Він увесь час думав про своє друге бажання. Пітер пообіцяв, що повернеться, і полетів у Кенсінгтонські Сади.
Багато днів і ночей, і навіть місяців минуло, перш ніж він зважився попросити у фей здійснення свого другого бажання… І ось він нарешті помчав до свого дому. Пітер полетів просто до вікна, яке завжди мало бути відчинене для нього. Але вікно було зачинене, і на ньому були залізні засуви, і зазирнувши всередину, він побачив там свою маму, яка мирно спала, обіймаючи іншого маленького хлопчика. "Мамо! Мамо!" − покликав Пітер, але вона не чула його, ні. Даремно він стукав своїми маленькими кулачками у залізні засуви на вікнах. І йому не залишалося нічого іншого, як, обливаючись слізьми, летіти назад, у свої Сади, щоб ніколи більше не побачити свою дорогу маму. Правду казав Соломон − немає другого шансу, принаймні для більшості з нас. Коли ми опиняємось при вікні, нас чекає Година Закриття. Залізні засуви на все життя.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу