Джек казав племінникам, що ось уже сорок років намагається розізлити міс Моді, яка і не подумає виходити за нього заміж, а тільки насміхається.
Міс Моді розповіла дівчинці про Редлі: старий Редлі був з баптистів, які вважали, що будь-яка розвага – гріх. Міс Моді сама була баптистка, але вважала, що деякі занадто буквально розуміють Біблію. "Трапляються люди, які надміру дбають про потойбічний світ і не можуть навчитися жити на цьому", — сказала жінка. Вона пам'ятала Артура Редлі ще хлопчиком, з нею він завжди був люб'язний.
Наступного дня Джем і Діл прийняли Джін до себе, за умови, що вона робитиме все, що вони накажуть. А хлопці задумали передати Страхолюду записку. Джем збирався причепити записку на вудку і просунути крізь віконниці. Джим мала вартувати за тильною стороною подвір'я, а Діл мав дзвонити дзвіночком, якщо хтось йтиме вулицею. У записці хлопці написали, щоб Артур хоч зрідка виходив з дому і розповідав, що він там робить. Хлопці ще написали, що куплять йому морозива. Затію дітей викрив Аттікус і сказав до Джема, а потім до Джін і Діла: "Перестань мучити цю людину. І ви обоє теж". Аттікус не сварився, але пояснив, що цю нерозумну гру треба припинити, і дозволити Редлі жити так, як вони хочуть, бо це їх право.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ VI
Діти попросили у батька дозволу посидіти біля ставка міс Рейчел, бо Діл завтра мав від'їздити. Батько дозволив, і друзі зібралися ввечері. Вони гуляли недалеко від дому. Хлопці придумали зазирнути у вікно Редлі, на якому ледве трималася віконниця, щоб побачити Страхолюда. Хлопці чекали вечора, коли Аттікус порине у свої книги. А ще вони думали, що якщо Страхолюд їх навіть уб'є, то не страшно, бо скоро і так навчання у школі. Джін просила не йти, але мусила піти з хлопцями, бо вони були вперті.
Діти вирішили, що найкраще пролізти під дротяною огорожею з тильного боку подвір'я Редлі. За огорожею був великий сад і вузенький дерев'яний сарай. Джем підняв трохи нижній дріт і подав рукою знак, щоб Діл ліз під ним. Джін полізла за Ділом і притримала дріт, поки проліз Джем. Він просив друзів не наступити на капусту, бо вона могла затріщати і розбудити когось. Друзі дісталися хвіртки, а потім опинилися на задвірку. Тильна сторона будинку була ще непривітніша, ніж фасад: на всю стіну тяглася напіврозвалена веранда з двома дверима, між ними – двоє вікон.
Коли друзі дісталися до вікна з відірваною віконницею, Джін і Джем зробили сідло, а Діл сів, і його підняли. Діл побачив лише штори. Тоді Джем став ногою на першу сходинку веранди, вона заскрипіла. Раптом Всевидько побачила тінь чоловіка у капелюсі. Згодом тінь помітили і хлопці. Тінь просунулася ще трохи, підняла руку і опустила. Потім повернулася, пропливла над Джемом, далі вздовж веранди і зникла за будинком. Джем стрибнув з веранди, помчав до Джін і Діла, а потім відкрив хвіртку і побіг між грядками скрипучої капусти. На півдорозі Джін спіткнулась, і в цей час на всю околицю прогримів постріл. Діти вирішили тікати до школи у двір, а там через огорожу додому. Джін і Діл пролізли під дротами, а Джем зачепився штанами і мусив їх скинути, щоб визволитися.
Вдома друзі побачили, що біля воріт Редлі зібралися люди. Містер Натан Редлі стояв біля двору з дробовиком у руках. Тут же були Аттікус, міс Моді і міс Стефані Крофорд. Поруч стояли міс Рейчел і містер Ейвері. Міс Моді сказала дітям, що на грядку містера Редлі забрався негр. Ну, він і пальнув з рушниці. Раптом усі сусіди побачили, що Джем без штанів. Його виручив Діл і сказав, що виграв штани Джема, бо вони грали в покер-роздяганку. Батько наказав хлопцям піти по штани, а вони дуже переживали, бо ж зранку Аттікус побачить, що штанів нема.
Вночі брат сказав Джін, що піде по штани. Сестра спиняла його, але Джемові не хотілося отримати на горіхи від батька, бо той ніколи його ще не бив. Джін вирішила піти з братом. Надворі вона бачила, як Джем обходить через шкільне подвір'я. Згодом брат повернувся зі штанами, і діти лягли спати.
РОЗДІЛ VII
Цілий тиждень по тому Джем був похмурий і мовчазний. Всевидько намагалася, як радив колись Аттікус, залізти в його шкуру і трохи походити в ній: якби їй довелося піти самій о другій годині ночі у двір Редлі, вона б налякалася насмерть. Тому сестра дала Джемові спокій і намагалася не турбувати його.
Почалося навчання в школі. Другий клас був не кращий за перший, навіть гірший: перед дітьми розмахували карточками, а читати і писати не дозволяли. Єдиною радістю було те, що уроки у Джін і Джема кінчалися одночасно, і о третій годині вони звичайно разом ішли додому.
Одного разу, коли вони через шкільне подвір'я поверталися додому, Джем розповів, що коли тікав тієї ночі і скидав штани, вони геть заплуталися в огорожі, і він не міг відчепити їх. А коли ходив забирати, то вони вже висіли на огорожі, складені, ніби чекали на нього. І ще їх хтось зашив. І видно, що зашивала не жіноча рука.
Діти йшли недалеко від свого дерева і раптом помітили в дуплі сірий клубок шпагату. Вони вирішили нічого не брати, можливо це просто схованка якоїсь дитини. На другий день уранці шпагат лежав на місці. На третій день Джем поклав його в кишеню. Відтоді брат і сестра вважали своєю власністю все, що знаходили в дуплі.
Була довга і тепла осінь, майже не доводилося надівати куртку. Одного теплого жовтневого дня Джін з Джемом підтюпцем бігли добре знайомою дорогою і знову зупинилися перед дуплом. Цього разу там щось біліло. Там були дві фігурки, вирізані з бруска мила: одна зображала хлопчика, на другій було щось схоже на платтячко. Діти помітили, що фігурки схожі на них. Вдома Джем заховав обидві ляльки в скриньку. Не минуло і двох тижнів, як діти знайшли цілий пакетик жувальної гумки. Через тиждень в дуплі опинилася потемніла медаль. Джем показав її батькові. Аттікус пояснив, що це медаль за грамотне письмо; колись в школах округу Мейкомб влаштовували конкурси на найкраще письмо. Переможців нагороджували такими медалями.
Але найцінніша знахідка ждала їх через чотири дні. Це був кишеньковий годинник, на ланцюжку з срібним ножиком, правда, він був несправний. Аттікус сказав, що якби годинник був новий, то коштував би десять доларів. Джін і Джем не розповідали батькові, де брали знахідки.
Діти написали листа-подяку за усі подарунки і хотіли покласти в дупло, та побачили, що його хтось замазав цементом. Згодом Джем спитав містера Натана Редлі, чи це зробив він. Той пояснив, що коли дерева хворіють, дупла і тріщини замазують цементом. Потім Джем запитав батька, чи дійсно те дерево хворе. Але Аттікус сказав, що воно виглядає дуже добре. Після цього Джін побачила, що брат плаче.
РОЗДІЛ VIII
Того року після осені настала зима, і два тижні стояла така холоднеча, якої, сказав Аттікус, не було з 1885 року. Тієї зими померла стара місіс Редлі, але ця подія минула майже непомітно, сусіди рідко бачили її, хіба що тоді, коли вона поливала свої канни. Джін з Джемом вирішили, що це Страхолюд доконав її, проте Аттікус сказав, що сусідка померла своєю смертю.
Наступного ранку випав сніг, що було дуже рідкісним явищем у цій місцевості. Цього дня навіть відмінили заняття у школі. Джін і Джеку так було шкода ходити по снігу і топтати його, що вони побігли на сніг міс Моді. Там вони зустріли містера Ейвері, який переконував, що погода так різко міняється через неслухняних дітей. Міс Моді почала закутувати свої квіти у саду, щоб вони не померзли.
Діти добряче промокли, зате перетягли з двору міс Моді стільки снігу, скільки змогли. Вони робили сніговика. Але всередині зробили його з землі, а вже зверху обліпили снігом. З паличок і трісок Джем зробив очі, ніс, рот і ґудзики. Сніговик був трохи схожий на містера Ейвері. Аттікус похвалив Джема (це був його задум), але запропонував зробити сніговикові трохи менший живіт, замість оцупка дати в руки мітлу і пов'язати фартух. Джем пояснив, що тоді це буде не сніговик, а грязьовик. Але батько не міг дозволити, щоб син ліпив карикатури на сусідів. Невдовзі Джем натягнув на сніговика крислатий капелюх міс Моді, а в зігнуту руку тицьнув її садові ножиці.
Пополудні сніг перестав, похолодало, і надвечір Келпурнія затопила всі груби, а діти все одно не могли зігрітись. Увечері Аттікус повернувся з роботи і сказав, що холод настав зненацька і це погано. Він запропонував Келпурнії лишитися на ніч у них. Вона вирішила, що вдома у неї тепліше. Аттікус одвіз її додому в автомобілі.
Вночі батько розбудив дітей, тепло одягнув і сказав, що горить будинок міс Моді. Над містом пролунали протяжні звуки пожежної сирени. Батько наказав дітям вийти на вулицю, підійти до будинку Редлі, стати навпроти, але не заважати дорослим. Аттікус боявся, щоб вогонь не перекинувся на його дім.
Жителі Мейкомба, серед них чимало напівроздягнених, виносили меблі з будинку міс Моді у двір через вулицю. Згодом люди почали відступати від будинку міс Моді. Уже ніхто не кидав меблів. Горів другий поверх, вогонь добирався до даху. Діти хвилювалися, щоб не загорівся їх будинок. Приїхала ще одна пожежна машина і почала поливати водою будинок Фінчів. Сніговик почорнів і розвалився. Між будинками міс Рейчел, міс Моді і Фінчів було так жарко, що чоловіки поскидали свої пальта і працювали в піжамах.
Всевидько відчувала, що замерзає. Джем намагався зігріти її, обнявши за плечі, але це не допомагало. Дівчинка вивільнилась, обхопила себе руками і почала тупцяти, поки трохи зігрілися ноги.
Приїхала ще одна пожежна машина і зупинилася навпроти будинку міс Стефані Крофорд. Виявилося, що шланг уже нікуди було приладнати, і пожежники стали поливати будинок з ручних вогнегасників. Будинок міс Моді завалився, в усі боки бризнуло полум'я, на сусідніх дахах люди розмахували ковдрами, збиваючи іскри і головешки.
Коли вже засутеніло, люди почали розходитися. Міс Моді не зводила очей з чорної ями посеред двору, над якою ще здіймався дим. Аттікус повів дітей додому і помітив, що на Джін була чужа руда шерстяна ковдра. Джем сказав, що не знає, звідки взялася ковдра. А потім пригадав, що бачив містера Натана біля пожежі, і почав розповідати батькові геть усе про Редлі: про дупло з цементом, про зашиті штани.