Зранку його арештували і посадили в тюрму на Монтелюпі. Оскар мав надійну інформацію від одного з товаришів по пляшці, що Яґеллонський інститут анатомії отримує трупи з цієї в'язниці, тож налякався. Коханка Інґрід поспішила передати йому передачу. На п'ятий день Оскара повели на допит у кабінет, де він зустрів знайомого йому з вечірок оберштурмбанфюрера Рольфа Чурду, голову краківського СД. Оскар пояснив, що був його день народження, тож пригода з єврейкою сталася від повноти почуттів, і він був напідпитку. Пообіцявши Чурді посуду з фабрики, Шиндлер опинився на волі. Чурда попередив, щоб Оскар не волочився за якоюсь єврейською спідницею, бо у євреїв немає майбутнього.
Розділ 13
У 1941 у гетто ще була своя була пошта, газета. Брати Роснери, повернувшись з села, грали у ресторані. Та до 1942 року у гетто було вже все заборонено: і пошту, і газету, і все інше. Генрі Роснер пішов працювати в їдальню на повітряну базу Люфтваффе. Там він подружився з молодим шеф-кухарем на ім'я Ріхард. Якось Ріхард зі своєю дівчиною прийшли у гетто і таємно повідомили, що малого сина Генрі − Олека, краще заховати у них в місті. Дівчина Ріхарда була в широкому одязі, під ним і вийшов з гетто Олек, який не мав Blauschein.
Польдек Пфефферберґ раніше того року вчив дітей Симхе Спіри − голови ОД. Тому тепер Пфефферберґ надіявся, що йому дадуть Blauschein. Та чиновники відмовлялися ставити йому наліпку. Польдек гадав, чи не звернутися йому до Оскара, який кликав його на "Емалію", але Пфефферберґ віддавав перевагу своїм нелегальним заробіткам. І от одного дня поліція почала ловити усіх євреїв, хто не мав наліпки. Пфефферберґа зловили. Його дружина Міла працювала в Мадріча і вже мала Blauschein.
Зловлених людей погнали у двір колишньої кондитерської фабрики. Увесь день поліція формувала шеренги людей, яких есесівці зустрічали біля брами й вели на станцію. На велике щастя, Пфефферберґ побачив хлопчину в головному уборі ОД, сестру якого колись вчив. За допомогою цього хлопця Польдек і врятувався. Він відразу помчав до бюро праці, добився до начальника, досить доброго, і отримав налітку, ставши "полірувальником металу", хоч за професією був вчителем. Не мине й року, як бідолашного начальника відправлять до Аушвіцу за таку доброту.
Розділ 14
До Оскара Шиндлера доходили чутки, що "процедури в гетто", що б це не означало, мали посилитися. Тож Оскар організував гуртожиток для своїх працівників−євреїв.
Якось Авраам Банкєр, управитель Оскара, не прийшов на Липову. Шиндлеру сповістили, що Банкєра виводили з гетто. Оскар відразу поїхав на станцію і врятував Банкєра і ще з десяток своїх працівників, яких уже збиралися вивозити на знищеннячи в інші гетто. Щоб звільнити їх, Оскару довелося згадати про свого однофамільця генерала Шиндлера, збрехати про високу кваліфікацію і цінність цих працівників.
Розділ 15
Якось Шиндлер та Інґрід каталися верхи на південь від гетто, де був пагорб, з якого було видно бараки. На пагорбі вони скерували своїх коней у тінь під дерева і стали уважно роздивлятися, що відбувається.
Поліцаї ОД, озброєні кийками, працювали разом з СС. Створювалися шеренги людей, яких мали відправляти поїздами кудись далі. Оскар побачив, як трьох жінок, котрі не бажали йти, вдарили кийком по плечах. Есесівці били євреїв руками євреїв. Та в ОД працювало нове правило: коли ти не можеш вивести якусь родину надвір, то виведуть твою власну. Коли родину виводили з квартири, її членів силоміць розподіляли у дві шеренги.
В одній колоні, яку гнали поліцаї, Шиндлер помітив маленьку дівчинку в червоному. То була Ґеня, яка дуже любила цей колір. Вона мала червоні плащик, шапочку і черевички. На очах у червоної крихітки вбили жінку і маленьку дитину. Вона все це бачила. Есесівець підштовхнув її у колону, що рухалася. Шиндлера від побаченого почало нудити, і він сповз з сідла. Він зрозумів: есесівці залишали свідків, ту ж таки дівчинку в червоному, бо були переконані, що всі свідки також загинуть.
Тадеуш Панкевич був єдиним поляком на території гетто і працював у тутешній аптеці. Площа перед аптекою Панкевича на початку червня стала своєрідною сортувальною станцією. В аптеку, заточуючись, почали бігати лікарі, які примчали з лікарні у двох кварталах звідти: вони збирали на вулицях поранених. Один із лікарів просив блювотне: у натовпі з десяток людей перебували в комі, отруївшись ціанідом.
Молодий Ідек Шиндель, який працював у лікарні гетто на розі Венгерської, почув від жінки, яка билася в істериці, що забирають і дітей. Він згадав про свою племінницю Ґеню, у гетто її опікуном був саме він, оскільки Ґенині батьки ще ховалися на селі. Доктор Шиндель побіг на площу і побачив, що племінниці вдалося непомітно вийти з очеплення. Ґеню серед лісу есесівських чобіт ніхто не помітив. Доктор Шиндель не міг піти за нею, об не видати її, але він знав, що тепер вона надійно сховається. Ґеня повернулася до їхньої кімнатки і сховалася під ліжком. Ввечері Ідек знайшов її там.
Шиндлер після побаченого "прийняв рішення зробити все, що в моїх силах, аби перемогти цю систему".
Розділ 16
Шиндлер не наважувався повірити, що дитя в червоному пережило ті операції. Йому було відомо, що гетто зачистили на сім тисяч людей. Оскар дізнавався подробиці того, що раніше сприймав як тимчасове божевілля, від знайомих у поліції і від розумних євреїв, наприклад Штерна.
Того літа Шиндлер уладнав ситуацію зі збанкрутілим підприємством "Рекорд" і за постановою Польського комерційного суду, отримав його. Шиндлер хотів максимально узаконити своє володіння фабрикою на Липовій. Він надіявся на падіння Гітлера і на те, що це падіння не забере в нього цю власність. Оскар поруч з фабрикою звів будівлю для своїх євреїв, щоб нічна зміна залишалася на Липовій.
Того ранку, коли зондеркоманди і загони ОД почали ловити людей, пані Дреснер повела свою дочку Данку у сховок до подруги, яка ховала своїх старих батьків. Сама подруга працювала в їдальні гестапо біля Вавелю, тож могла очікувати якоїсь пільги. Данку прийняли у сховок, а пані Дреснер відмовили, та їй пощастило врятуватися.
У жовтні ситуація з євреями стала ще гіршою. А на Заблочі, на задньому дворі "Емалії", пан Єрет і пан Шиндлер проектували нові бараки для євреїв.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ 17
Австрійський стоматолог на прізвище Седлачек, який був кур'єром сіоністської організації порятунку з Будапешта, прибув до наприкінці 1942 року Шиндлера, щоб дізнатися, що насправді роблять з євреями. Це означало, що хтось − Іцхак Штерн, чи Біберштейн, чи ще хтось − передав це прізвище палестинським сіоністам. Сам про це не підозрюючи, гер Шиндлер виявився записаним у праведники.
Шиндлер прийняв Седлачка люб'язно, але з підозрою. Переконавшись, що Седлачек не ворог, Шиндлер розповів про війну проти євреїв у Польщі. Седлачек спитав, чи може Оскар прибути до Будапешта й передати те, що розповів йому. Шиндлер пообіцяв приїхати. Перш ніж виїхати з Кракова Седлачек вручив Шиндлеру велику суму на потреби євреїв. Оскар повівся з грошима бездоганно й віддав їх своїм надійним знайомим з єврейської громади.
Тим часом працівники політичного відділу Спіри відшукали чотирьох ювелірів (серед них і Мордехай Вулкан, котрий, як і пані Дреснер, у свій час іще вийде на Оскара Шиндлера), які мусили оцінити усі коштовності, що лишилися від знищених чи висланих звідси євреїх. Найгіршим для ювелірів виявилося оцінювання вирваних закривавлених золотих зубів.
Розділ 18
Шиндлер поїхав в Будапешт і розповів, що гетто починають згортати, а біля села Плашув, що під Краковом будується великий табір. Життя в такому таборі буде зовсім не мед, а керуватимуть там шефи краківської поліції − Юліан Шернер і Рольф Чурда. Шпрінґманн і Кастнер, які слухали розповідь Оскара, не так були приголомшені свідченнями Шиндлера, як перебували в стані якогось болісного прозріння. Безумовно, вони надішлють доповідь за всіма його свідченнями до Стамбула. Це підніме палестинських сіоністів і Єврейський об'єднаний розподільчий комітет на більш рішучі дії. Водночас ці відомості передадуть Черчиллю й Рузвельту. У Кракові Шиндлер і надалі мав регулярно бачитися з паном Седлачком.
Розділ 19
Ліквідацію гетто приїхав здійснювати Амон Ґьот з Любліна. Також він мав прийняти командування табором примусової праці в Плашуві. Віденець Амон раніше керував зондеркомандами під час операцій в багатолюдному люблінському гетто, і своїми стараннями там він отримав право зайнятися ліквідацією краківського.
Амон Ґьот хотів провести ліквідацію за місяць. 10 000 людей повинні булис стати першою робочою силою в таборі Плашув, інших потрібно було позбутися.
Будівництво табору йшло повним ходом. Амон планував, що всі фабрики Кракава перенесуть на територію табору. Зустріч із місцевими господарями фабрик і тройгендерами відбувалася в кабінеті Юліана Шернера. Амон Ґьот був переконаний, що вмовить незалежних осіб: Боша, Мадріча, Шиндлера − перевести свою єврейську робочу силу за табірний дріт. Амон запевнив, що не втручатиметься в керування фабриками. Потім він запросив усіх оглянути табір. Після огляду Амон влаштував показовий розстріл: Діану Райтер, єврейку−інженерку, яка проектувала бараки, було вбито.
Розділ 20
Оскар був переконаний, що переносити фабрику до Плашува не можна. Гетто мали зачистити, воно доживало останні дні.
13 березня з гетто А, де мешкали усі євреї, які працювали, почали зачищувати і зганяти у табір. У гетто В мешкали старі люди, яких мали вивезти і знищити в Аушвіці.
На території гетто була реабілітаційна лікарня, перед зачисткою усіх ходячих пацієнтів відправили додому, та лишилося ще четверо лежачих, яких не було куди сховати. Тож доктори Б. і Г. вирішили дати пацієнтам розчин синильної кислоти. Цих людей однаково б застрелили, а так вони померли спокійно.
Розділ 21
Польдек Пфефферберґ з дружиною Мілою чекали у своїй кімнаті, що скоро прийде зондеркоманда і викликатиме їх на вулицю. У них була можливість втекти каналізацією, та Міла боялася туди лізти. Польдек не раз виходив таким шляхом із гетто.