Усі видряпались на сам вершечок урвища і побачили сани святого Миколая. На санях видів сам Миколай – високий і кремезний дідусь у червоному кожушку і в такому ж каптурі, отороченому хутром. Він сказав, що Чаклунка довго не впускала його сюди, але він таки приїхав. Аслан у дорозі. Магія Чаклунки вже слабшає.
Отець Миколай усім роздав подарунки. Бобриха отримала нову швейну машинку, яку Миколай залишить у її будинку. Боброві Миколай пообіцяв полагодити усю греблю, щоб не було жодних дірок. Пітер отримав щит і меч. На сріблистому тлі щита виділялося яскраво-червоне зображення лева на задніх лапах. Меч мав золоте руків'я. Крім того, були також піхви та пояс. Сюзан отримала лук і сагайдак, наповнений стрілами, та ще невеличкий ріг, зроблений зі слонової кістки. Миколай сказав послуговуватися цим луком тільки в разі крайньої потреби. Він не хотів, щоб дівчинка брала участь у битві, але хто стріляє з лука, той завжди влучає у ціль. Коли ж подути у ріжок, то, хай де тоді будеш, завжди прийде поміч. Люсі отримала маленьку пляшечку і маленький кинджал. У плящині був чудодійний бальзам, кілька крапель якого зцілюють пораненого. А кинджал – щоб дівчинка могла захистити себе, коли справді у цьому виникне гостра потреба. Крім того, Миколай дав усім чималу тацю зі сніданком.
Коли сани Миколая зникли, друзі поснідали у схованці, а потім вирушили в дорогу.
РОЗДІЛ 11. АСЛАН УЖЕ БЛИЗЬКО
Тим часом Едмунда чекало велике розчарування. Чаклунка не змінила гнів на милість, взагалі не розмовляла з ним. Зрештою Едмунд набрався сміливості і попросив трішки рахат-лукуму. Чаклунка брала його з собою у дорогу, тому, щоб хлопчик не зімлів, дала води і сухого хліба.
Королева вмостилася в санях, залишивши поруч місце для Едмунда, і заки рушили, покликала до себе вовка Маугріма. Вона наказала взяти найпрудкіших вовків і чимдуж бігти до бобрової хатини, щоб убити там всіх, а якщо їх уже немає, то бігти до Камінного Столу. Королеві потрібно було їхати далеко на Захід, аби знайти місце, де ще можна перебратися через ріку.
У хатці бобрів вже нікого не було. На щастя, цілу ніч падав сніг, тож вовки не напали на сліди втікачів.
Королева вирушила в дорогу з Едмундом, але навіть не накрила. Едмунд не мав на собі шуби і почувався страх як погано: за кілька хвилин сніг обліпив його цілого. Спершу Едмунд обтрушувався, але невдовзі дав собі спокій, бо сніг знову налипав з голови до ніг. Він геть вибився зі сил і промок до нитки. Тепер уже ніщо не скидалося на те, що Чаклунка збирається зробити його королем.
Зранку наступного дня чаклунка побачила звірят, веселе товариство: пара білок із дітьми, двоє сатирів, гном і старий лис. Вони їли щось смачне, бо до них приходив святий Миколай. Коли Королева дізналася про це, то розлютилася і всіх звіряток перетворила на статуї. А Едмунду, який просив не робити цього, відважила сильного ляпаса. Вони знову рушили, і Едмунд помітив, що стає тепліше, а сани щораз сповільнюють хід. Хлопчик зрозумів, що починається весна. Сани застрягли, тож хлопчик з гномом мусили витягувати їх. Довго вони не проїхали і мусили йти пішки. Едмунду зв'язали руки за спиною, і гном повів його.
Острівців зеленої трави ставало щораз більше, сніг усе танув і танув, на галявині виросли маленькі жовтаві квіточки ластовиного зілля. З того боку було повно підсніжників. Десь зацвірінькала пташина. У відповідь їй озвалася інша десь неподалік А потім з усіх-усюд вибухнув цілий хор. Небо проясніло. Галяви заяріли первоцвітом. Гном вигукнув до Королеви, що це не відлига, а весна. Це Аслан. "Хай хтось із вас іще раз згадає це ім'я, – лиховісно проказала Чаклунка, – і я зітру його на порошок".
РОЗДІЛ 12. ПЕРША БИТВА ПІТЕРА
Бобри і діти все іще. Вони бачили весну, але навіть уявити собі не могли (а ось Чаклунка це добре знала), що все так і мало бути, коли у Нарнію повернувся Аслан. Натомість усі чудово пам'ятали, що не хто інший як Чаклунка своїми злими чарами накликала на Нарнію нескінченну зиму. Друзі збагнули, що тепер Чаклунці не здогнати їх на санях. Відтак вони перестали поспішати і дозволяли собі частіше й довше перепочивати.
Мандрівці побачили з високої галявини море. А посеред відкритої вершини пагорба стояв Камінний Стіл – велика похмура, дуже древня на вигляд плита зі сірого каменю, підтримувана чотирма брилами. Ціла плита була помережана дивними знаками. Далі мандрівники зауважили на краю галявини шатро. Вгорі на щоглі тріпотіло знамено із зображенням червоного геральдичного лева, що звівся на задні лапи. Раптом долинули звуки музики.
Аслан стояв серед великої юрби створінь, що оточили його півмісяцем. Там були духи дерев і духи джерел – дріади та наяди, зі струнними інструментами в руках. Це вони грали. Ще там були чотири гігантських кентаври, єдиноріг, красень-бик із людською головою, пелікан, орел і велетенський пес. Поруч з Асланом стояли два леопарди. Один із них охороняв його корону, а другий – знамено.
Ні бобри, ні діти не знали, як із поводитися з Асланом і що говорити при зустрічі. Діти відважилися звести очі на Аслана і перед ними промайнула золота іскриста грива та великі шляхетні і врочисті проникливі очі, проте тут же відчули, що не можуть довше витримати його погляд. Трепет охопив їх усіх.
Нарешті Пітер усвідомив, що перший крок таки доведеться зробити йому. Він вихопив свого меча із піхов, віддав ним честь і підійшов з друзями назустріч Асланові. Лев сказав, що ласкаво просить їх усіх сюди. Його голос, глибокий і шовковистий, якось умить їх заспокоїв. Тепер вони почувалися легко і спокійно
Аслану розповіли про зраду Едмунда. Він наказав, поки що, готуватися до свята. Дівчаток повели у шатро, а лев пішов показувати Пітеру його замок. Хлопчик, стискаючи у руці меч, пішов за левом на східний край пагорба. Там, де земля Нарнії стикалася з морем, стояв Кеа-Перевел – замок чотирьох тронів, один із яких мав посісти Пітер як король. Він мав стати Верховним Королем.
Раптом вони почули ріг Сюзан. Пітер збагнув, що там є щось небезпечне. Він з усіх сил кинувся до шатра. Там його чекало жахливе видовище. Наяди з дріадами розсипались хто куди. Люсі бігла йому назустріч, а Сюзан вилазила на дерево, бо її хотів схопити великий вовк.
Пітер вихопив свого меча і кинувся на звіра. Але промахнувся. Вовк тут же обернувся до Пітера. Очі звірюки люто спалахнули, а з широко вишкіреної пащі вирвалося гарчання. Вовк аж нетямився з люті – і це врятувало Пітера, бо інакше той умить уп'явся б хлопцеві у горло. Далі все відбулось так швидко, що Пітер не встиг нічого усвідомити. Він блискавично ухилився і з усієї сили встромив меча звірюці просто у серце.
Сюзан одразу зістрибнула на землю. Обоє ще тремтіли від пережитого. Сестра і брат міцно обійнялися. Аслана побачив в гущавині ще одного вовка, який утікав до своєї володарки. Лев наказав своїм істотам бігти за вовком. Виконуючи його наказ, з десяток або й більше найпрудкіших створінь із тупотом копит, із шурхотом крил негайно розчинилися у сутінках, що вже ото насувалися.
Потім Аслан нагадав Пітеру, щоб витер меч. Коли зброя була чиста, лев опустив лезо меча на плече хлопця, який став навколішки, і промовив: "Устань, лицарю Пітере Вовча Смерте. І хай там що трапиться, ніколи не забувай витирати свого меча".
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 13. ДРЕВНЄ ПЕРЕДАННЯ ПОЧАТКУ ЧАСІВ
Коли вони опинилися у невеличкому темному вибалку, схованому серед старих ялин і тисів, Чаклунка нарешті дозволила зупинитись на спочинок. Едмунд тут же знесилено звалився на землю. Він чув, як Чаклунка розмовляла з гномом про те, що пророцтво може не сповнитися, коли чотири трони в Кеа-Перевел посядуть тільки троє. Гном радив відразу виконати те, що належить. Королева хотіла зробити це на Камінному Столі, де споконвіків це робилося. Та потім вона вирішила зробити це тут. Тут до неї прибіг вовк і розповів, що вороги біля Камінного Столу, разом із Асланом, і капітана Маугріма вбили. Чаклунка відразу наказала скликати сюди усіх своїх підданих: велетнів, вовкулак, упирів, болотяників, людожерів, мінотаврів, ненаситців, відьом, привидів, жаболюдів. Усі мали зібратися на битву, а вона хотіла ще вбити Едмунда.
Гном прив'язав хлопчика до дерева, оголив його шию. Потім схопив хлопця за волосся і відтягнув йому голову так, що той аж задер підборіддя. І тут зусібіч залунали якісь вигуки, тупотіння копит, лопотіння крил. Чаклунка пронизливо заверещала. Едмунд відчув, що його звільняють від пут. Чиїсь сильні руки підхопили його, потім він уже нічого не пам'ятав.
Тим часом кентаври, єдинороги, олені та птахи, який прислав на підмогу Аслан, рушили знову до Камінного Столу, забравши зі собою Едмунда. Вони не зуміли зловити Чаклунку і гнома, які на тому ж місці перетворилися на старий пень та здоровенну каменюку. Чаклунка просто пустила в хід одну зі своїх магічних штучок і так перемінила себе і гнома, що ніхто б їх не впізнав.
Коли діти прокинулися наступного ранку, то почули від пані Бобрихи, що Едмунд уже тут, а зараз він з Асланом. Лев та Едмунд прогулювалися вдвох і про щось говорили. Коли діти зібралися разом, Аслан сказав, що не треба говорити про те, що вже минулося. Едмунд попросив пробачення у брата і сестер.
До Аслана прибув посланець від Чаклунки – гном. Він говорив, що Королева вимагає запевнення своєї безпеки, тоді вона прийде порозмовляти Асланом. Лев пообіцяв їй повну безпеку за умови, що вона залишить свою паличку під великим дубом.
За кілька хвилин з'явилася й сама Чаклунка. Вона піднялася на вершину пагорба і рушила просто до Аслана. Чаклунка уникала погляду лева, і пані Бобриха відразу це зауважила. Чаклунка відразу сказала, що у лева є зрадник Едмунд, а Древнє Передання говорить, що кожен зрадник належить їй як законна здобич і що за кожну зраду вона має вбивати. І якщо вона не отримає крові у викуп, як велить Закон, уся Нарнія занепаде і згине від вогню й води. Аслан відповів, що погоджується з цим, але хоче поговорити з нею сам-на-сам.
Усі були вкрай напружені, поки Лев та Чаклунка упівголоса вели свою бесіду. Розмова, здавалося, не закінчиться ніколи. Нарешті Аслан промовив до своїх, що на кров Едмунда Чаклунка більше не посягатиме.