"Зараз ми вам назбираємо посаг", — сказав Ленц до Патріції. Друзі виграли будильник, два плюшевих ведмедики, сковороду. Ніхто, крім Роббі, не знав, що Ленц найкраще з усієї їхньої роти кидав гранати, а взимку, коли не було чого робити, вони з Роббі тренувалися накидати капелюхи на найрізноманітніші гачки. Далі без будь-якого зусилля Готфрід виграв собі кришталеву вазу для квітів. Роббі – півдесятка грамофонних пластинок. Ленц націлився і виграв кофейний сервіз, Роббі – картину "Покута святої Магдалини" у золотій рамі. Власник палатки був злий, а довкола збиралися люди. З'явилася Ліна зі своїм ковалем. Роббі виграв таз, глек та мильницю. Тоді підійшов Ленц і взяв п'ятеро кілець. Усі п'ять він закинув на один гак і виграв головний приз: дитячий візок з рожевою ковдрою й мережаними подушечками. Власник палатки, проклинаючи все на світі, викотив візок. Хлопці поклали туди все, що було виграно, і пішли до іншої палатки. Ліна котила візок. У сусідній палатці треба було накидати кільця на пляшки з вином. Ленц і Роббі виграли шість пляшок. Ленц оглянув етикетки і подарував вино ковалеві.
Була іще одна халабудка такого ж типу. Але власник пронюхав, що діється, і, коли компанія підійшла, заявив, що його заклад уже зачинено. Побачивши, що тут можна вигравати пляшки з пивом, коваль хотів зняти галас, але Готфрід і Роббі відмовились: власник палатки був без руки.
В супроводі цілої компанії вони пішли до кадилака. Ленц почав ділити призи. Ліні дістався сервіз, ваза, картина, ковалеві дали вмивальний посуд і будильник. Для Патріції залишили платівки і двох ведмедів, сковороду вирішили лишити в майстерні. А візочок Ленц віддав якійсь жінці з дитиною. На прощання Ліна мало не плакала від щастя, а коваль сказав, що коли треба буде когось відлупцювати, то кликати його.
Дівчина, Ленц і Роббі поїхали і на розі майданчика побачили свій дитячий візок, а в ньому справжню дитину; коло візка стояла якась бліда жінка, що й досі не могла отямитися від подарунка. Патриція попросила Ленца віднести дитині двох ведмедів. Ленц вискочив з машини, кинув плюшевих звіряток жінці на руки і, перш ніж вона встигла щось сказати, кинувся тікати, ніби хтось за ним гнався.
Ленца висадили біля кафе "Інтернаціональ", а Роббі відвіз дівчину додому і попрощався. Він почував себе якось дивно. Це була якась велика ніжність і бажання дати собі повну волю. Волю полинути кудись в невідоме...
Роббі поїхав до кафе "Інтернаціональ", щоб побачитися з Ленцом. Повії саме йшли на роботу. Роббі сів біля Ленца, і друг сказав, що Роббі робить усе правильно. Роббі стало легше на серці, друг не сміявся з нього і сказав, що треба прислухатися до вчорашніх слів Фердинанда.
VII
Якось через два дні Кестер повідомив, що Блюменталь хоче зробити спробну поїздку. Роббі спитав Кестера, на скільки можна відступити від їхньої ціни. Кестер сказав: щонайбільше – на дві шістсот.
Друзі натерли машину, щоб блищала, і Роббі поїхав. По дорозі він купив собі кілька гвоздик і прикрасив ними кришталеві вази в машині. Цим він хотів вплинути на пані Блюменталь. Але потенційний покупець прийняв Роббі у своїй конторі. Блюменталь мав фірму трикотажних виробів і хотів мати кращу машину, ніж у суперників.
Роббі попросив 7 тисяч марок. Блюменталь сказав, що це забагато. Роббі розхвалював машину, намагаючись умовити Блюменталя піти до машини, адже ціна здається не такою вже й страшною, коли замість абстрактного торгу покупцеві покажеш товар. Роббі хвилювався і тримав рукою у кишені Готфрідів амулет. Переговори тривали дуже довго, поки Блюменталь не погодився поїхати машиною додому, щоб її побачила дружина.
Коли Роббі побачив пані Блюменталь, то пригадав собі всі поради Ленца, і з бійця перетворився на джентльмена. Він посадив жінку біля себе, Блюменталь сів позаду, і вони поїхали. Хлопець переконував, що кадилак додасть Блюменталю солідності, зробить рекламу фірмі. Роббі вихвалював колір машини, бо темно-синій підходив під світле волосся пані Блюменталь. Роббі таки переконав Блюменталя купити машину. Той виписав і подав Роббі чек. Хлопець не вірив власним очам... Гроші наперед! Блюменталь запросив Роббі до себе на вечерю наступного дня, а пані Блюменталь пообіцяла, що буде фарширована щука.
Роббі помчав до друзів у майстерню. Та був лише Юпп, а ще приїхав хазяїн форда, щоб вибрати колір для машини. З ним була дівчина-брюнетка, хоч булочник ще носив траур по дружині. Брюнетка хотіла, щоб форд полакували у яскравий колір, але зрештою вирішили фарбувати у резедово-зелений. Дівчина хотіла до цього світлий верх. Але тут булочник запручався – десь-то треба було показати траур. Він вибрав чорний шкіряний верх.
На подвір'ї брюнетка кинулась у кадилак, яким приїхав Роббі, і який він уже продав Блюменталю. Тут під'їхали Ленц і Кестер. Ленц натякнув Роббі, щоб він запропонував купити кадилак булочникові. Роббі цього не зробив, а коли булочник і його дівчина поїхали, розповів, що продав кадилак. Друзі надзвичайно зраділи і були просто здивовані, що отримають аж 5 з половиною тисяч. Кестер оголосив вихідний, прихопив з собою навіть Юппа, і всі поїхали на "Карлі", щоб спершу здати в банк чек, а потім – готуватися до перегонів.
VIII
Роббі заплатив пані Залевській за житло і попросив позичити з її кімнати крісла та килим. Він збрехав, що до нього в гості прийде кузина, але Залевська відразу про все здогадалася.
Роббі причепурив свою комірчину. По обіді він розмовляв по телефону з Патріцією Гольман. До того вона хворіла, і хлопець не бачив її тиждень А тепер запропонував повечеряти в нього, а потім піти в кіно. Хлопець навіть позичив у пані Гассе настільну лампу, а в Ерни Беніг – грамофон і пластинку з романтичною піснею "Як тільки могла я жити без тебе".
Хоч було ще більше години часу в запасі, Роббі вийшов назустріч. Він зайшов в "Інтернаціональ", випив рому і запитав Розу, що таке, власне, любов. Роза вважала, що життя людське надто довге для любові: "Любов – чудова річ. Але одному з партнерів вона завше видається надто довгою. А тоді другий осамотніє, сяде та й витріщить очі. Витріщить очі, як божевільний". Роза радила завести собі дитинча, і тоді буде кого любити.
Роберт зустрів Патріцію і поцікавився її здоров'ям. Вона сказала, що просто застудилася, але вже все добре. Хлопець був просто вражений, коли вона повідомила, що плани на вечір відміняються, бо вона має одну справу з Біндінгом і ще з однією особою. Роббі уже прощався, але вона сказала, що до 9 вечора ще має вільний час. Вони пішли прогулятися. Роббі був розчарований і думав про те, що він проти Біндінга просто бідняк, що живе у нещасній комірчині.
Перейшовши площу, вони попрямували вулицею повз кладовище. Від кафе "Інтернаціональ" наближалися одна за одною усі повії, яких знав Роббі. У дівчат було правило: коли йшов знайомий чоловік з іншою особою, вони не віталися і вдавали, що взагалі незнайомі. Та Роббі був так розчарований тим, що побачення не буде, що привітався з Розою, Фріці, Валлі, Ліною, Ерною, Маріон, Марго, Мімі і навіть з пухлим Кікі в білячому пальті. Хлопець здоровкався з усіма, а коли проходив коло "матінки", щиро потиснув їй руку. "А у вас тут чимало знайомих", — зауважила трохи згодом Патріція Гольман. "Таких і справді чимало", — задерикувато відповів Роббі.
Вони зупинилися перед дверима Патріції. Але замість образи, вона, здавалось, ледве стримувала сміх, в очах її замерехтіли вогники, і от вона розсміялась, щиро, безтурботно, ніби висміюючи хлопця. "Яка ж ви дитина, боже, яка ж ви ще дитина!" — сказала дівчина. Роббі зробив крок уперед, міцно притяг її до себе і раптом відчув її губи у себе на устах. Перш ніж він зрозумів, що саме сталося, вона зникла.
По дорозі назад Роббі знову спинився коло казана з ковбасками "матінки". Хлопець купив велику порцію ковбаси. Алоїс виніс до неї кухлик пива. Справи у "матінки" йшли погано, і якби не дівчата-повії, у неї давно би настала скрута. Повії намагалися вести своїх чоловіків повз "матінку", щоб ті купували ковбаски і цим приносили якийсь дохід. "Матінка" була одружена. Десять років тому її чоловік втратив обидві ноги. Він настільки соромився перед жінкою, що перестав з нею спати, злигався розпусними хлопцями і вживав багато морфію. Усі гроші йшли на його розваги, він навіть спродував усе, що було вдома. Але "матінка" жаліла його, хоч він і бив її частенько. З своїм сином вона щоночі вистоювала коло казана з ковбасами аж до четвертої години ранку. Удень прала білизну, мила сходи. Вона давно вже хворіла шлунком і важила сорок п'ять кіл, та проте була завше привітна до людей.
Повернувшись додому, Робі запросив до себе на вечерю Георга Блока. Студент казав, що не голодний, але Роббі вмовив його піти. Було очевидно, що весь пансіон чекає, щоб подивитися на кузину. Та яким було розчарування пані Залевської, коли вона зайшла, завмираючи від цікавості, у кімнату. Уперше в житті вона власноручно принесла Роббі пошту – бандероль, якусь афішку, що закликала невідкладно перейти до споживання сирих продуктів. Пані Залевська навіть вбралася в мереживну сукню і шаль з бахромою. Роббі безсоромно розреготався. Пані в'їдливо сказала: "Ага, дістали гарбуза!". "Авжеж дістав. Яке щастя, що моя гостя не прийшла!" Пані Залевська невдоволено глянула на Роббі: "А ви ще смієтесь? Я завжди казала: де в інших людей серце, там у вас стирчить пляшка з горілкою".
Пізно ввечері, коли все стихло, Роббі накинув на голову пальто і ковдру, щоб ніхто не чув розмови і зателефонував до Патріції. Дівчина сказала, що вже давно повернулася додому і знову має температуру. Коли Роббі закінчив розмову, то побачив біля себе пенсіонера, що мешкав у кімнаті поруч з кухнею. Чоловік сказав, що нікому не розповість про розмову. Він гадав, що Роббі розмовляв на політичну тему.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
IX
У неділю відбулися перегони. Кестер завзято тренувався і готувався до них. Побачити, як їхатиме Кестер зібралися усі: Роббі, Грау, Валентин, Ленц, Патріція Гольман і Юпп, який мав їхати разом з Кестером, бо важив найменше. Ленц завжди сміявся з того, що Юпп клаповухий.