Їй наснився дивний сон, який вона розтлумачила так: або Майстер мертвий і приходив за нею, тоді вона скоро помре, і це добре, бо мука її скінчиться, або він живий і нагадує їй про себе, тоді вони невдовзі побачаться. Маргарита вирішила піти на вулицю, і вже одягала пальто, коли її хатня працівниця, красуня Наташа, почала розповідати про фокуси у театрі. Пізніше, у тролейбусі, Маргарита Миколаївна почула ще одну дивну розповідь — про небіжчика, у якого з гробу викрали голову.
Маргарита приїхала в Олександрівський сад, туди, де вона зустрічалася з Майстром, опустилася на ту саму лаву, де колись сиділа з ним. Жінка подумки благала коханого дати їй хоч яку-небудь звістку про себе або відпустити її, щоб вона могла вільно жити й дихати. Вона навіть подумала, що продала б душу дияволу, аби тільки довідатись, де Майстер! Раптом до неї підсів дивний незнайомець, який назвався Азазелло. Він запропонував жінці поїхати у гості до іноземця. Він обіцяв, що там вона зможе довідатися про Майстра. Маргарита рішуче погодилася. Азазелло дав їй золоту коробочку з кремом, і велів натертися цим кремом рівно о пів на десяту. О десятій він зателефонує і скаже все, що треба. Потім Азазелло зник, а Маргарита мерщій кинулася з саду.
Глава 20
Крем Азазелло
У призначений час Маргарита відкрила коробочку, яку дав їй Азазелло. Вона намастила лице й тіло кремом — і одразу помолодшала. Але змінилася вона не лише зовні. Жінка відчула себе вільною, вона зрозуміла, що справдилися її вранішні передчуття, що вона назавжди залишає цей особняк, де стільки страждала. Маргарита майже перелетіла у кабінет чоловіка, щоб написати йому записку, в якій сповіщала, що стала відьмою від горя, і просила забути її.
Потім вона скочила на мітлу, що з'явилася після дзвінка Азазелло, і голою вилетіла у вікно.
Глава 21
Політ
"Невидима й вільна"! Маргарита летіла над Москвою. Побачивши дім, де жив Латунський, що згубив її Майстра, жінка влетіла туди і вчинила справжній погром. Потім рушила далі. Дорогою її наздогнала Наташа, яка летіла верхи на якомусь борові: коли Маргарита відлетіла, Наташа теж намастилася кремом і також стала відьмою. У цей час до кімнати увійшов сусід — Микола Іванович. Пустуючи, Наташа мазнула йому лисину — і Микола Іванович перетворився на борова.
Нарешті Маргарита спустилася на берег річки, у якій із насолодою викупалася. Потім перелетіла на другий берег річки. Там на неї вже чекали і привітали надзвичайно урочисто: із жабиним оркестром і танцями русалок. Якийсь козлоногий постелив на траві шовкове простирадло і запропонував відпочити. Дізнавшись, що Марго прибула на мітлі, він швидко замовив для неї машину. Машина прибула, за кермом її сидів чорний грак. Маргарита сіла на широке сидіння і знову полетіла у Москву.
Глава 22
При свічках
Машина принесла Маргариту у квартиру № 50. Там її зустріли Коров'єв з Азазелло і провели до Воланда. Коров'єв постійно давав Маргариті вказівки, він повідомив, що Воланд влаштовує бал, і що королевою на цьому балу повинна бути саме вона, Марго. Також він радив їй нічого не боятися. Коли Воланду повідомили про те, що разом із Маргаритою прибули ще двоє, він дав розпорядження, щоб Наташу залишили з Маргаритою, а борова відвели.
Глава 23
Великий бал у сатани
Північ наближалася. Маргарита непевно пам'ятала, як Гелла і Наташа купали її спочатку у крові, потім у трояндовій олії, як одягали на неї діамантовий вінець, як Коров'єв повісив їй на шию зображення чорного пуделя на ланцюгу, що завдавав їй чимало клопоту, як слухала останні поради почту Воланда: не пропустити нікого, кожному гостю виказати повагу, за це хазяйку балу чекає винагорода.
Нарешті бал розпочався. Маргарита влетіла у одну залу, потім в іншу і нарешті зупинилася на площадці, до якої вели довгі сходи. Тут їй під ліву руку поставили аметистову колонку, а під праву ногу чорну подушечку з вигаптуваним золотом пуделем. За кілька секунд до півночі всі приготування до зустрічі гостей закінчили. А ще через кілька хвилин з'явилися перші гості. Подальше Маргарита пам'ятала непевно.
Череда гостей, серед яких були і багатії, і прості люди, і злочинці, і бандити, йшли один за одним. І всіх вона вітала, подаючи руку. Нарешті з'явився сам Воланд. Він випив з чаші, яку йому подав почет. Потім передав чашу Маргариті. Хтось прошепотів, що там вже не кров. Потім жінці здалося, що десь проспівали півні.
Гості перетворилися на прах, вся бальна зала зникла, а залишилась звичайна вітальня вдови ювеліра у квартирі № 50, смужка світла пробивалася зі спальні, до якої Маргарита й увійшла.
Глава 24
Вилучення Майстра
Маргарита, хитаючись, підійшла до столу, біля якого сиділи Коров'єв, Азазелло і кіт, і сперлась на нього. Ніхто не пропонував Маргариті ніякої винагороди. До того ж лише зараз вона відчула, що сидить гола. Коли на плечі їй накинули плащ, вона поспішила попрощатися. Але у цю саму мить Воланд наказав їй сісти і сказав, що її перевіряли, і що саме так і слід поводитися: ніколи ні в кого нічого не просити — самі прийдуть і дадуть все, що треба. Потім Воланд запитав, чого ж Маргарита хоче, у скільки оцінює своє коліно, яке цілували вбивці і шибеники.
Маргарита сказала, що хоче, щоб їй повернули її коханого — Майстра. У ту саму мить у кімнату увірвалися вітер і місячне сяйво, в якому і постав Майстер у своєму лікарняному одязі. Маргарита відразу кинулася до нього. Майстер був дуже ослаблений хворобою і гадав, що усе це галюцинації. Але його швидко привели до тями якимись ліками. Потім на побажання іти й жити, як раніше, Майстер сказав, що як раніше не буде, бо в його квартирі живе інша людина. Цієї ж миті перешкода була усунена: Алоїзій Могарич перестав існувати, запис з домової книги було здуто, так само й лікарняні документи Майстра: немає паперу — немає й людини. Воланд повідомив Майстру, що його роман принесе ще сюрпризи, але нічого страшного вже не буде. Він витягнув з-під подушки золоту підкову з діамантами і подарував на пам'ять Маргариті.
За годину Майстер уже тихо спав у своїй колишній кімнаті, а Маргарита плакала від пережитого потрясіння. Рукопис роману лежав перед нею.
Глава 25
Як прокуратор намагався врятувати, Іуду із Кіріафа
"Пітьма, що прийшла із Середземного моря, накрила ненависне прокуратору місто Єршалаїм, бо дивну хмару принесло на кінець дня, чотирнадцятого дня весняного місяця нісана. У цій пітьмі гинуло все: Лиса Гора, храм Єршалаїма, палац Ірода Великого, безокі золоті статуї богів, що простягали до неба свої руки. Хмара спочатку віддавала тільки своє світло, лише інколи пітьму розривав вогонь, але тяжкі удари грому знову заганяли все у пітьму. Потім хлинув дощ, і тоді гроза перетворилися на ураган. На тому самому місці, де ополудні говорили прокуратор і первосвященик, блискавкою зламало кипарис. У цей час під колонами знаходився тільки один чоловік і це був прокуратор".
До прокуратора прийшов Афраній, завідуючий таємною службою. Понтій Пілат довго розпитував його про страту, а саме — про Ієшуа Га-Норці. Афраній розповів, що Ієшуа поводився досить дивно: він мало говорив, але намагався подивитися в очі кожному й посміхався якоюсь розгубленою посмішкою.
Прокуратор налив вина і випив чашу до самого дна. Потім просив поховати тіла всіх страчених, так, щоб ніхто не знав де, щоб про них більше не було чутно. Після цього прокуратор сказав, що в нього виникло передчуття, що Іуда, який отримає гроші за зраду, буде зарізаний сьогодні вночі. Він дав Афранію мішечок з грошима і сказав, що винен йому, бо той дав милостиню, коли в прокуратора не було грошей. Після цього завідуючий таємною службою пішов.
Глава 26
Поховання
Афраній одразу прийнявся до справи, дорученої прокуратором. Він подбав про те, щоб страчених поховали належним чином. Потім переодягнувся у темний поношений хітон і вийшов у місто. Невдовзі його можна було бачити біля великого храму первосвященика. Він знайшов лавку, де торгували килимами, увійшов у двір і мав коротку розмову з жінкою на ім'я Ніза. Подальший його шлях невідомий.
У цей час з іншого провулка міста вийшов Іуда. Він побачив Нізу й гукнув її, адже вони домовилися зустрітися у неї вдома, і просив дозволу супроводжувати її. Ніза не хотіла, щоб їх бачили на вулиці, і запропонувала зайти у маленький дворик і про все домовитися. Вона попросила Іуду трохи зачекати, а потім йти за місто до маслинового маєтку, у Гефсіманію, за Кедрон, де вона чекатиме на нього.
Іуда зробив так, як казала жінка. Але коли він майже дістався призначеного місця, на нього напали троє. Намагаючись врятувати життя, Іуда віддав їм гроші, які отримав за зраду. Та це не врятувало його.
А через деякий час на балконі прокуратора з'явився Афраній.
Він сказав, що просить відставки і суду, бо незважаючи на попередження прокуратора, він не зміг захистити Іуду від смерті, і того зарізали. Потім дістав кошіль і сказав, що на ньому кров Іуди, який отримав за свою зраду тридцять драхм. Удаючи далі, що все, що він говорить, це тільки його припущення, Афраній розповів прокураторові, де і як убили Іуду, як підкинули кошіль у храм первосвященика.
Після цього Афраній розповів про поховання, зауваживши, що тіло Ієшуа знайшли схованим у печері.
Прокорутор зажадав побачити Левія Матвія, і коли той прийшов, попросив показати пергамент, який написав Левій, викладаючи думки Ієшуа, але майже нічого не зміг розібрати у тім писанні, крім деяких думок, зокрема, що боягузтво — страшний порок. Він віддав пергамент Левію і запропонував йому посаду бібліотекаря у своєму маєтку, де той буде ситий і одягнений. Але Левій відмовився, тому що прокуратор боятиметься його, адже йому нелегко дивитися на Левія, після того як прокуратор убив Ієшуа.
Прокуратор запропонував грошей, але той знову відмовився. Потім Левій наблизив своє обличчя до обличчя прокуратора і сказав, що заріже Іуду. На що прокуратор відповів, що Левій не зможе цього зробити, бо він, Пілат, вже зарізав його. Левій дико глянув на прокуратора, подумав і попросив шматок чистого пергаменту.
Глава 27
Кінець квартири № 50
Маргарита дочитала роман і вже спала міцним, спокійним сном.
А до квартири № 50 на Садовій вулиці все приходили й приходили відвідувачі.