Сам Ерні був здоровенним негром-піаністом.
12
Дорогою Голден думав про те, як добре було б зараз поїхати додому, погомоніти з Фібі. Та згодом у нього із водієм на ім'я Горвіц зав'язалася розмова. Голден запитав його, куди діваються качки з озера. Водій не знав, але сказав, що риба зимує в озері. Він весь час говорив про рибу і нервувався.
В "Ерні" було багато старшокласників та студентів коледжів. Ерні грав на роялі і всі слухали. У нього біля рояля стояло величезне дзеркало, а з нього на Ерні світив потужний прожектор – це щоб усі бачили його обличчя, коли він грав. Після того, як він закінчив грати, були шалені оплески. На думку Голдена, гра була погана, але коли піаніст встав і поклонився, на душі в хлопця чомусь зробилося гнітюче і тоскно.
Хлопця посадили за маленький столик, до якого було важко пройти. Голден замовив віскі з содовою. В "Ерні" подавали алкоголь всім. Поряд з Голденом, за таким самим манюсіньким столиком ліворуч, сидів якийсь чоловік з дівчиною. Праворуч сидів хлопець, який видався Голдену студентом Йєльського університету: сірий фланелевий костюмчик, фортова жилеточка. Батько теж хотів відправити Голдена до Йєля або до Прінстона, але хлопець вважав, що туди не вступатиме. Біля того хлопця сиділа гарна дівчина, яку він мацав.
До Голдена раптом підійшла якась дівчина і впізнала його. Дівчину звали Ліліан Сіммонс. Колись із нею зустрічався Д. Б. Ліліан була з морським офіцером. Вона запросила Голдена за свій столик. Голден вважав, що вона підлизується до нього, щоб він розповів їй про Д. Б. Голден відмовився від запрошення і пішов з бару геть.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
13
Голден пішов пішки до готелю, хоч було далеко. Було холодно, і хлопець дістав з кишені свою червону мисливську шапку й натяг її, навіть навушники повідкочував. Голдену хотілося б мати рукавиці, але хтось у Пенсі поцупив їх. Голден подумав, що одна з його вад – не дуже брати в голову, коли щось губить. А ще хлопець вважав себе боягузом.
Не доходячи до готелю, Голден завернув у якийсь бар. Але не зайшовши навіть туди, повернув у готель. Там ліфтер запропонував хлопцеві дівчину: за один раз – п'ять доларів, за ніч – п'ятнадцять. Хлопець погодився, хоч це суперечило його принципам, але настрій в нього був гнітючий, і він вже ні про що не думав.
У номері Голден спробував, чи не смердить у нього з рота, одяг свіжу сорочку. Хлопець трохи нервувався, бо досі ще не спав з жінкою. У нього траплялися такі нагоди, але йому чомусь завжди було шкода дівчини. Голден пригадав, що читав у Гутонській школі книжку про одного дуже вишуканого, галантного й розпусного типа мосьє Бланшар, який говорив, що жіноче тіло – це ніби скрипка, і щоб вона заспівала, треба бути великим музикантом. Хлопець подумав, що досвід з повією йому знадобиться, коли він одружиться.
Повію звали Санні, вона була молодою. Хлопець сказав їй, що його звати Джім Стіл і йому 22 роки. Дівчина спитала, чи він має годинник і скинула сукню. Хлопець відчув, що це все його швидше пригнічує, ніж розпалює. Він сказав, що хоче спочатку поговорити. Та дівчина не дуже хотіла розмовляти. Вона спитала, чи є плічка, бо сукня помнеться. Хлопець повісив сукню і подумав, що коли дівчина її купувала, то ніхто не здогадувався, що вона повія. Голдену стало чомусь сумно. Дівчина сіла йому на коліна, і тоді він почав брехати, що мав недавно операцію, і близькості не хоче, але гроші заплатить. Хлопець дав їй 5 доларів, та вона раптом сказала, що треба 10. Голден зрозумів, що його хотіли одурити, і сказав, що 10 не дасть. Дівчина взяла 5 і пішла.
14
Коли Санні пішла, надворі вже розвиднялося. Голден курив і йому було сумно. І тоді він почав розмовляти вголос з Аллі. Час від часу він так робив, коли на душі ставало дуже важко. Якось Голден не взяв з собою Аллі на озеро Седебіго. І ось тепер, коли на душі йому стає тоскно, він каже братові: "Гаразд, біжи додому, візьми велосипед і жди мене біля будинку Боббі".
Голден роздягся й ліг. Уже в постелі подумав: може, помолитись, але так і не зібрався. Раптом хтось постукав у двері. За порогом стояла Санні з Морісом, ліфтером-звідником. Моріс сказав давати ще 5 доларів. Хлопцеві зробилося страшно. Ліфтер почав шантажувати хлопця і сказав, що його батьки дізнаються, що він провів ніч з повією. Голден схрестив руки на грудях і не знав, що робити, але говорив, що грошей не дасть. Санні побачила гаманець Голдена і витягла 5 доларів. Вона сказала, що більше не візьме, а лише ті 5, які він винен. І раптом у Голдена потекли сльози. Санні просила Моріса йти, але той дав хлопцеві щигля. Голден обізвав його брудним ідіотом. Тоді Моріс сильно вдарив його у живіт.
Коли ліфтер і повія вийшли, Голден уявив собі, що в нього у животі куля, і зараз до нього прийде Джейн, щоб перев'язати рану. Ці думки були схожі на якесь кіно. Згодом Голден ліг спати. Він ще встиг подумати, що хотів би викинутися з вікна, але не знав, чи хтось накриє його закривавлене тіло (йому не хотілося, щоб хтось витріщався на його тіло).
15
Прокинувся хлопець о 10 годині. Він закурив і зразу відчув, що добряче зголоднів. Дзвонити по сніданок він боявся, щоб часом з їжею не прислали Моріса. І тоді він подзвонив Саллі Гейс. Саллі вчилася в школі Мері Е. Вудроф, і Голден знав, що дівчина вже вдома. Саллі знала купу всякої всячини про театри, п'єси, літературу. Голден вважав її розумною.
Спершу трубку взяла служниця. Потім батько Саллі. Нарешті вона сама. Голден запитав дівчину, чи вона не хоче піти сьогодні на денну виставу. Саллі сказала, що залюбки піде. Дівчина почала розказувати про одного хлопця, що підбиває під неї клинці, потім почала розповідати про іншого. Тоді Голден сказав, щоб вона чекала його о другій годині під годинником у готелі "Білтмор".
Домовившись із Саллі, Голден встав, одягся й спакував саквояжі. Внизу він заплатив за номер і взяв перед готелем таксі. Голден не знав, куди їхати, бо до середи чи бодай до вівторка потикатися додому він не хотів. Хлопець поїхав на Центральний вокзал. Це було поруч з готелем "Білтмор", де він мав зустрітися з Саллі. На вокзалі він здав валізи на зберігання. Хлопець порахував гроші, які у нього залишилися. Він подумав, що витрачає надто багато, хоч батько у нього грошовитий: був адвокатом в одному акціонерному товаристві. Батько вкладав гроші в театри на Бродвеї, які щоразу прогоряли, і мати завжди шаленіла. Голден вважав, що після смерті Аллі вона стала дуже нервовою.
Поки у буфеті вокзалу Голден їв яєчню, ввійшли дві черниці з валізами. Обидві посідали за стойку поруч з хлопцем. Голден звернув увагу на те, що їхні валізи були дуже дешеві. Голден почав говорити з черницями. Одна тримала солом'яного кошика – такого, в які черниці й дівчата з Армії Спасіння звичайно збирають перед Різдвом пожертви. Хлопець спитав, чи вони збирають пожертви і запропонував гроші. Але черниця сказала, що кошик просто не вліз у валізу. Черниці їли грінки з кавою, і Голден вважав, що вони надто бідні, щоб купити собі чогось більше. Черниці таки взяли в хлопця на добродійні заходи десять доларів. Вони розповіли, що обидві – вчительки, і щойно приїхали з Чікаго й мають намір працювати в якійсь монастирській школі.
Одна з них була вчителькою літератури, і Голден розговорився з нею про книжки, які прочитав. Хлопець почав розповідати про свої враження від "Ромео і Джульєтти". Він розповів, що йому було набагато більше шкода Меркуціо, ніж Ромео і Джульєтти. Хлопець вважав Меркуціо розумним, дотепним, а Голдена завжди брала злість, коли кого-небудь убивають, особливо такого, як Меркуціо.
Голден ще хотів оплатити рахунок черничок, але вони не дозволили. Коли черниці уже зібралися йти, Голден раптом втнув дурницю: він саме курив сигарету і, коли встав попрощатися, ненароком пахкнув їм просто в очі. Хлопець вибачився, але дуже переживав, що вийшло так негарно.
Коли вони пішли, він пошкодував, що пожертвував їм тільки десять доларів. Але ж треба було лишити гроші на виставу.
16
Була 12 година. Голден вирішив прогулятися. Він не міг викинути з голови того солом'яного кошика, що тримали черниці. Хлопець почав уявляти, як його мати, чи тітка, чи мати Саллі Гейс, чи ще хтось із знайомих стоїть десь під універмагом і збирає гроші для бідняків у старий, пошарпаний солом'яний кошик.
Голден рушив у бік Бродвею. Він хотів знайти магазин платівок, щоб купити Фібі одну платівку – "Крихітка Шерлі Бінз". Там співалося про маленьку дівчинку, яка не хотіла виходити з дому, бо в неї випали два передніх зуби й вона соромилася. То була дуже стара платівка, її записала років двадцять тому негритянка Естелла Флетчер.
Дорогою Голден побачив одне приємне видовище. Попереду йшла ціла сім'я – видно, з церкви: батько, мати і маленьке, років шести, хлопченя. Хлопчик йшов не тротуаром, а вулицею, попід самою узбочиною. І ступав рівненько, мов по шнурочку, — хлопчики люблять так ходити. Йде і всю дорогу щось мугикає собі під ніс. Голден наддав ходи, щоб почути, що співає хлопчик. А він співав: "Якщо хтось когось піймає у густому житі...". Раз у раз вищать гальма, їдуть машини, батько й мати не звертають на хлопченя ніякісінької уваги, а воно крокує собі попід самим тротуаром і виспівує: "Якщо хтось когось піймає у густому житі...". У Голдена покращився настрій, і на душі стало не так тоскно.
На Бродвеї у першому ж магазині Голден знайшов "Крихітку Шерлі Бінз" за 5 доларів і відчув себе дуже щасливим. Згодом хлопець подзвонив до Джейн, але трубку взяла її мама. Голден кинув трубку, нічого не сказавши.
Потім Голден купив два квитки в партер на "Я знаю кохання". Дивитися п'єсу йому не дуже кортіло, але він знав Саллі Гейс, і думав, що вона зрадіє, коли почує, що у п'єсі грають Ланти. Саллі любила так звані "серйозні", "вишукані" п'єси, особливо коли там грають Ланти. Голден не любив театр, бо вважав, що актори поводяться на сцені якось неприродно.
Хлопець поїхав на таксі у парк. Там було холодно і довкола не було жодної живої душі. Лавки були мокрі. Це все пригнічувало Голдена. Він не відчував, що скоро буде Різдво. Голден пішов на головну алею – туди, де Фібі звичайно каталася на ковзанах.