На Різдво до місіс Беннет приїхали брат з дружиною. Містер Гардінер був розумним чоловіком шляхетного вигляду, що набагато переважав свою сестру як своїми природними здібностями, так і освіченістю. Він був добре вихованим та приємним. Місіс Гардінер, на кілька років молодша за місіс Беннет і місіс Філіпс, була люб'язною, розумною та елегантною жінкою, улюбленицею всіх своїх лонгбернських племінниць. Особливо велика симпатія пов'язувала її з двома старшими дівчатами. Вони часто гостювали у неї в Лондоні.
Місіс Гардінер, залишившись наодинці з Елізабет, сказала, що молодий чоловік, на кшталт Бінглі, з легкістю закохується на кілька тижнів у гарненьку дівчину, а потім, коли якась випадковість їх розлучає, з такого ж легкістю забуває про неї. Та Елізабет запевнила тітку, що симпатія була багатообіцяюча. Тітка вирішила, що Джейн повинна поїхати з ними до Лондона. Але місіс Гардінер хотіла, щоб дівчина їхала без прихованої надії зустрітися з містером Бінглі. Крім того, Гардінери мешкали в зовсім іншому районі міста, мали зовсім інших знайомих та родичів. Та Елізабет не вважала цю справу цілковито безнадійною. Часом їй здавалося вірогідним і навіть цілком можливим, що кохання Бінглі здатне воскреснути.
Гардінери гостювали тиждень; не проходило і дня, щоб у них у гостях не побували або Філіпси, або Лукаси, або офіцери. Коли місіс Гардінер мала можливість пильно придивитися до Елізабет і Вікхема, то зробила висновок, що серйозних почуттів між ними немає. Але на цю тему вона поговорила з Елізабет і попросила племінницю не втягувати Вікхема в почуття, бо в нього є брак засобів до існування. Елізабет сказала, що нічого хвилюватись, вона його не кохає, хоч він їй подобається, і спішити вона не буде.
Містер Коллінз повернувся до Гертфордшира невдовзі після того, як його покинули Гардінери і Джейн. Вінчання мало відбутись у четвер, а в середу міс Лукас зробила Беннетам прощальний візит. Коли Елізабет проводжала її, Шарлотта попросила подругу часто писати листи і провідати її в березні, коли до неї приїде батько і сестра Марія. Вінчання відбулося: молода і молодий прямо з церковного ґанку подалися до Кента. Елізабет і Шарлотта почали листуватися. Подруга писала, що їй нічого не бракує, а леді Кетрін поводиться вкрай дружньо і люб'язно. Елізабет зрозуміла, що для повніших відомостей їй доведеться почекати, доки вона сама там не побуває.
Пробувши тиждень у Лондоні, Джейн так нічого й не почула про Бінглі. Дівчина відвідала Гровнор-стріт, але Керолайн зустріла її у поганому гуморі. Вона сказала Джейн, що її брат настільки зайнятий із містером Дарсі, що вони його майже ніколи не бачать. Джейн написала про це Елізабет, а сестра зрозуміла, що Керолайн приховуватиме від містера Бінглі те, що Джейн перебуває в Лондоні.
Минуло чотири тижні, а Джейн так його і не побачила. Хоч вона і запросила до себе міс Бінглі, але та не приходила. Якось міс Бінглі зробила візит, але було очевидно, що вона не має від цього ніякого задоволення. Керолайн також натякнула на небайдужості містера Бінглі до міс Дарсі.
Приблизно в цей же час місіс Гардінер у своєму листі нагадала Елізабет про її обіцянку стосовно містера Вікхема й попрохала розповісти про нього, тож Елізабет у своєму листі такі відомості їй надіслала. Вікхем почав залицятися до іншої жінки, яка раптово стала багатою, отримавши спадщину.
Січень і лютий минули в Лонгберні без важливих подій. З настанням березня Елізабет мала поїхати до Шарлотти. Дівчина мала супроводжувати сера Вільяма та його молодшу дочку Марію. Згодом до задуму додалася така приємна річ, як ночівля у Лондоні, і план поїздки з просто гарного перетворився на чудовий.
Це була подорож довжиною всього у двадцять чотири милі, й почали вони її достатньо рано, щоб прибути на Грейсчерч-стріт до полудня. Джейн була дуже рада зустріти Елізабет. Дядько та тітка запросили Елізабет скласти їм компанію під час розважальної поїздки до Озерного краю, яку вони запропонували здійснити цим літом. Для Елізабет приємнішого задуму і бути не могло, тому вона погодилась.
Наступного дня сер Вільям, Марія і Елізабет рушили в дорогу. Біля пасторату їх зустріли містер Коллінз та Шарлотта. Елізабет, зустрівши теплий прийом, усе більше й більше вдовольнялася поїздкою. Містер Коллінз показував своє помешкання, сад, за яким доглядав і наче натякав Елізабет про те, як багато вона втратила, відмовивши йому. За обідом містер Коллінз зазначив, що гості матимуть честь побачитися з леді Кетрін де Бург. Двічі на тиждень вони з дружиною обідали в Розінгсі, куди їх запрошувала леді Кетрін.
Наступного дня біля воріт саду зупинився низький фаетон, у якому сиділи дві жінки: місіс Дженкінсон – служниця, і міс де Бург – донька леді Кетрін. Дівчина була маленька і худенька. Вона ніколи не заходила в пасторат, а містер Коллінз і Шарлотта завжди мусили зустрічати її біля воріт і трохи поспілкуватися. Міс де Бург здалася Елізабет дурноверхою та злою на вигляд. Елізабет подумала, що саме на таку дружину заслуговує містер Дарсі. Коли дами поїхали собі, Коллінз сповістив, що всю компанію запросили наступного дня до обіду в Розінгсі. Коллінза не міг нарадуватися, бо мав можливість показати гостям велич своєї покровительки.
Прибувши в гості, усі нарешті побачили леді Кетрін. Біля неї сиділа її дочка та місіс Дженкінсон. Сер Вільям і його дочка трохи хвилювались. Елізабет аніскільки не розгубилась і цілком спокійно споглядала трьох жінок, які сиділи перед нею. Леді Кетрін була високою, масивною жінкою з різко окресленими рисами обличчя, що зберігало на собі сліди минулої краси. Вигляд у неї був не надто доброзичливий, а прийняла вона гостей у такий спосіб, аби ті не забували, що перебувають на нижчому суспільному щаблі. Все, що вона говорила, мовилося владним тоном, котрий підкреслював її зарозумілість. Дочка леді Кетрін була дуже худорлява та невелика зростом. Міс де Бург була блідою і хворобливою, не те що непоказною, а якоюсь непримітною. Говорила вона дуже мало, тихим голосом, і здебільшого до місіс Дженкінсон.
Обід був надзвичайно гарний: були всі ті слуги і всі ті страви, наявність яких передбачав містер Коллінз. У вітальні леді Кетрін говорила безупинно, аж доки не подали каву. Вона безцеремонно і досить детально поцікавилася хатніми клопотами Шарлотти і дала їй багато порад щодо того, як із цими клопотами управлятися. Час від часу леді Кетрін розпитувала Елізабет – скільки сестер та має, старші чи молодші вони за неї, чи не збирається хтось із них заміж, чи вродливі вони, де вони отримали освіту. Елізабет прекрасно розуміла всю недоречність та нечемність цих запитань, але відповіла на них стримано і чемно.
Сер Вільям пробув у Гансфорді лише тиждень, але цей візит був достатньо тривалим, аби переконати його в тому, що дочка його вийшла заміж дуже вдало. Рідко видавався день, коли містер Коллінз і Шарлотта не ходили до Розінгса. Елізабет не могла збагнути сенсу в пожертві такої великої кількості часу, аж доки не второпала, що могло йтися про можливі вакансії в інших парафіях. Розвага у вигляді обідніх візитів до Розінгса повторювалася приблизно двічі на тиждень. Елізабет загалом проводила час досить цікаво; інколи їй випадало пів години приємної розмови із Шарлоттою, а ще дівчина багато гуляла. Коли інші перебували з візитом у леді Кетрін, Елізабет часто любила походжати у парку затишною і відлюдною стежкою. Отак промайнули перші два тижні її візиту. Наближався Великдень, і за тиждень до нього родина в Розінгсі очікувала прибуття містера Дарсі і полковника Фітцвільяма. Обидва були племінниками леді Кетрін.
Полковник Фітцвільям виявився непоказним мужчиною віком близько тридцяти років, але характером та манерами це був справжнісінький джентльмен. Містер Дарсі виглядав так само, як колись у Гертфордширі; до Елізабет він проявляв байдужість. Коли вони мали можливість поговорити, Елізабет спитала, чи бачив Дарсі її сестру, яка уже три місяці гостює в Лондоні. Він трохи знітився, коли відповів, що жодного разу йому не пощастило зустрітися з міс Беннет. Більше на цю тему не говорили.
На Великдень, майже через тиждень після приїзду джентльменів, містер Коллінз та його гості удостоїлися честі зайти до Розінгса ввечері. Цього разу леді Кетрін майже не звертала на них уваги, бо була заклопотана спілкуванням зі своїми племінниками. У компанії полковника Фітцвільяма Елізабет дуже приємно проводила час. Вона попередила полковника про те, що Дарсі може згадувати про всі її недоліки, про які дізнався у Гертфордширі, тож вона може відплатити тією ж монетою. Полковник попросив розказати, чим завинив Дарсі, і Елізабет розповіла, що він танцював на балу лише чотири рази. Містер Дарсі почав виправдовуватися, що на той час не мав честі знати когось із присутніх жінок, а він не може легко спілкуватися з тими, кого раніше ніколи не бачив.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Наступного ранку Елізабет залишилась вдома сама і писала листа для Джейн. Раптом прийшов містер Дарсі. Він мовчав, а Елізабет вирішила дізнатися, чому він з друзями так похапливо виїхав тоді з Недерфілду. Та дівчина зрозуміла, що про це їй не довідатись. То ж вона висловила свою думку про те, що не вважає шлюб Шарлотти з містером Коллінзом наймудрішим з її вчинків. Дарсі вважав, що Шарлотті приємно, що, вийшовши заміж, вона оселилася зовсім близько від своєї родини та друзів. Елізабет так не вважала, бо майже п'ятдесят миль – це відстань, яка не дозволить Шарлотті часто відвідувати батьків при їхніх з чоловіком доходах. Містер Дарсі запитав Елізабет, чи не збирається вона усе життя прожити в Лонгберні. Дівчина здивувалася, а він запитав, чи подобається їй Кент. Згодом прийшли Шарлотта з сестрою, вони не чекали, що побачать Елізабет і містера Дарсі сам на сам. Пізніше Шарлотта сказала подрузі, що, напевно, містер Дарсі закохався, бо інакше він ніколи не зайшов би сюди просто так. Двоє кузенів почали приходити до Коллінзів майже щодня. Полковник Фітцвільям знаходив утіху в їхньому товаристві, а причину частих візитів містера Дарсі зрозуміти було важче. Навряд чи його цікавило їхнє товариство, оскільки частенько він міг просидіти десять хвилин поспіль, так і не відкривши рота.