземця, який має цю квартиру за резиденції..." — сказав несподівано громадянин і запросив сісти закусити. Іноземець, та ще й з перекладачем, у цій квартирі був сюрпризом, тому Никанор Іванович зажадав пояснень і швидко їх отримав: іноземний артист добродій Воланд люб'язно запрошений директором Вар'єте Лиходєєвим жити тут на час своїх гастролей, поки сам Лиходєєв перебуває в Ялті. Заяву Лиходєєв написав учора. Голова не повірив, та Коров'єв запропонував подивитися у портфелі. Никанор Іванович розкрив портфель і виявив у ньому листа Лиходєєва, про який він не міг забути, бо його там раніше не було. Коров'єв заспокоїв, що усе буває: заклопотаність, неуважність, перевтома, зависокий кров'яний тиск... Тут же Никанора Івановича запитали, чи можна винайняти всю квартиру, разом із кімнатою Небіжчика Берліоза, якому тепер квартира ні до чого. На гроші хазяїн не скулитиметься... Мільйонер! Никанор Іванович запропонував платити три з половиною тисячі на тиждень. Коров'єв сказав: "Хіба то гроші? Просіть п'ять, він дасть..."
Никанор Іванович і сам не зрозумів, як швидко і вправно виписав у двох примірниках контракт. Йому було видано п'ять нових банківських пачок. Тут спантеличений голова попросив контрамарочку на дві особи у першому ряду. Її перекладач лівою рукою всучив Никанору Івановичу, а другою поклав у другу руку голови грубий хрусткий пакунок. Зиркнувши на нього, Никанор Іванович почервонів і став відштовхувати пакунок від себе. Та сталося диво: пакунок сам собою вповз до нього в портфель. А голова, розслаблений і розбитий, опинився на сходах...
Тільки-но голова пішов, зі спальні пролунав низький голос: "Мені цей Никанор Іванович не сподобався. Він пройда і шахрай. Якби так зробити, щоб він тут більше не з'являвся!.." Коров'єв одразу зателефонував у міліцію: "Алло! Вважаю обов'язком дати до відома, що наш голова житлового товариства будинку №302-біс на Садовій, Никанор Іванович Босий спекулює валютою. Саме зараз у нього у квартирі №35 у вентиляції, в убиральні, в газеті — чотириста доларів..."
Невдовзі у квартирі Никанора Івановича, який саме сів обідати, з'явилися двоє й наказали показати, Де вбиральня. Один із них хутко засунув руку до вентиляційного хідника і дістав пакунок. В очах Никанора Івановича потьмарилося: там були невідомі гроші — чи сині, чи зелені, з портретом якогось дідугана... В Никанора Івановича запитали, чи то його долари у вентиляції? Той відповів, що їх підкинули вороги. "Що ж, таке трапляється... Треба і решту віддавати!" — сказали йому. Никанор Іванович відповідав, що в нього нічого немає, хотів показати контракт... але нічого в портфелі не знайшов.
...За п'ять хвилин мешканці будинку бачили, як голова, супроводжуваний двома особами, сам не свій, йшов до воріт і похитувався, як п'яний...
Розділ 10
ВІСТІ З ЯЛТИ
У той час, коли трапилося лихо з Никанором Івановичем, у кабінеті фінансового директора Вар'єте Римського були двоє: сам Римський та адміністратор Варенуха.
Римський, який сидів за письмовим столом, з ранку був у кепському настрої, Варенуха почувався збудженим і діяльним. Тільки-но починав дзвонити телефон, Варенуха брав слухавку і брехав у неї: "Кого? Варенуху? Нема його. Вийшов..."
Тут до кабінету принесли афіші: на зелених аркушах великими чорними літерами було надруковано:
СЬОГОДНІ І ЩОДНЯ В ТЕАТРІ ВАР'ЄТЕ
ПОНАД ПРОГРАМУ
ПРОФЕСОР ВОЛАНД
СЕАНСИ ЧОРНОЇ МАГІЇ З ПОВНИМ її ВИКРИТТЯМ
Варенусі дуже подобалася афіша і зовсім не до вподоби була ця витівка, бо маг зник і ніхто його не бачив, крім Стьопи Лиходєєва, який не тільки не прийшов, а ще й з квартири щез!
Цієї миті увійшла до кабінету поштарка. Вона принесла термінову телеграму-блискавку. Прочитавши телеграму, Варенуха передав її Римському. Там було надруковано таке: "Ялти Москву Вар'єте Сьогодні половині дванадцятої кримінальний розшук з'явився шатен нічній сорочці брюках без чобіт психопат назвався Лиходєєвим директором Вар'єте. Блискавкуйте ялтинський розшук де директор Лиходєєв".
У відповідь Варенуха продиктував у слухавку: "Телеграф? Прийміть термінову блискавку. "Ялта. Кримінальний розшук... Директор Лиходєєв Москві. Фіндиректор Римський..."
Треба було розшукувати Лиходєєва, який не може бути зараз у Ялті. Там якийсь самозванець чи божевільний...
Згодом жінка знову прийшла. Вона витягла з сумки темний аркушик. На темному тлі фотопаперу чітко вирізнялися чорні писані рядки: "Доказом мій почерк мій підпис блискавкуйте підтвердження Встановіть секретне спостереження Воландом Лиходєєв".
За двадцять років своєї роботи у театрах Варенуха набачивсь усякого, але тут не зумів видавити нічого крім фрази: "Цього не може бути!"
Римський повівся по-іншому. Він крикнув кур'єрші: "Нікого, крім поштарів, не пускати! — і замкнув кабінет ключем, дістав купу паперів. — Це його рука... — нарешті твердо сказав фіндиректор. — Не розумію! Не розумію!"
Римський міркував: це ж Стьопа телефонував сьогодні з власної квартири! Як це він так швидко дістався до Ялти? Про жодний потяг не може бути й мови. Що ж тоді? Винищувач? Хто й у який винищувач пустить Стьопу без взуття? Такого не може бути, отже, Лиходєєва немає в Ялті! Що ж залишається? Гіпноз? Але ніякий гіпноз не зможе миттю перенести людину за тисячу кілометрів!...
Римський опанував себе і замовив термінову розмову з Ялтою. Але, як навмисне, лінія зіпсувалася. Тоді він продиктував блискавку в Ялту: "Ялта. Кримінальний розшук. Сьогодні приблизно половину дванадцятої Лиходєєв говорив мною телефоном Москві. Після цього на службу не з'явився. Розшукати не можемо. Руку підтверджую. Заходи стеження вказаним артистом роблю. Фіндиректор Римський".
Потім Варенуха накрутив на телефоні номер Стьопиної квартири — чи не вдома Степан Богданович Лиходєєв? Йому радісно відповів Коров'єв: Лиходєєва нема. Поїхав. За місто. Кататися на машині. Варенуха наказав передати мосьє Воланду, що виступ його сьогодні в третьому відділенні... А про Лиходєєва подумав, що, мабуть, Лиходєєв сп'янів у новій чебуречній з назвою "Ялта". Зрозуміло!
Однак відчинилися двері. Знову принесли телеграму: "Спасибі підтвердження терміново п'ятсот карний розшук мені завтра вилітаю Москву Лиходєєв ".
Римський відлічив п'ятсот карбованців і передав кур'єру, пославши на телеграф. Варенуха узяв усі телеграми і вибіг з кабінету Римського. Зайшов до себе за кепкою. Цієї миті дзеленькнув телефон: у слухавці наказали нікуди не йти і телеграми нікому не показувати.
Варенуха розлютився і вибіг у сад. Там дув вітер, очі засипало піском. Потемніло. Десь загурчало. Варенуха забіг в літню вбиральню. У ній він побачив товстуна з котячою мармизою. На дерев'яний дах ринула злива. "Що в тебе в портфелі, паразит? Телеграми? А тебе попереджали? А ти все-таки побіг? Дай сюди портфеля, гад!"
Схожий на кота і другий, маленький, підхопили адміністратора і помчали з ним Садовою. Скачучи в каламутних річках, бандити за секунду доволокли адміністратора до будинку №302-біс, на п'ятий поверх, у передпокій квартири Стьопи Лиходєєва. Потім вони зникли, та замість них з'явилася голісінька руда дівуля. Вона підійшла до адміністратора і поклала йому на плечі крижані голодні руки: "Дай-но я тебе поцілую!" Варенуха зрозумів, що це і є найстрашніше. Він знепритомнів.
Розділ 11
ІВАНОВЕ РОЗДВОЄННЯ
Іван тихо плакав, сидячи на ліжкові і дивлячись на каламутну річку. Списані ним аркушики були розкидані по підлозі. Початок він написав скоро:
"В міліцію.