А юнака, що розлущив би його, можна буде, як підказала королева, знайти вже потім.
Кінець казки про твердий горіх
Другого вечора хрещений почав розповідати далі.
Дросельмаєр та двірський звіздар п'ятнадцять років були в дорозі й ніяк не могли натрапити на слід горіха Кракатука. Дросельмаєр дуже затужив за своїм містом Нюрнбергом. Тому звіздар і годинникар подалися до Нюрнберга. Тільки-но вони прибули туди, Дросельмаєр забіг до свого брата в перших, лялькаря, лакувальника й золотаря Кристофа Захаріуса Дросельмаєра, і розповів йому все про пані Мишильду, королівну Пірліпат і горіх Кракатук. Раптом брат сказав, що має горіх Кракатук! Він миттю приніс якусь скриньку і вийняв із неї позолоченого горіха середньої величини. Сумніви, що то справді був горіх Кракатук, миттю розвіялися, коли звіздар зішкрябав з нього золото й на шкаралущі знайшов слово "Кракатук", вирізьблене китайським письмом. Друзі безмежно зраділи.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Годинникар із звіздарем уже хотіли лягти в ліжко, коли раптом звіздар, сказав, що юнаком може бути син брата годинникаря. Син Дросельмаєрового брата й справді був милим, ставним юнаком, який ще ніколи не голився й не носив чобіт. На свята він одягав гарний червоний сурдут, шитий золотом, шпагу при боці, тримав під пахвою капелюха й носив чудову перуку з кіскою. Так він стояв вичепурений у батьковій ятці і лускав дівчатам горіхи, за що вони й прозвали його Лускунчиком.
Другого ранку звіздар сказав, що треба заплести юнакові добру дерев'яну косу й так сполучити її зі спідньою щелепою, щоб, смикнувши за неї, можна було міцно ту щелепу затиснути. А ще звіздар сказав не говорити королю, що юнака вони теж знайшли.
Дросельмаєр приробив своєму небожеві косу, таку вдатну, що той блискуче витримав іспит, розлущивши найтвердіші персикові кісточки. Годинникар і звіздар зразу повідомили в столицю про те, що горіх Кракатук знайдено, а там почали шукати юнака, який зуміє розтрощити горіха.
Все сталося так, як звіздар вичитав у гороскопі. Шмаркачі в черевиках один за одним ламали зуби й калічили щелепи на горісі Кракатукові, але королівні від того ні на крихту не ставало легше.
Нарешті король, наляканий тими невдачами, пообіцяв дочку й королівство тому, хто зніме з королівни чари. І ось тоді зголосився чемний тендітний юнак Дросельмаєр і попросив дозволу спробувати й собі щастя. Молодий Дросельмаєр справді розколов горіх. Він дав зернятко королівні, заплющив очі й почав задкувати. Королівна миттю з'їла зернятко, і потвора зникла, а на її місці з'явилася гарна, мов янгол, дівчина. Король і весь його двір раділи.
Гармидер дуже збентежив молодого Дросельмаєра, якому треба було скінчити свої сім кроків, але він тримався добре і вже був наставив праву ногу на сьомий крок, коли це там, де він мав нею стати, наче з-під землі вродилася пані Мишильда. Дросельмаєр наступив на-неї і так спіткнувся, що мало не впав. І тієї миті юнак став такий самий потворний, як перед тим була королівна Пірліпат. Тіло його зменшилось і ледве тримало на собі велику бридку голову з булькатими очима й страхітливо розтягненим від вуха до вуха ротом. Замість коси за спиною в нього віддимався вузький дерев'яний плащ, з допомогою якого він рухав свою спідню щелепу.
Годинникар і ворожбит похололи з жаху. Але вони побачили, що молодий Дросельмаєр гострим закаблуком пробив шию Мишильді. Конаючи, підла відьма пропищала:
Ой Лускунчику проклятий,
Через тебе помирати
Довелось мені тепер.
А бодай же й ти помер!
Мій синок тебе скарає,
Сім голів на те він має,
І чи круть ти, а чи верть,
А й тебе чекає смерть! Квік!
Королівна, побачивши гидкого Лускунчика, передумала виходити заміж. Гофмаршал схопив його за плечі й викинув за двері.
Король звинуватив у всьому ворожбита й звіздаря і на віки вічні вигнав їх зі столиці. Звіздар з гороскопу довідався, що Лускунчик потворності позбудеться тільки тоді, коли син пані Мишильди, що народився семиголовим після смерті своїх сімох братів і став Мишачим королем, загине від його руки й коли самого Лускунчика, незважаючи на його потворність, покохає дівчина.
Так хрещений закінчив свою розповідь.
Марі вирішила, що королівна Пірліпат – лиха, невдячна особа, а Фріц сказав, що Лускунчик не буде довго панькатися з Мишачим королем і поверне свою колишню вроду.
Дядько й небіж
Марі зовсім видужала. Вона тепер знала, що Лускунчик – молодий Дросельмаєр з Нюрнберга, спотворений чарами пані Мишильди, небіж хрещеного.
Настав вечір, до вітальні зайшли батько з хрещеним. Луїза не забарилася подала чай. Марі примостилася біля ніг у хрещеного, втупивши в нього великі сині очі. Дочекавшись, коли розмова на хвильку урвалася, вона запитала, чому ж хрещений не допоможе Лускунчинку у війні проти сина пані Мишильди. Дівчинка знов розповіла про битву. Мати й Луїза не раз перебивали її реготом, тільки Фріцові й Дросельмаєрові було не смішно. Але хрещений сказав, що він не може врятувати Лускунчика. Це може лише Марі, треба лише бути незламною й вірною Лускунчику. Ні Марі, ні її родина не зрозуміли, що Дросельмаєр хотів сказати цими словами.
Перемога
Недовго й проспала Марі тієї місячної ночі, як її збудив чудний гуркіт. Раптом вона побачила Мишачого короля, що вилазив із дірки в стіні. Біля самого ліжка Марі він пропищав, щоб дівчинка віддала йому цукерки і марципана, бо він розгризе Лускунчика.
Його поява страшенно налякала Марі. Зранку вона знала напевне: щоб урятувати Лускунчика, вона повинна віддати свої цукерки й марципана. Тому ввечері вона всі їх, скільки мала, поклала під шафу.
Вранці мати сказала, що миші поїли усі цукерки Марі.
Марі нітрохи не шкодувала за тими ласощами, вона була рада, бо гадала, що тепер її Лускунчик урятований. Та як же вона вжахнулася, коли другої ночі Мишачий король захотів усі їстівні ляльки.
Зранку Марі Штальбаум шкодувала своїх цукрових ляльок. Але дівчинка вирішила пожертвувати всім. Тому вона ввечері виставила перед шафою всі цукрові ляльки, як раніше виставляла солодощі. Зранку мама помітила, що всі цукрові ляльки Марі поїдені або погризені. Марі подумала: "Байдуже, зате Лускунчик урятований!".
Ввечері, коли мати розповідала старшому радникові суду про те, яку шкоду робить миша, Фріц запропонував позичити у пекаря кота. А батько сказав поставити пастку. Дросельмаєр того ж таки вечора він приніс чудову пастку.
Ох, якого страху довелося зазнати бідолашній Марі вночі! Щось задріботіло холодними, як крига, лапками по її руці, притулилось до щоки, шорстке й огидне на дотик, і запищало біля вуха. На плечі в неї сидів відразний Мишачий король. Тепер він жадав книжок і сукенку.
Ці його слова вкрай зажурили Марі. Вранці вона вийшла зі спальні бліда й пригнічена. Мама говорила, що миша у пастку не попалася, доведеться брати кота. Марі жалілася Лускунчику і помітила на його шиї велику криваву пляму. Вона обережно взяла його з ліжечка, дістала свій носовичок і заходилася витирати пляму. Та як же вона здивувалася, коли раптом відчула, що Лускунчик у неї в руці потеплішав і ворухнувся! Вона швиденько поклала його назад у шухляду. Тоді Лускунчик розтулив рота і на превелику силу прошепотів, щоб дівчинка вже не жертвувала книжками і новою сукенкою, а щоб дістала йому шаблю, і він про все подбає.
Марі не вжахнулась, а застрибала з радощів, бо тепер вона знала, як урятувати Лускунчика без тяжких жертв. Ввечері Марі усе розповіла Фріцу. Хлопчик здивувався, що його гусари не були мужніми у бою, тому позрізав у них з кашкетів відзнаки й заборонив їм протягом року сурмити гвардійський марш. А тоді Фріц відчепив у полковника шаблю і прив'язав її Лускунчикові.
Тієї ночі Марі не могла заснути з ляку й тривоги. Опівночі їй здалося, ніби з вітальні долинає якийсь дивний гамір, бряжчання й шурхіт. Потім постукав молодий Дросельмаєр. Лускунчик стояв біля порога, в правій руці тримаючи закривавлену шаблю, а в лівій – свічечку. Побачивши Марі, він став на одне коліно і сказав, що Мишачий король лежить порубаний і сходить кров'ю! Лускунчик струснув сім золотих корон Мишачого короля з лівої руки, на яку вони в нього були нанизані, й простяг їх Марі. Вона з великою радістю прийняла подарунок.
Тоді Лускунчик попросив дівчинку пройти з ним кілька кроків.
Лялькове царство
Він рушив уперед, і Марі пішла за ним. У сінях, біля старої величезної шафи з одягом, він зупинився. Марі здивовано помітила, що дверцята в шафі, звичайно замкнуті на замок, були тепер відчинені навстіж. Марі з Лускунчиком залізли туди і опинилися на Льодяниковій луці. Недалеко була брама з мигдалю й родзинок. На бічній галереї тієї брами були шість мавпочок у червоних курточках, які грали найкращі у світі турецькі мелодії. Марі слухала їх і, сама не помічаючи, йшла все далі й далі.
Вони пройшли у Різдвяний ліс. Лускунчик плеснув у долоньки, і миттю з'явилися пастухи, пастушки, мисливці, зроблені з чистого цукру. Вони принесли пречудове золоте крісло, поклали на нього білу подушечку з повидляника й дуже ввічливо запросили Марі сісти. І тільки-но вона сіла, пастухи й пастушки виконали прегарний танок.
Згодом вони простували вздовж Помаранчевого струмка. Потім Марі побачила широкий Лимонадний потік. Тоді вони зайшли у Печивне село, розташоване на березі Медової річки, а ще побували у Цукровому містечку.
Лускунчик заквапився далі, і Марі побігла за ним. Незабаром війнуло чудовим запахом рож, і все навкруги замерехтіло лагідним рожевим світлом. Марі побачила гарне озеро, по якому плавали прекрасні сріблясто-білі лебеді. Це було таке озеро, яке дівчинка мріяла отримати від хрещеного.
Столиця
На чарівній мушлі Марі і Лускунчик попливли по рожевому плесі. Згодом вони опинилися у Повидляному гаю. Недалеко була столиця – місто Солодощів. Там молодого Дросельмаєра називали королевичем.
Вони опинилися на великому, надзвичайно гарному ринковому майдані. Там були ошатно вбрані кавалери й дами, вірмени й греки, євреї і тирольці, офіцери й солдати, проповідники, пастухи, блазні.
Марі опинилася перед Марципановим замком із сотнею легеньких веж, що весь світився темно-рожевим світлом. То тут, то там по стінах були розсипані розкішні букети фіалок, нарцисів, тюльпанів, левкоїв.