Брат Жан добряче його прибив.
Гаргантюа вирішив не переслідувати ворогів. А тим часом брат Жан гнав і гнав Пікрохолевих вояків і нищив їх без пощади. Раптом він помітив, що на п'ятьох конях сидять по двоє вершників: пікрохолів кіннотник і прочанин. Брат Жан під'їхав до них і замахнувся своєю поперечкою-кийком. Та один із бранців заволав врятувати його. Вороги озирнулися. Побачивши, що їх переслідує один-єдиний чернець, вони, осмілені, кинулись на нього й заходились лупцювати. Вороги схопили його, приставили до нього двох лучників, а самі, подумавши, що Гаргантюа втік у Нуарет, помчали туди.
Брату Жану вдалося звільнитися, і він сам розбив загін пікрохольців, взявши графа Хвальконю в полон. Війська Пікрохоля ставало менше і менше. Тих вершників, що везли прочан, він поскидав із сідел, а коней їхніх віддав прочанам.
Перемігши пікрохольців, Гаргантюа та його друзі повернули коней і поїхали до замку Грангузьє. Грангузьє радів і наказав слугам подати розкішну вечерю.
Брат Жан прийшов на вечерю разом з прочанами. Потім до Грангузьє привели полоненика – графа Хвальконю. Грангузьє спитав, яку мету має король Пікрохоль. Хвальконю відповів: король хоче захопити весь край і розорити його, аби помститися за те, що пастухи забрали в лернейських пекарів пироги й поранили Марке. Грангузьє відпустив графа і попросив зробити усе, аби з очей Пікрохоля спала полуда.
Граф Хвальконю, повернувшись до Ла-Рош-Клермо, розповів Пікрохолеві про те, що з ним приключилося і що довелось йому бачити. А потім став умовляти короля, щоб той замирився з Грангузье. Король звелів четвертувати графа. Чутка про Пікрохолеву жорстокість розійшлась серед солдатів.
РОЗДІЛ 16. Про те, як Гаргантюа обложив фортецю Ла-Рош-Клермо і як він ущент розбив Пікрохолеве військо
Грангузьє наставив Гаргантюа верховним командувачем війська. А сам залишився в замку. Військо вирушило в похід. Надвечір воно дісталося до Ведського броду. Незабаром усі були на тому березі. Просто перед ними височіла фортеця Ла-Рош-Клермо.
Гаргантюа наказав вивести військо в долину, а за пагорбом залишив засідку. Брат Жан із шістьма загонами піхоти та двома сотнями латників перейшов болото й вибрався на битий Лауденський шлях. Отже, фортеця була обложена майже зусібіч. Пікрохольці розгубилися. Вони не знали, як краще діяти: чи йти в долину битися з воїнами Гаргантюа, чи захищати фортецю. Оговтавшись, Пікрохоль вивів із фортеці в долину латників. Їх зустріла злива гарматних ядер. Воїни Гаргантюа, щоб не заважати своїм гармашам обстрілювати ворога, відійшли трохи далі. Напнувши луки, пікрохольці посунули вперед. У воїнів Гаргантюа полетіли стріли. Та всі пролітали над головами. Потім латники навально кинулися вперед. Проте Гаргантюа це передбачив. Він оддав команду – і воїни оточили пікрохольців, засипали їх стрілами та кулями. Пікрохольці відступили. Аж тут із тилу на них напав брат Жан із своїм пішим загоном. Пікрохольці сипонули врозтіч.
Пікрохоль із рештками свого війська кинувся у бій, а з фортечних мурів полетіли гарматні ядра та кулі. Гаргантюа наказав своїм гармашам відкрити вогонь по мурах, а пішим солдатам іти в бій. Брат Жан, угледівши, що з того боку, де він стоїть зі своїм військом, фортецю вже ніхто не захищає, звелів атакувати. Воїни взяли її. Тільки двісті з них залишились стояти під мурами на випадок, якщо пікрохольці вернуться. Всі побігли до східної брами, де кипіла січа, і вдарили по ворогові ззаду. Пікрохольці, побачивши, що їх оточено, покидали зброю і здалися на милість переможців. Брат Жан наказав замкнути їх у церкві й приставити до них сторожу.
Пікрохоль, не тямлячи себе, тікав у бік Іль-Бушара. Зненацька кінь його спіткнувся і впав. Король зопалу зарубав його мечем. А коли перешалів, вирішив украсти на млині, що стояв недалечко, осла. Мірошники спіймали короля, дали доброго прочухана, ще й роздягли. Щоправда, голим не пустили, а вбрали в якесь рам'я. По дорозі король здибав бабу-ворожку і попросив поворожити. Баба навіщувала, що королівство Пікрохолеві повернуть тоді, як рак свисне. Відтоді Пікрохоль пропав, мов у воду впав.
Гаргантюа, розбивши Пікрохолеве військо, найперш полічив своїх солдатів. Гаргантюа зібрав на майдані рештки Пікрохолевого війська та всіх городян, пообіцявши їм грошей на три місяці прожитку й охорону. Гаргантюа наказав покарати Марке, його товаришів, які роздмухали полум'я чвари, всіх радників, воєвод та придворних Пікрохоля, які підбурювали на війну з Грангузьє. Що ж до Пікрохолевого королівства – воно перейшло його п'ятирічному сину, яким мав опікуватися мудрий Понократ.
До Гаргантюа привели всіх призвідців кривавої війни. Гаргантюа не покарав винних, а звелів їм стати до верстатів у книгодрукарні, яку він заснував у Ла-Рош-Клермо. Гаргантюа рушив зі своїми загонами до батькових володінь. Грангузьє зустрів їх радісний та щасливий і влаштував на честь перемоги гульбище. Грангузьє винагородив грішми кожного з друзів свого сина, а ще подарував їм замки.
Стислий скорочений переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 17. Про те, як Гаргантюа звелів побудувати для брата Жана Телемський монастир
Один тільки брат Жан залишився без подарунка. Гаргантюа хотів був наставити його абатом у Сейї, проте чернець відмовився і сказав, що хоче заснувати монастир, не схожий ні на який інший. Гаргантюа порадив, щоб там не було мурів і жодного годинника, а приймали туди лиш молодих, здорових й гарних юнаків та юнок. Хай вони навчаються всіляких наук, читають мудрі книжки, грають на музичних інструментах. І дозвілля хай гарно проводять – у забавах, веселих розвагах. А схочуть залишити монастир – хай собі йдуть. Хто забажає стати мирянином, хай ним стане. "Саме про такий монастир я і мріяв", — сказав брат Жан.
На спорудження, впорядкування, утримання монастиря Гаргантюа дав братові Жану багато грошей. Монастир збудували шестикутним. На кутах височіли величні круглі вежі. Споруда мала сім поверхів разом із підвалами. У монастирі було 9032 покої. Всі вони виходили у величезну залу; до зали вели прегарні широкі сходи. Між вежами праворуч була бібліотека, ліворуч – світлиці для дівчат. Перед ними – театр і водозбір, а також лазні. В інших покоях жили юнаки. Понад річкою розкинувся розкішний парк із лабіринтом посередині, а біля самого монастиря – сад. І тут же був іще один парк, де водилася сила-силенна звірів. На північ од замку текла річка Луара.
Юнаки та дівчата жили весело й дружно. В них було заведено: всі роблять те, що забажає одне з них. Всі юнаки й дівчата вчилися, вміли читати, писати, всі знали по п'ять-шість мов, всі співали, всі складали вірші. Всі жили не за усталеними правилами, приписами, законами, а керуючись тільки доброю волею та бажанням. В їхньому статуті було одне-єдине правило: "Роби, що бажаєш".
На мідній дошці, яку знайшли під підмурком Телемського монастиря була дуже довга загадка. Коли цю загадку прочитали Гаргантюа, він сказав, що вона розкриває і стверджує небесну істину. А брат Жан вважав, що там розповідається про те, як грають у м'яча.
ПОВІСТЬ ПРО ЖИТТЯ ТА ПОДВИГИ ДОБРОГО Й МУДРОГО ПАНТАГРЮЕЛЯ, КОРОЛЯ ДИПСОДІВ
РОЗДІЛ 1. Про те, як народився Пантагрюель
Коли Гаргантюа було 524 роки, його дружина, велетка Бадбек, донька короля амавротів, народила сина. Бадбек померла, коли хлопчик з'явився на світ. Його назвали Пантагрюелем – бо "панта" по-грецьки означає "все", а "грюель" мовою агарян (мусульман) тлумачиться як "той, що жадає". Нарекли так хлопчика тому, що саме того року на Африку впало страшне лихо: посуха. Гаргантюа не знав, чи побиватися за жінкою, чи радіти появі сина.
Дитинство Пантагрюеля було не таке, як у людських дітей, бо й сам він був не такий, як людські діти. Він ріс здоровим та могутнім. 4600 корів видоювали щоразу, аби нагодувати хлопчика. Якось Пантагрюель мало не з'їв корови, а раз схопив і розірвав ведмедя. Хлопчика припинали до колиски ланцюгами, щоб не накоїв ще якогось лиха.
Якось у свято Гаргантюа справляв учту, запросивши на неї багато вельможних гостей. Слуги, заклопотавшися, забули нагодувати Пантагрюеля. Хлопчик почав так буцати ногами в передок колиски, що проламав його. Потім звісив ніжки, намацав підлогу, став, випростався, завдав колиску собі на спину і, спутаний ланцюгами, поніс її до великої зали, де гуляли гості. Ті, побачивши Пантагрюеля, заклякли й поніміли.
РОЗДІЛ 2. Про те, які подвиги звершив Пантагрюель, коли був хлопцем і юнаком
Пантагрюель кремезнішав день за днем. Коли настав час Пантагрюелеві вчитися, Гаргантюа послав його в Пуатьє. Пантагрюель охоче взявся до науки. Згодом почав мандрувати: побував у Бордо, у Тулузі, у Монпельє, в Авіньйоні, в Дофіне, в Анжері. Усюди він вивчав різні науки. Його наставником був Епістемон, чоловік мудрий і розважливий. У Орлеані хлопець зазнайомився зі студентами. Ті радо прийняли його до своєї громади, навчили грати у м'яча. Пантагрюель кінець кінцем дістав ступінь ліценціата права.
РОЗДІЛ 3. Про те, як Пантагрюель прибув до Парижа
Пантагрюель став збиратися в Париж, до університету Сорбонни. Перед цим він допоміг орлеанцям: підніс мізинцем величезний дзвін, який ніхто не міг підняти.
Коли він прибув до Парижа, парижани вибігли йому назустріч. Вони боялися, бо ще не забули, як Гаргантюа (батько хлопця) познімав дзвони із собору Богоматері. Батько написав синові листа, у якому просив вчитися. Пантагрюель почав вивчати університетську премудрість. Він студіював різні мови, арифметику й геометрію, астрономію, медицину, природознавство, географію, правознавство, філософські праці та художні твори стародавніх греків і римлян, а також святе письмо. Наука давалася Пантагрюелеві легко. Згодом він намислив сам собі влаштувати іспит – виступити в публічних диспутах. Його супротивниками були всі магістри, студенти й оратори. І всіх Пантагрюель поклав на лопатки.
Потім він виступив у Сорбонні. Він диспутував з богословами, правознавцями, головами судів, доповідачами, радниками, адвокатами. І Пантагрюель передиспутував їх усіх, привселюдно довівши, що вони – справжнісінькі телята й барани в мантіях! Весь Париж заговорив про Пантагрюеля.
РОЗДІЛ 4.