Ним виявився учитель фізкультури. "Я з тобою ще розберуся. Будь певен, Симоне!" — зловісним голосом пообіцяв він. Решту уроку Симоні довелося сидіти в хлоп'ячій роздягальні. Коли хлопці прибігли і поскидали з себе мокрі спортивні костюми й голяка побігли в душ, дівчина з цікавістю роздивлялася. Тишком-нишком вона засунула руку собі в труси і помацала вату. Вона була на місці.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Сьомий розділ
Катті подобається Симон, і вона намагається привернути його увагу. Симона саме планувала, як зловити птахів для Ісака. Дівчина дійшла до Зозулиної вулиці, коли її перехопила Катті. Симона відчувала своїм ліктем її груди і шукала способу, як від неї відкараскатися. Але нічого не спадало на гадку. Симону дедалі більше охоплювала тривога. Та Катті ні про що не здогадувалася. Вони стояли щока до щоки. Катті обняла Симону за шию. Ситуація була ідіотська. Симона крокувала хлоп'ячими кроками, Катті йшла поряд і сказала: "Ти мені подобаєшся". "Гмм", — промимрила Симона.
Вони вже підійшли до будинку Симони, але Катті примусила її ще й послухати пісню з навушників. У ній співалося про божевільне кохання, Симона зрозуміла натяк. Катті обняла її за шию. Симона відчула її губи на своїх губах. І язик Катті проник у відкритий рот Симони. Вона підняла праву руку, щоб захиститися, але рука мимоволі опустилася на груди Катті. Раптом Симона побачила, що їде Інґве. Чоловік побачив цю дивну картину і від подиву урізався машиною в Аксельсонів живопліт. Аксельсона закляк, бо саме косив траву у саду. Авто Інгве повалило вулики сусіда, звідти вилетіли хмари очманілих бджіл. Симона скористалася нагодою і втекла до будинку.
Мама була не в гуморі. Вона стояла навкарачки на перському килимі і тримала пензлик. Дідусь погойдувався у кріслі. Вони сварилися і могли сперечатися і кричати годинами. Їм це подобалося. Виявилося, що мамі замовили намалювати для журналу радощі життя, а дідусь їй "заважав" працювати. Прийшов Інґве. Він усім привітно всміхнувся і притулив щось загорнене у плед. Симона налякалася, що у пледі може бути Аксельсонів кіт, якого переїхало авто. Аж тут із пледа виткнулася зморщена мордочка. То було цуценя. Інґве сказав Симоні, що приніс його для неї. Симона подивилася на порожнього Кільроєвого кошика, на дні якого лежала погризена на рамтя крамнина. Дівчина знала, що не хотіла мати ніякого іншого собаку, крім Кільроя.
Симона не відчула радості від подарунку, хоч розуміла, що Інґве хотів якнайкраще. Він і знаку не подав, що через Симону розгромив сусідові вулики і пом'яв своє улюблене авто. Він купив собаку, хоч, власне, не любив собак. Він хотів якнайкраще, і Симоні було шкода. Мама взяла цуценя і посадила його собі на коліна. Симона подумала, що їй би теж хотілося згорнутися калачиком у маминих обіймах, дихати її парфумами і тютюном! А вона нехай гладить її по голові, поки донька розповідатиме про своє нестерпне життя. Симона сказала, що бачила Кільроя і вірить, що він живий.
Мама та Інґве повезли цуценя назад. Була уже ніч, а вони не поверталися. Мабуть, десь шукали собі втіху. Мама через те, що не знала, як намалювати для журналу радощі життя. Інґве – через невдалу спробу порадувати дівчину.
Симона пішла до дідуся. Вони лежали і дивилися на зірки. Симона розповіла, як стала хлопцем. Дідусь давився сміхом, і дівчина сміялася разом з ним, хоч усе, про що вона розказувала, було сумне, заплутане й безнадійне. Симоні трохи полегшало після розмови з дідусем.
Восьмий розділ
Коли починало світати, Симона пішла до школи. За спиною в неї стриміла верша, яку вона взяла в Інґве, а в наплічнику лежав пакетик хрустких хлібців та чохол від п'ятимісного намету Інґве. біля школи вона глянула на третій поверх, де було вікно її класу. Вона ще вчора залишила вікно відкритим. З протилежного боку школи стояла пожежна драбина. Дівчина почала лізти по ній. Наплічник та вершу залишила на землі. Ліхтарика засунула в задню кишеню штанів. Вибратися на гребінь залізного даху було неважко. Дівчина почала спускатися, вона розраховувала спуститися до ринви над вікном свого класу. Симона ледве не гепнула на асфальт. Врешті-решт вона заповзла у вікно. Симона засвітила ліхтарик і розглянулася довкола. Вона вийшла в коридор і спустилася сходами. Потім відімкнула вхідні двері. Лишилося тільки принести сюди птахів.
Гладкі неповороткі качки дрімали у бур'янах, що росли довкола шкільного подвір'я, та в заростях очерету на озері. Ловити їх було легко. Симона простягла вершу, ніби лопату, і стала ловити нею качок, а потім запихати їх у просторий чохол від намету. Спершу Симона думала зловити двох качок. Ісакові цього вистачило б. Та нараз її охопив мисливський запал. Вона почала запихати в чохол одного птаха за другим.
Коли вона тягнула напхом напханий птахами чохол шкільними сходами, то в її вухах аж лящало від крякання і кахкання. У класі дівчина витрусила з чохла крикливих качок, кинувши їм хліба.
Зранку Симона прийшла до школи в чудовому гуморі. Катті послала їй повітряний поцілунок. Симона підійшла до Ісака і сказала, що птахів роздобула. З'явилася Плиска в білій сукні. Вона відчинила двері класу і остовпіла на порозі. По класу літало, стрибало й ходило щонайменше п'ятнадцять качок. Підлога була встелена крихтами хрустких хлібців і загиджена пташиним послідом.
Коли вигнали останню качку, у класі запала гнітюча тиша. Видно було перекинуті лави, купи зошитів та підручників, стільці, що сиротливо спиралися один на одного, і загиджену крихтами хрустких хлібців, роздавленою крейдою, пташиним послідом і клаптями паперу підлогу. Посеред цієї тиші та розрухи сиділа Плиска у білій гіпюровій сукні. Вона не говорила. Симона призналася, що це зробила вона. Ісак заступився за Симона і сказав, що сам винен. Він говорив, збрехав, що має птахів. Через те йому сьогодні треба було принести сюди птахів, яких він не мав. І він попросив Симона про допомогу. Ісак обернувся до Симони і подивився в її очі.
Вчителька вигнала усіх, а Симону залишила. Вони сиділи і мовчали. Потім вчителька сказала, що мусить усе розповісти батькам: і про дівчачу роздягальню, і про списування, і про качок.
Дев'ятий розділ
До дому Симони наближалася вчителька. Дівчина підглядала за нею, чекаючи, коли доведеться втрутитися. Вчительці зустрівся сусід Аксельсон. Він питав вчительку, чи вона не з лікарні, і розповів, що дід божевільний, бо прийшов до дочки у жіночих чоботях і кальсонах. Крім того, Аксельсон розповів, як Інґве заїхав на його подвір'я. Та й ще розповів, що хлопчисько (Симона) хотів вкрасти сумочку у якоїсь жінки і був напідпитку, бо ледь стояв на ногах. Сусід натякнув, що в цьому винна школа.
Тільки-но Плиска ступила у хвіртку, Симона забігла у свій дім через вікно. Мама відчинила вчительці двері. Та на біду, мама подумала, що це прийшла натурщиця. Інґве сидів на ослінчику у другому кутку кімнати, тримаючи ноги у мідяно-зелених металевих ночвах. Дідусь сидів у кріслі-гойдалці й усміхався. Мама сказала, що задоволена тілом жінки. Вона посадила її і сказала взяти у рот мундштук для сигарет. На голові у Плиски опинився крислатий капелюх. Плиска сиділа вкрай розгублена. Але коли на маму щось находило, то від неї не так легко було вирватися. "Це якась помилка," — мовила пронизливим голосом вчителька. "Я щодо сина. Останнім часом з ним чимало проблем, розумієте. У школі. Він просто шибайголова, словом, весь час бешкетує". "Йой! — мовила мама. — Це дуже прикро. Сподіваюсь, нічого серйозного не накоїв".
Мама малювала і уважно усе слухала. Коли вчителька закінчила, мама сказала, що це вже занадто. Та вона подумала, що йдеться про сина натурщиці (тобто вчительки). Ольга сказала: "А щодо вашого сина, то мені здається, ви могли б ним пишатися. Здається, у ньому море енергії та фантазії!". Вчителька не встигла усього пояснити, як мама кудись пішла. Інґве провів вчительку до дверей. Плиска сказала: "Невже вона не зрозуміла, що я говорила про її сина?". Інґве сказав, що в Ольги сина немає.
Надворі почалася гроза. Симона дивилася у вікно і згадала слова мами, коли та казала, що пишалася б таким сином. Інґве підійшов до Симони і сказав, що усе знає. Дівчина почала тікати від нього. Вона побігла до сміттєзвалища. Небо то спалахувало, то гасло. Інґве наздоганяв дівчину. Раптом вона побачила крислатий дуб і вилізла на дерево. Інґве боявся висоти, тому нізащо на нього б не виліз. Так думала Симона, але чоловік почав лізти. Раптом вдарила сильна блискавка. Інґве повис на дереві догори ногами. Симона збагнула, що він ліз на дерево, аби рятувати її. Вона кинулася рятувати його, але спершу взяла слово, що він нічого не розповість мамі. Коли вже лишилося кілька гілок, щоб злізти, чоловік впав і підвередив ногу. Дорогою додому Інґве мусив спиратися на плече Симони. Вдома мама була щаслива, бо нарешті домалювала свій малюнок. Ступня в Інґве так набрякла й почервоніла, що стала схожа на буряк. Мама сказала, що треба в лікарню.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Десятий розділ
Дощ йшов цілу ніч, і весь наступний день. Симона лежала в ліжку, мама пекла хліб, Інґве уже мав загіпсовану ступню. Він заповнював папери для страхової агенції, веселенько насвистував і слухав прогноз погоди, де обіцяли затяжні дощі, вітер і похолодання.
Єдине, що порушило спокій, так це дзвінок Катті. Солодким голоском вона запросила Симона на вечірку в понеділок і спитала, чи не хоче він піти з в кіно. Симона відмовилася, а Катті заявила, що запросить у кіно Ісака. Симона уявила собі Катті, яка запускає свого гостренького язика в його русявого чуба.
Наступного дня дідусь вирішив їхати на острів, де був його будинок. Симона допомогла йому помитися і вдягнутися. Вони приготували сніданок і поклали в старого кошика. Коли мама та Інґве спустилися вниз, усе було напоготові. Мама побачила дідуся у костюмі і заплакала.
На таксі Симона, мама і дідусь поїхали у бухту. Там вони сіли на пором. Дідусь сидів у візку на колесах, якого позичили в лікарні. У дідусевих очах відбивалася блакитна вода, що струмками текла по щоках.