Місцевість, де оселився Каприкорн, Меґі уявляла страшною, але тут було красиво.
Вони проїхали невеликим селищем повз різнокольорові будинки. Та потім будинки раптово скінчились, і тепер дорогу обрамляли круті схили, у складках яких уже гніздилася ніч. Усе мало моторошний вигляд. Вогнерукий наказав звернути убік від моря й строкатих будинків. Дорога все далі заглиблювалася в пагорби, то здіймаючись угору, то спускаючись униз, а схили обабіч ставали чимраз крутіші. Згодом вони під'їхали під освітлену двома будівельними прожекторами загороджувальну решітку. Далі був міст. Вогнерукий відтягнув решітку, і Елінор поїхала на міст. Вогнерукий пояснив, що Каприкорн наказав поставити загородження, щоб відлякувати непрошених гостей. Дорога була вся у вибоїнах, і Елінор їхала дуже повільно. Невдовзі показалися будинки, декуди світилися вікна. Вогнерукий промовив, що це Каприкорнове село, або дияволове село.
Коли вони хотіли виходити з машини, до них підійшли два чоловіки з рушницями. Вогнерукий сказав, що все пояснить і почав перешіптуватись з чоловіками. Меґі та Елінор здивувалися, як довірчо Вогнерукий перешіптувався з чоловіками. Один з чоловіків, Баста, спитав Вогнерукого, навіщо він привіз жінку, адже потрібна лише книжка і дівчинка.
Вогнерукий сказав, що не хотів везти сюди Елінор,але вона вперта. Меґі почала розпитувати, де її батько. Дівчинка сказала, що Каприкорн одержить книжку лише після того, як відпустить Мо.
Баста мав різкі риси обличчя й близько посаджені очі, які він весь час прищулював, немовби так краще бачив. На зріст Баста був невисокий, плечі мав вузенькі, майже як у хлопчика, і все ж у Меґі перехопило подих, коли він ступив крок до неї. Ніколи ще вона нікого так не боялася, і зовсім не через рушницю в його руках. Було в ньому стільки люті, стільки злості… Елінор сказала дівчинці витягти книжку і не випускати з рук. Тітка поводилася досить сміливо.
Баста повів їх неосвітленим селом до будинку Каприкорна.
ДОРУЧЕННЯ ВИКОНАНО
Вони поминули багато дверей і чотирьох одягнених у чорне чоловіків. У своїх чорних костюмах вони нагадували гайвороння. Лише Баста був у білій сорочці, а до коміра його куртки було пришпилено червону квітку.
Каприкорн сидів у червоному домашньому халаті. Його шкіра і очі були надзвичайно бліді. Баста сказав йому, що прибули гості. Каприкорн мигцем зиркнув на Вогнерукого і Меґі, а тоді спитав, де книжка. Вогнерукий відповів, що її тримає дівчинка, бо її батько не знав, що взяв не ту книжку, адже Елінор (він показав на неї), підмінила її.
Вислухавши Вогнерукого, Каприкорн ступив до Меґі, стиснув їй руку своїми довгими пальцями, які були унизані золотими перснями. Каприкорн міцно тримав її, пильно розглядаючи. Елінор стала на захист дівчинки і сказала, що книжку вони повернуть, коли Мо відпустять.
Меґі зрозуміла, що Вогнерукий зрадив їх. Той виправдовувався перед Каприкорном, що мусив привезти Елінор, бо не міг від неї спекатися. Баста за наказом Каприкорна видер книжку з рук Меґі. Потім Каприкорн наказав замкнути дівчинку і жінку на задньому дворі.
І РАДІСТЬ, І БІДА
Баста зачинив Меґі з Елінор у якомусь приміщенні, на дверях якого був номер 4. Вікон там не було. Елінор намагалася з'ясувати, що це все означає, адже зараз 21 століття. Баста відповів, що в цьому прекрасному столітті робиться все, що робилося колись. Елінор любила сваритися, Меґі це вже помітила. І що дужче тітка хвилювалася, то більше сварилася.
Елінор вдалося намацати вмикач. Коли спалахнула лампочка, вони побачили Мо. Він хвилювався за Меґі, а Елінор розповіла, що зрадник — Вогнерукий. Мо сказав, що Каприкорн все одно не дасть Вогнерукому того, що він проситиме за зраду.
ТОДІ
Нарешті Мо вирішив розказати дочці усю історію. У той день Меґі виповнилося 3 роки, а Мо накупив в одній букіністичній книгарні цілу коробку книжок. Була там і Каприкорнова книжка. Відтоді тато, мама і Меґі читали ці книжки. Одного разу мама вибрала "Чорнильне серце". Та історія була непогано написана, заселена дивовижними істотами і захоплювала батьків.
Надворі вже давно стемніло. Стояла осінь. Мо читав уже 7 розділ. Ось тоді воно й сталося. У дверях з'явилися Баста, Вогнерукий, Каприкорн. Баста тримав Вогнерукого за комір, як тримають мале цуценя, що зробило шкоду. У Каприкорна і Басти були мечі, а Вогнерукий мав лиш куницю. Цим трьом і втямки не було, що з ними сталось. Вони випали зі своєї історії, як ото з книжки випадає закладка. Щоб захиститись, Мо схопив з підлоги меч. Мами уже не було, вона зникла. На щастя, ні Баста, ні Каприкорн не звертали уваги на маленьку Меґі.
Каприкорн прийняв Мо за чаклуна і наказав йому негайно повернути його назад. Мо взяв книжку і прочитав те саме місце, але нічого не вийшло. Мо схопив меч, якимось чудом йому вдалося відтіснити Каприкорна і Басту за вхідні двері, але він отримав від Басти поранення у плече. Меґі заплакала, і Мо згадав про неї і третього чоловіка — Вогнерукого. Той просив не вбивати його, бо він простий фокусник-вогнедув.
Отож Баста, Каприкорн, Вогнерукий і Ґвін вийшли з книжки, а мама потрапила в неї разом із двома кішками, що сиділи в неї на колінах. Згодом Мо читав ту книжку ще багато разів, але мама не поверталася. Замість неї п'ятого дня в кімнаті з'явився дивний невеличкий чоловічок, прозорий, немовби зі скла, а ось листоноша, який саме вкидав до поштової скриньки кілька листів, щез. І Мо вирішив більше ніколи не читати вголос. Ні "Чорнильного серця", ні будь якої іншої книжки. А скляний чоловічок невдовзі розбився.
Через тиждень, коли Мо вибирався зі свого будинку, до нього прийшов Вогнерукий і підтвердив побоювання через Басту й Каприкорна. Вогнерукий не хотів повірити, що повернути його в книжку неможливо. На щастя, Мо добре сховав від нього книжку.
Наступні два роки Вогнерукий з'являвся ще кілька разів, і однієї ночі Мо з дочкою просто втекли від нього. Та Мо було жаль фокусника, який хотів повернутися в свою історію і навіть не знав, чи щасливо вона закінчиться для нього.
Меґі дуже шкодувала, що не прочитала з "Чорнильного серця" ні рядка. Жодного уявлення не мала про історію, в якій зникла мама. Вона спитала тата, як він гадає, чи добре їй в тій історії. Мо вважав, що феї, кобольди та інші казкові істоти їй сподобаються, але у цій книжці є багато зла і жахливих речей. Тим більше, що Каприкорн, Баста і Вогнерукий не лише тут, але й в книжці. Це вони дали Мо ім'я Чарівновустий. Уночі Меґі почула розмову тітки і тата. Вона дізналася, що незвичайне вміння проявилося у нього ще в дитинстві, коли він з "Тома Сойєра" вичитав дохлу кішку. Згодом він зберігав усе, що вичитував. Але до тієї ночі з книжок ніколи не виходили живі істоти.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ЗРАДЖЕНИЙ ЗРАДНИК
На світанку прийшло двоє Каприкорнових людей. Басти серед тих двох не було. Один із чоловіків, якого звали Пласконіс, був здоровенний, мов шафа, і мав розплющене обличчя. Другий, якого звали Кокерель, був низенький і худорлявий, з цапиною борідкою, він кульгав.
Бранців повели Каприкорновим селом, і вони не побачили жодної живої душі, крім чорних курток (так Меґі охрестила для себе Каприкорнових поплічників). Інколи траплялися жінки, що виконували тут роль служниць.
Їх повели до великої церкви, яку люди Каприкорна пофарбували у червоний колір і прикрасили кам'яними чортами. Біля входу стояла статуя янгола, яка була перероблена на Каприкорна. Лав не було, лише на місці вівтаря стояло розкішне крісло для Каприкорна. У церкві уже був Вогнерукий, але він уникав погляду Меґі, не дивився й на Мо та Елінор.
Недалеко від Вогнерукого стояли дві залізні бочки з полінами. Баста приніс каністру бензину і наказав Вогнерукому розпалити вогонь, адже сам досі боявся вогню.
У церку ввійшов Каприкорн у червоному костюмі, тільки сорочка й пір'їна в лацкані піджака були чорні. За ним поспішали добрих пів десятка його людей. У руці він тримав "Чорнильне серце". Він сказав Мо, що той віднині робитиме все, що йому накажуть. Каприкорн говорив, що не хоче повертатися в книжку, бо йому не подобаються феї, кривоногі кобольди, мерзотники князі у своїх замках, смердючі селяни, жебраки й волоцюги. Цей світ, у якому він опинився, йому підходить краще. Каприкорнові принесли велику картонну коробку, яка була заповнена томами "Чорнильного серця". Каприкорнові люди заходилися вкидати книжки одну по одній у бочки, а Вогнерукий зрозумів, що Каприкорн брехав йому про те, що існує єдиний примірник, який знаходився у Мо. Каприкорн просто використав Вогнерукого. Він обіцяв фокуснику повернення у книжку, а за це Вогнерукий сказав, де переховується Мо і привіз сюди його Меґі. Пласконіс схопив Вогнерукого, а Каприкорн палив усі книжки. Мо кинувся допомогти Вогнерукому, але його самого схопив Баста і приклав ніж до горла. Мо благав залишити хоч одну книжку, бо надіявся ще повернути дружину. Вогнерукому якось вдалося викрутитися з рук Пласконоса. Він кинувся до бочки з вогнем, але лише попік руки. Фокусника знову піймали, і Каприкорнові люди реготали, а книжки тим часом згоріли. Тоді Каприкорн сів у своє крісло і наказав, щоб Вогнерукому на кухні жінка на ім'я Мортола полікувала руки. Похнюпивши голову, Вогнерукий вийшов. Тоді Каприкорн звернувся до Мо і розповів, що 5 років тому знайшов собі читця, який теж вміє вичитувати з книг. Його звати Даріус, але він страшенний халтурник. Саме через Даріуса у Пласконоса страшне обличчя і кульгавість. Дівчат він теж повичитував страшних. Але Даріус знається на книжках (Каприкорнові людине вміли читати і писати) і от повибирав книги, де йдеться про золото і гроші, а Мо має повичитувати те все, бо Каприкорн ласий до такого.
Привели Даріуса. То був невеличкий, худенький чоловік, який горбився і хвилювався. Він приніс стос книжок і віддав Мо. Меґі побачила "Острів скарбів", "Тисяча і одна ніч". Каприкон пригрозив Меґі, і Мо мусив читати. Першою книгою, яку він взяв, був "Острів скарбів".
ЧАРІВНОВУСТИЙ
Уперше за 9 років Меґі почула, як батько читає вголос. Перед цим він знайшов підходяще місце, де йшлося про золото. Усі замовкли і уважно слухали. Коли Мо почав читати про те, яке видовище постало в темній печері перед очима Джима Гокінса, раптом з'явилися монети.