У дитинстві Симона багато часу провела з дідусем, він відкривав світ разом з нею, ставився уважно, з любов'ю. Їй здавалося, що він був завжди. Дівчина дуже боялася, що дідусь помре. Саме він навчив онучку плавати й давати здачі забіякам. Він навчив її читати і лихословити, щоправда, не зумисне, а мимоволі. Оскільки Симона не знала тата, то дідусь їй був і за нього. Навіть коли Симона трохи підросла, вона могла усі свої секрети і проблеми розповісти дідусеві. Симону і дідуся об'єднувало ще й те, що обом не подобався Інґве. Мама дівчинки не приділяла їй стільки уваги, бо працювала, влаштовувала особисте життя, була дуже забудькувата, інколи дивно поводилася. Та не можна сказати, що Ольга – черства, байдужа, егоїстична. Вона з розумінням ставиться до свого батька, намагається бути нормальною мамою.