Шлях вів звідси нагору весь час по прямій. У жодному разі не можна відхилятися від заданого курсу! У найвищому місці шлях проходить крізь велику браму у скелі. Вона називається "Вуста Смерті". Це найтемніше місце, де можна почути жахливий плач і стогін. Це вітер, який весь час дме у браму. Там так холодно, що краще не виходити з локомотива! Це все розповів Тур Тур і попрощався з друзями.
Наступного ранку Джим із Лукасом поїхали просто у темряву. Усе було так, як розповідав пан Тур Тур: сліпучо сяюче сонце виднілося, як тьмяно-фіолетова плямка. Навколо все було абсолютно та непроглядно чорним. Чим далі вони їхали, тим холодніше ставало. Незважаючи на те що Лукас топив дуже сильно, крізь вікна кабіни проникав все міцніший мороз.
Згодом навіть блідо-фіолетова плямка на небі зникла. Вони наблизилися до "Вуст Смерті". Друзі почули жахливі стогони та завивання. Емма відмовилася їхати далі, виходити назовні не можна було через холод. Усередині чорного ніщо раптово повис шматочок білої дороги. Тоді Емма погодилася їхати далі, і нарешті вони закінчили страшну мандрівку.
ГЛАВА ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА, У ЯКІЙ ДРУЗІ РЕМОНТУЮТЬ НЕВЕЛИЧКОГО ВУЛКАНЧИКА, А ЕММА ОТРИМУЄ ІНШУ ЗОВНІШНІСТЬ
Перед друзями розкинулася "Країна Тисячі Вулканів". Багато вулканів виригали вогонь та іскри, інші тільки потроху диміли. Лукас сказав, що далі їхати не вийде, бо вугілля більше немає. Коли друзі перекусили, то почули якийсь звук, схожий на плач. Вони віднайшли істоту, яка називала себе драконом, та була зовсім не страшна. Виявилось, що це напівдракон, бо його мама була гіпопотамицею! Зате тато був справжній дракон.
Напівдракон Непомук пожалівся, що його вулкан погас. Усі спустилися крізь кратер у вулкан, де була вугільна купа, піч і котел. Лукас знайшов неполадку — засмітився димохід. За допомогу з ремонтом Лукас попросив Непомука дати їм вугілля.
Непомук знав дорогу до Дракон-Міста і розповів, що воно розташоване на найвищому кратері. Власне, місто знаходиться на дні кратера, там живе багато тисяч драконів. Усі вони переїхали туди з тих пір, як у світі жити їм стало занадто небезпечно. Вхід у місто один — печера, що веде крізь гору до Дракон-Міста. Вхід цей охороняють дракони-вартові. Вони не пропускають нікого, хто не схожий на справжнього дракона.
Джим запропонував замаскувати Емму під дракона, а Непомук сказав, що проведе друзів, щоб вони не провалилися часом у якусь тріщину чи не застрягли у розпеченій лаві. За допомогою лави і фарб з Емми зробили справжнього дракона.
ГЛАВА ДВАДЦЯТА, У ЯКІЙ ОДИН ЧИСТОПОРОДНИЙ ДРАКОН ЗАПРОШУЄ ЕММУ НА ВЕЧІРНЮ ПРОГУЛЯНКУ
Наступного дня мандрівники попрямували далі разом з Непомуком. Дорогою їм зустрілося кілька напівдраконів. Побачивши замасковану Емму, вони перелякано ховали голови назад. Коли друзі під'їхали ближче до вхідної печери Дракон-Міста, Непомук попрощався і пішов додому.
За кілька хвилин Емма вже стояла біля входу до Дракон-Міста. Над входом висіла велика кам'яна табличка із забороною входити нечистопородним драконам. Джим і Лукас заїхали у грот. Якийсь дракон, який був втричі більший та товщий за Емму, прийняв її за молоденьку драконицю і запросив на прогулянку. Інший його друг сказав дати дракониці спокій, бо Емма нічого не говорила. Згодом Емма рушила і якомога швидше покотила геть.
Незабаром вони виїхали з гроту, і перед ними опинилося Дракон-Місто. Будинки тут були збудовані із гігантських сірих кам'яних глиб у сотні поверхів. Вулиці нагадували моторошні ущелини. Всюди був газ і дим, панував жахливий шум. Дракони вищали, гриміли, бурчали, стукали, сварилися, горлопанили, завивали, кашляли, шипіли. Всюди було видно драконів, а от дітей ніде не було. Річ у тому, що в справжніх драконів дітей не буває. Їм діти цілком непотрібні, бо вони не вмирають, якщо тільки їх не вбивати. На вулицях дітей би просто розчавили, а галявинок чи чогось схожого тут не було. І жодних дерев для лазіння. Не дарма місто називалося Сумландією.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ ПЕРША, У ЯКІЙ ДРУЗІ ДІЗНАЮТЬСЯ, ЩО ТАКЕ СУМЛАНДСЬКА ШКОЛА
Друзі швидко знайшли Стару вулицю, яка була вказана в листі Лі Сі. Вони знайшли потрібний будинок під номером 133, і Лукас обережно спрямував Емму до гігантської брами. Сходи спіраллю неймовірних розмірів закручувалася високо-високо нагору. Сходинок не було, а лише щось схоже на серпантин. Можна було цілком спокійно їхати нагору. Так вони й зробили, рухаючись весь час по колу, поки не доїхали до третього поверху. Вхід туди був закритий гігантською кам'яною плитою. Там був напис: "Пані Мальцан".
Побачивши, що поблизу немає жодних драконів, Лукас постукав. Плита відсунулася, і вони в'їхали до квартири. Друзі лишили Емму стояти, а самі вибралися назовні. Зупиняючись біля кожних дверей, вони обережно зазирали усередину приміщень. Ніде нікого не було видно: ані людей, ані драконів. В усіх кімнатах стояли цілком кам'яні меблі. Вікон ніде не було, замість них доволі високо в стінах зяяли отвори, що пропускали ззовні тускле світло. Друзі раптово почули з найостаннішої кімнати чийсь бридкий пронизливий голос, який щось розлютовано проричав. І раптом пролунав ледь чутний дитячий голосок, що проказав щось відривчасто та перелякано. Друзі прокралися до дверей цього приміщення й зазирнули досередини.
Лукас і Джим побачили школу: за партами сиділо близько двох десятків дітей з усіх куточків землі, і маленькі індіанці, і білі діти, і ескімосята, і смугляві хлопчики в тюрбанах, а посередині сиділа цілком чарівна чорноволоса дівчинка з двома кісками і дуже ніжним личком фарфорової мигдальської лялечки. Без сумніву, це була маленька принцеса Лі Сі. Усі діти були прикуті ланцюгами до парт, а дракониха пані Мальцан була вчителькою.
Принцеса була надзвичайно чарівною і Джимові негайно захотілося стати її захисником. Дракониця питала дітей табличку множення і била, коли хтось відповідав неправильно. Лі Сі, хоч мала чотири роки, правильно відповідала на усі питання. Вона не зробила жодної помилки. І саме це по-справжньому розлютило драконицю. Вона налетіла на Лі Сі, штовхнула її та назвала хвалькуватою. Тут вискочив Джим… Він домовився з Лукасом, що поговорить з драконицею, а Лукас і Емма тим часом сховаються, а якщо треба буде, прийдуть на допомогу.
Джим сказав, що приїхав з Усландії, щоб визволити принцесу Лі Сі й інших дітей. Дракониха запитала хлопчика, чи його прислали тринадцять лютих. Але Джим сказав, що прийшов добровільно. Дракониця реготала і казала, що тепер і він належатиме їй. Мальцан усе ніяк не могла схопити хлопчика, але постійно виригала чад та вогонь, тож хлопчик задихався.
Нарешті пролунав дзвінкий Еммин свист. Дракониця озирнулася та побачила в клубах диму чудовисько із палаючими очима, що насувалося на неї. Емма загуркотіла, як ураган, і добряче піддала їй буфером. Відбулася дика та нестримна битва. Еммин драконівський маскувальний одяг потроху перетворювався на клоччя, і все більше було помітно, що Емма не чудовисько, а локомотив. Коли діти виявили істинну природу незнайомого дракона, вони зраділи та почали підбадьорювати Емму захопленими вигуками.
Нарешті Емма з усього розмаху піддала дракониці так, що та гепнулася на спину, безпорадно задерши всі чотири лапи. Лукас вистрибнув із кабіни. Джим узяв ключа з шиї дракониці і звільнив дітей. Тими ланцюгами усі зв'язали Мальцан.
Лукас замкнув на важкий замок вхідні кам'яні двері. Машиніст хотів подумати, як вибратися з міста, і Лі Сі сказала, що річка починається за цим будинком. Тоді Лукас придумав, що вночі можна попливти на Еммі. Щоправда, треба трохи смоли та дьогтю, аби законопатити всі шви та щілини. Оскільки смола була основним продуктом харчування мешканців Сумландії, то з цим проблем не було. Діти лягли спати, щоб перед дорогою набратися сил.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ ДРУГА, У ЯКІЙ МАНДРІВНИКИ ПОТРАПЛЯЮТЬ ПІД ЗЕМЛЮ І БАЧАТЬ ДИВА
Лукас вирішив взяти драконицю Мальцан із собою: один кінець ланцюга прикріпити в Емми ззаду, а інший — у дракониці на єдиному зубі. Паща при цьому була зв'язаною. Дракониця отямилася, і їй повідомили про те, що вона теж вирушає у подорож.
Діти забралися на локомотив і зайняли місця. Коли всі розсілися, Лукас став попереду Емми для управління, бо в кабіні йому вже було не вміститися. Локомотив поїхав, і дракониця змушена була закрокувала слідом за Еммою.
Лукас обережно спрямував локомотив навколо будинку, і незабаром вони опинилися біля річки. Локомотив ковзнув у воду. Течія була доволі сильною. Вона миттю підхопила пливучий локомотив і понесла його вперед. Дракониця, як виявилося, чудово вміла плавати. Так і дрейфували вони цілком беззвучно крізь нічне Дракон-Місто.
Згодом течія помітно посилилася. Усі опинилися у печерах під скелями. Діти побачили світло, яке йшло від сотень тисяч червоних дорогоцінних камінців, які росли на стінах та на стелі. Потім показався ліс смарагдів, згодом були кристали аметисту. Підземним красотам не було краю.
Течія раптом знову помітно посилилася, і вони випливли назовні. Була ніч, і річка спокійно та велично текла своїм широким руслом. Локомотив ковзнув під фарфоровим мостиком, і Лі Сі відразу зрозуміла, що це Мигдалія. Вона саме стояла поруч із Джимом, і на радощах поцілувала його.
ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ, У ЯКІЙ МИГДАЛЬСЬКА ПРИНЦЕСА РОЗПОВІДАЄ СВОЮ ІСТОРІЮ, А ДЖИМ РАПТОМ СЕРДИТЬСЯ НА НЕЇ
Лі Сі розповіла, що одного разу батько відправив її на канікули до моря. Дівчинка жила з подругами і фрейлінами у маленькому замку із лазурового фарфору, а раз втекла на узбережжя і побачила корабель з цифрою 13. Якийсь пірат скочив з чорна і схопив її. 13 піратів, які пливли човном, зустрілися в морі драконицю і продали їй Лі Сі. Перебуваючи у полоні, Лі Сі вдалося кинути у річку пляшку з листом...
Джим розповів принцесі про все, що пережили вони із Лукасом, перш ніж знайшли шлях до Дракон-Міста. Хлопець сказав, що після того, як побачив школу пані Мальцан, не хоче вчитися. Лі Сі була дуже здивована, що Джим ще не вміє писати і читати.