Він віднайшов стару колію і пішов нею. Через пів години Монтег побачив попереду вогонь, біля якого грілися люди. Монтега помітили і запросили. Біля вогню сиділо п'ятеро літніх чоловіків у синіх бавовняних штанях і таких самих сорочках та куртках. Прізвище ватажка було Гренджер. Він дав Монтегу випити безбарвну рідину, яка мала змінити хімічний склад його поту, щоб механічний пес не знайшов чоловіка.
Чоловіки мали портативний телевізор і показали Гаю, що зараз відбувається у місті. Виявилося, що поліція збилася зі сліду Монтега, але перед глядачами розіграли сцену, ніби Монтега вбили (вбили зовсім іншого, невинного чоловіка).
Серед людей, до яких потрапив Монтег, були завідувач кафедри, доктор, отець. Кожен читав певну книжку, запам'ятовував і зберігав у своїй пам'яті. Ці люди мандрували. Їхня організація була гнучка, розгалужена, розкидана по всій країні. Декотрі з них поробили собі пластичні операції, змінили свою зовнішність. Тепер вони чекали, щоб почалась і закінчилась війна. Тоді, може, придадуться й вони для чогось. Книжки вони передавали з вуст у вуста своїм дітям.
Згодом усі рушили берегом річки на південь. Вони зовсім не були певні, що ті речі, які вони зберігали в пам'яті, примусять зорю майбуття засяяти чистим полум'ям; вони не були певні нічого, крім одного — вони бачили книжки; ті книжки стояли на полицях перед їхніми спокійними поглядами, ще не розрізані, вони чекали читачів, котрі колись прийдуть і візьмуть їх, хто чистими, а хто й брудними руками. Монтег пильно вдивлявся в обличчя своїх супутників. "Не намагайтеся скласти собі враження про книжки по їхніх обкладинках", — сказав хтось.
Монтег бачив, що далеко над містом починається війна. Він згадав, що там його дружина і розповів про неї Гренджеру. Тоді той сказав, що колись помер його дідусь. Гренджер плакав, але не за самим дідусем, а за тим, чого вже ніколи не зробить дідусь (а він вмів робити багато різних речей). Гай подумав, що руки його дружини ніколи нічого не робили. Гренджер вів далі: "Мій дід казав: "Кожен має щось залишити після себе. Сина, чи картину, чи побудований дім, чи хоч би стіну або пару пошитих власноручно черевиків. Або сад, посаджений своїми руками. Щось, чого торкалися твої руки, в чому після смерті твоя душа знайде собі притулок. Люди дивитимуться на дерево, яке ти посадив, чи на квітку, і ти житимеш у них". Мій дід казав: "Байдуже, що ти саме робиш, головне, щоб усе, до чого ти доторкаєшся, змінювало форму, ставало не таким, як було, щоб у ньому залишилася частка тебе самого. В цьому різниця між людиною, яка просто косить траву на лузі, і справжнім садівником. Той, що косить траву на лузі, помре — і його ніби й не було, а садівник житиме багато поколінь"".
Якоїсь миті війна закінчилась: миттєвий спалах і ледь чутний рух. Монтег зрозумів, що місто-столиця перетворилося на величезну купу сміття. Тільки тепер він пригадав, що зустрілися вони з Мілдред вперше у Чикаго.
Місто злетіло в повітря. Монтег задихався і плакав. І раптом пригадав розділи з Екклезіаста і "Одкровень". Частина однієї книжки, частина другої... Притиснувшись до землі, що здригалась від вибухів, він подумки повторював слова, повторював знову й знову, і вони були прекрасні й довершені.
Чоловіки розпалили вогонь і почали готувати сніданок. Гренджер сказав, що вони повернуться назад, бо будуть потрібні там. Він говорив, що люди схожі на Фенікса, який відроджується з вогню. Але на відміну від птаха, люди знають, яку дурницю роблять. Можливо, колись вони перестануть палити ці погребальні багаття і стрибати в вогонь.
Усі збиралися у місто. Монтег хотів ступити убік, щоб пропустити Гренджера, але той лише подивився на нього й кивнув. Перед ним лежала довга дорога. Пізніше вони почнуть розмовляти чи просто розказувати про те, що вони запам'ятали, щоб пересвідчитися: все це збереглося в їхніх головах. Монтег подумав, що коли настане його черга, він скаже: "...І по цей бік, і по той бік ріки — дерево життя, що родить дванадцять разів, кожного місяця приносячи плід свій; а листя дерева зцілює народи". Так, думав Монтег: "Ось що я скажу їм опівдні, коли ми прийдемо до міста".
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу