Довкола плавали дітлахи в трусиках, бризкалися одне на одного, вигукували щось, кричали, верещали й реготалися. Татко з Суботиком стояли у великому купальному басейні для тих, хто не вміє плавати. Суботик начебто нітрішечки не здивувався, одразу почав брьохатися у воді, метляти ластами й вигукувати: "Ой, як тут добре, саме для мого костюма!" Не те діялося з паном Пляшкером. Він стояв у своїх брунатних черевиках і недільних штанях мало не до пояса у воді.
Діти вгледіли Суботика, оточили його й поприкипали поглядами до його водолазного костюма. Суботик похвалився, що він пірнальник-надводник. Він повів дітей до вежі для стрибків униз із метрової та триметрової висоти, ліг животом донизу на місток для стрибків з метрової висоти й замахав ластами й руками − так, ніби поплив. Доглядач басейну почав насміхатися з нього, та Суботик влаштував йому покарання: загадав, щоб той упав у воду. Доглядач зашпортнувся об власні ноги і полетів у воду. Діти оточили Суботика, сміючись і поплескуючи по плечах.
Потім Суботик загадав, щоб татко стрибнув з триметрової висоти. Та перед цим забажав для нього купальні труси. Пан Пляшкер мусив по-чемпіонськи гарно стрибнути, хоч відчував огидний страх, і водночас він розумів, що ніяка сила не врятує його від цього стрибка. Добре, що Суботик забажав для нього елегантний стрибок.
Неділя у пана Пляшкера і Суботика була чудовою. Ще в купальні чоловік попросив Суботика зробити щось зі здоровенним столом на кухні пані Моркван. Суботик не знав, що в цей час пані Моркван і пан Вівторакус сиділи на столі, наминаючи ковбаски. Саме коли пан Вівторакус хотів поділити між собою й пані Моркван останню ковбаску, стіл миттю "збігся" до своїх первісних розмірів. Пан Вівторакус і пані Моркван покотилися додолу.
ДЕСЯТИЙ РОЗДІЛ
ЖІНКА З ЛІФТА
У понеділок пан Пляшкер спішив на роботу, бо хотів побачити жінку. Перед цим Суботик загадав, щоб цятки опинилися на животі, а не на обличчі татка. Також Суботик побажав собі холодильник зі смакотою у кімнаті.
На сьогоднішній ранок пан Пляшкер мав великі сподівання. Він твердо вирішив зібрати докупи всю свою відвагу і врешті-решт заговорити-таки з жінкою з ліфта.
Він побачив її біля дверей контори. Жінка першою заговорила. Панові Пляшкеру від радісного страху майже завмерло серце. То була вона! І ось він розмовляв із нею. Не вигадана, а справжня, зовсім нормальна розмова! Він признався, що ходить в контору з радістю, бо тут зустрічає її. У ліфті вони проїхали і проговорили усі 5 поверхів, забувши натиснути кнопку. Жінка сказала, що була у басейні і бачила чудовий стрибок пана Пляшкера. Пан Пляшкер помітив, що у неї нова зачіска, і жінка розповіла, що її підстригла подруга. Чоловік сказав, що зачіска трішки скидається на Суботикову. Він розповів трохи про малого, а докладніше розповісти пообіцяв на обідній перерві. Жінка сказала, що її прізвище Травен, майже як місяць травень.
На обіді пан Пляшкер розповів їй усе про Суботика. Як той пристав до нього і як став назвати татком. Розповів про цятки Суботика. Однак пан Пляшкер не розповів пані Травен, що й у нього самого тепер живіт у синіх цятках. Для нього це було б занадто прикро.
Того дня пан Пляшкер весь день мав чудовий настрій. Прибігши додому, він хотів розповісти усе Суботику, але раптом помітив, що через усю кімнату звідусіль згори донизу було натягнено шнури. Суботик оголосив гру "Вудочки". Потрібно було тягнути за "вудочку" і отримувати приз. Першими призами пана Пляшкера стали стара консервна бляшанка і шкарпетка. Третій приз був несподіваний: газета, у якій йшлося про нього. На третій сторінці він прочитав: "Таємниче зникнення. Троє туристів-гамбуржців у суботу не повернулися з огляду нашого міста. Прочекавши марно кілька годин, їхні супутники вирішили звернутися по допомогу до міської влади. Поліція постала перед загадкою. По трьох зниклих до сьогодні немає жодних слідів. Востаннє трьох гамбуржців свідки бачили в товаристві чоловіка років тридцяти п'яти, зовнішність якого описують так: худорлявий, темноволосий, в окулярах, без особливих прикмет. Поліція розшукує цього чоловіка у зв'язку з іншим правопорушенням. Перебуває здебільшого в супроводі рудочубої дитини, вбраної у водолазний костюм. Свідчення стосовно справи надавайте будь-якому поліційному відділкові".
Пан Пляшкер налякався, він не хотів потрапити у руки поліції, особливо тепер, коли познайомився з пані Травен. Суботик висловив надію, що жінка тепер хоча б навідуватиме його у в'язниці.
ОДИНАДЦЯТИЙ РОЗДІЛ
ПРОГУЛЯНКА ВТРЬОХ
Уночі пан Пляшкер довго не спав, неспокійно перевертався в ліжку з боку на бік. Зранку він попросив Суботика нікуди не виходити, бо водолазний костюм таки справді дуже впадає в око. Тоді Суботик загадав собі шаровари з намальованими ковбасками, зелену сорочку в сині цяточки і супермодні черевики з розширеними носками.
Пан Пляшкер дорогою на роботу побачив в одному кіоску газету з заголовком: "Зниклі гамбуржці знайшлися цілі й неушкоджені". Він купив газету і прочитав, що троє туристів аж у понеділок дізналися з газети, як їх гарячково розшукують. А вони в якийсь незбагненний спосіб ще в суботу повернулися до Гамбурга. Таким чином дивовижна пригода була щасливо вичерпана. Пан Пляшкер підскочив щосили з радощів.
Він біг усю дорогу, часом підскакував на одній нозі, як мала дитина, потім навіть виліз на низенький садовий мур, пішов уздовж нього, широко розкинувши руки, силкуючись тримати рівновагу й просто нетямлячись від несподіваного великого полегшення. У такому стані його побачила пані Травен. Чоловік зізнався їй, що такий щасливий, що залюбки просачкував би цілий сьогоднішній день. Жінка вирішила прогуляти робочий день разом з ним. Та спершу вони пішли до нього додому. Суботик познайомився з жінкою, а потім татко попросив його забажати, щоб сьогодні в пані Травен і в нього був вихідний. "Тільки якщо ми потім підемо на прогулянку. Всі троє!", − сказав Суботик.
Задзвонив пан Обердубер і повідомив, що у будівлі контори, на жаль, сталася аварія водогону. Увесь другий поверх залило, і тепер треба відпомпувати воду. Сьогодні й завтра контора не працюватиме.
Весь дообідній час і навіть половину пообіддя вони втрьох гуляли й розмовляли. Чи, краще сказати, пані Травен розмовляла з паном Пляшкером, а Суботик тим часом полохав голубів, досліджував контейнери зі сміттям, бігав наввипередки з велосипедистами або лякав перехожих, нечутно підкрадаючись до них іззаду і зненацька сигналячи, мов тобі автомобіль.
Аж ось усі троє зголодніли й зайшли до кавярні-морозивної в міському парку. Суботик вирішив замовити шість відеречок вершкового морозива. "А це трішки не забагато? Адже твій пан Пляшкер не мільйонер", − сказала пані Травен. Тоді Суботик забажав безкоштовного морозива. Тієї миті до їхнього столика швидко рушили офіціант разом із директором кав'ярні. Вони сказали, що сьогодні 75-річний ювілей закладу, тому кожен 75-ий відвідувач одержує право безкоштовного вибору страв і напоїв. Суботик почав замовляти безліч різних видів морозива.
Згодом, коли всі принесені відеречка стояли порожні на заляпаному вершками столі, пані Травен сказала Суботикові: "Я просто не можу повірити, що все це сталося випадково. Спочатку вільний день, а тепер морозиво. За всім цим неодмінно щось криється!" Вона почала розпитувати Суботика: "Розкажи-но мені хоч трішки про себе. Я не знаю навіть, хлопчик ти чи дівчинка". Суботик скривився: "Я ж не дитина, ти мала б уже давно це помітити. Я − Суботик!" Коли ж він сказав, що йому лише три місяці, бо у травні прийшов до тата Пляшкера, а тепер у нас серпень, пані Травен дуже дивувалася.
Потім наодинці Суботик спитав жінку, чи любить вона пана Пляшкера. Вона сказала, що чоловік їй подобається, навіть подобається, що він такий несміливий. Жінка розповіла, що не терпить нахабних типів, які страшенно чваняться своїми м'язами. Раптом Суботик помчав до пана Пляшкера і сказав: "Я хочу, щоб ви страшенно пишалися своїми м'язами!" Пляшкер відразу став показувати пані Травен, як вміє незрівнянно ворушити вухами. Це видалося їй дуже кумедним. Пані Травен теж уміла дещо − закручувати язика дудочкою. Біля пана Пляшкера з Суботиком і пані Травен зупинялися люди і показували свої дивні уміння.
Перед будинком пані Моркван усі троє ще трохи постояли, розмовляючи. Щоправда, Суботик мало говорив. Пляшкер знову запрошував жінку на прогулянку. Пані Травен залюбки погодилася.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ДВАНАДЦЯТИЙ РОЗДІЛ
ПРОЩАННЯ
Увечері в середу Суботикові довелося довго чекати пана Пляшкера додому. Щоб не нудитися, він вирішив прикрасити мальованими ковбасками біле простирадло на татковому ліжку, взяв червоного фломастера й заходився малювати. Татко з'явився у чудовому настрої. Він розповідав про Маргариту Травен − найчудовішу, найдостойнішу і найвеселішу жінку з усіх жінок, яких він будь-коли знав. "Це правда, − сказав Суботик. − Бо вона − єдина жінка, яку ви будь-коли знали". Пляшкер попросив не ревнувати, бо Суботик ніколи не буде для нього зайвим.
На жаль, він аж надто швидко забув свою обіцянку. Упродовж трьох останніх тижнів пан Пляшкер дуже рідко з'являвся на очі Суботикові, бо здебільшого проводив свій час із Маргаритою. Суботик навіть трохи здружився з паном Вівторакусом та його тваринами.
Якось Вівторакус повідомив Пляшкера, що одружується з пані Моркван, переїжджає сюди, тож друг мусить шукати інше житло, бо у його кімнаті житимуть домашні улюбленці. Їх у Вівторакуса було багато. Пан Пляшкер відповів, що ще раніше думав переселятись і шукати житло для себе і Маргарити. "А Суботик?" − запитав пан Вівторакус. Пляшкевич відповів, що Суботик теж житиме з ними.
У суботу, саме як пан Пляшкер зібрався заявити Суботикові, що хоче з ним порозмовляти про щось важливе, той сказав, що спершу хоче дещо перевірити. Спершу він спитав, скільки лишилося цяток. Їх було 5. Тоді Суботик сказав: "Я бажаю − щоб ви більше жодного разу не зустрічалися з Маргаритою Травен!" Потім вони почали грати у карти, однак панові Пляшкеру було вочевидь не до карт.