Я не дам тобі срібла! Хіба що розтоплю його і виллю у твою зажерливу горлянку. Ні, я не дам тоді жодного пенні, назарею. Вбивай мене, якщо хочеш, але розкажи усім, що жид під тортурами не схилився перед християнином.
Переказ:
— Присягаюся святим розп'яттям, якого так боїться твоє прокляте плем'я, — сказав Фрон-де-Беф, — ти відчуєш, що таке вогонь!
Поки у різних частинах вежі відбувалися різні Події, Ребекка у найвищій вежі сиділа засмучена наодинці, та раптом двері відчинилися й зайшов незнайомець. Капюшон ховав його обличчя, але Ребекку це не лякало. Єврейка зняла з себе прикраси, надіючись, що цей чоловік, облишить її, не скривдивши. Незнайомець коштовності не прийняв, але натомість сказав:
Цитата:
— О, прекрасна квітко Палестини, — відповів розбійник, — ці східні перли не можуть зрівнятися з білизною твоїх зубів. Ці діаманти виблискують, але вони бліднуть при світлі твоїх очей. З того часу, як я зайнявся цим ремеслом, я поклявся цінувати красу більше, ніж багатство.
— Не бери на душу такого гріха, — сказала Ребекка, — візьми викуп і змилуйся. За золото ти можеш розважатися, а якщо скривдиш нас — тебе мучитиме совість. Мій батько дасть тобі усе, що завгодно. І, якщо ти діятимеш розумно, за цей викуп зможеш відновити свої права в суспільстві, отримати прошення за скоєні помилки і не матимеш потреби робити їх в майбутньому.
— Ти гарно говориш, — відповів розбійник французькою, напевно відчувши, що Не зможе продовжувати розмову саксонською, якою звернулася до нього Ребекка, — але знай, ліліє з долини Бака, що твій батько знаходиться в руках могутнього алхіміка, що вміє обертати на золото й срібло навіть іржаві тюремні Грати. Шановного Ісака оброблять так, що він віддасть усе, що має, без моєї допомоги. Твій викуп — твоя краса і кохання, і я не прошу нічого іншого.
— Ти не розбійник, — відповіла Ребекка, теж перейшовши на французьку, — жоден розбійник не відмовився б від такого викупу. Розбійники у цих краях не говорять мовою, якою розмовляєш ти. Ти не розбійник, а норман, норман може навіть високого роду. Тож поводься відповідно до свого походження, скинь цю огидну маску!
— А ти добре вмієш вгадувати, — сказав Бріан де Буа-Гільбер, відкривши обличчя. Я не розбійник, прекрасна трояндо Шарона, і я волію прикрашати твою шию і руки перлами й діамантами, які так тобі до лиця, радше ніж відбирати в тебе ці прикраси.
— Що ж тобі треба від мене, — запитала Ребекка, — якщо не мої коштовності? Між нами не може бути нічого спільного: ти — християнин, а я — єврейка. Наш союз був би незаконним і перед церквою, і перед синагогою.
— Цілком справедливо, — сміючись, відповів храмовник. — Одружитися на жидівці? Ні, чорт забери! Навіть якби вона була царицею Савською. До того ж, прекрасна донько Сіону, якщо б навіть один з християнських королів запропонував мені одружитися з його донькою, я б не міг зробити цього. Я поклявся не пов'язувати своє життя з жодною з жінок і кохати їх тільки вільним коханням. Я храмовник. Бачиш цей хрест святого ордену?
— І ти смієш показувати його за таких обставин? — гнівно запитала Ребекка. — Яка ж твоя віра, якщо ти без вагання звертаєшся до того, що вважаєш святим, збираючись порушити свою урочисту клятву рицаря і храмовника?
— Це сказано суворо й красномовно, — відповів храмовник. — Але, моя прекрасна проповіднице, твої єврейські забобони роблять тебе сліпою до наших особливих привілеїв. Шлюб для храмовника був би гріхом, а мої маленькі фішки відпустяться мені в найближчій сповідальні нашого ордену. Навіть того часу я був жорстокий з жінками, але не з такими, як ти. Ще жоден рицар не брав у руки свій спис з такою відданістю жінці, яку він кохає, як це робив Бріан де Буа-Гільбер. Вона була донькою збіднілого барона, у якого не залишилося нічого, крім напівзруйнованої башти, неродючого виноградника й кількох акрів землі коло Бордо. Я прославляв її ім'я славними подвигами, і її знали краще, ніж багатьох багатих спадкоємиць. Так, — продовжував він, ходячи по кімнаті, ніби забувши про присутність Ребекки, — так, мої подвиги, мій кинджал, моя кров прославляли ім'я Аделаїди де-Монтемар від королівського двору Кастилії і до Візантії. І що я отримав? Повернувшись зі славою, за яку дорого заплатив, я дізнався, що вона вийшла заміж за гасконського дворянина, про якого, далі його власних володінь, ніхто нічого не чув. Я палко кохав її і жорстоко помстився за зраду. Але моя помста повернулася проти мене. З того дня я не живу. Я не маю власного будинку, мене не втішає любляча дружина, я не гріюся біля домашнього вогнища. Ніхто не прийде до моєї могили, після мене не залишиться нащадків, щоб продовжувати старовинний рід Буа-Гільберів. Я склав свої права до ніг глави нашого ордену, втративши незалежність. Храмовник не має жодних прав, все його життя підкорене іншому.
— Боже! — вигукнула Ребекка. — А які ж переваги дають такі жертви?
— Право помсти, Ребекко, — відповів храмовник, — і задоволення власного честолюбства.
— Це скупа нагорода, — сказала Ребекка, — за втрату найдорожчих людських цінностей.
— Не говори цього! — відповів храмовник. — Помста — величезне задоволення. А честолюбство? Це спокуса, яка може порушити спокій навіть найщасливішої людини.
Він на якусь мить зупинився і додав:
— Ребекко! Та, що була готова вмерти, аби не зазнати безчестя, має горде і сильне серце. Ти мусиш бути моєю. Це має бути з твоєї згоди й відповідно до твоїх умов. Ти мусиш погодитися розділити мої мрії, які сягають дуже далеко. Подумай, перш ніж відповісти. Храмовник втрачає, як ти справедливо зауважила, свої права, можливість діяти незалежно, але він стає членом могутнього товариства, перед яким здригаються трони. У цьому ордені я не залишився рядовим членом — я один із його провідних командирів і можу з часом навіть стати на чолі всього ордену. Я шукав споріднену душу, яка могла б розділити зі мною мої честолюбні мрії, і я знайшов її.
— І це ти говориш мені, знаючи, до якого народу я належу...
— Тільки не кажи, — перебив її храмовник, — що у нас різні віросповідання. В душі ми не віримо у ці дитячі казочки... Я чую звуки рогу. Напевно, там необхідна присутність моя. Подумай над тим, що я сказав. Прощай! Я не прошу пробачення за свою жорстокість. Завдяки їй я взнав тебе. Золото розпізнають, тільки перевіривши його пробним каменем. Я скоро повернуся, і ми продовжимо нашу розмову.
Переказ:
Після розмови з Ребеккою Бріан де Буагільбер пішов ділитися враженнями з Фрон-де-Бефом та Морісом де Брасі.
Але несподівано Фрон-де-Беф приніс лист:
Цитата:
— Подивимось, що це за диявольський виклик, — сказав Фрон-де-Беф. — Тут є лист і, якщо я не помиляюся, він написаний саксонською.
Барон покрутив у руках папірець, ніби сподіваючись таким чином зрозуміти зміст, а потім передав його Морісу де Брасі.
— Для мене це магічна грамота, — сказав де Брас, котрий, як всі аристократи того часу, зневажав освіту. — Наш капелан намагався навчити мене писати, але в нього нічого не вийшло.
— Дайте мені, — сказав храмовник. — Ми хоч тим схожі на монахів, що трохи вчимося, щоб освітити знаннями нашу доблесть.
То ж що там написано? — спитав де Брасі.
— Це формальний виклик, — відповів храмовник, але, присягаюся, — це виглядає, як дивний жарт. Ще ніхто й ніколи не посилав такого незвичного виклику через підйомний міст у замок барона.
Жарт! — вигукнув Фрон-де-Беф. — Хотів би я знати, хто насмілюється жартувати зі мною таким чином! Прочитайте, Бріане! Храмовник прочитав:
"Я, Уомба, син Уітлеса, блазень благородного, народженого вільним Седріка Ротервудського, якого ще називають Саксонським, і я, Ґурт, син Беовульфа, свинопас..."
— Ти сказився! — перебив його Фрон-де-Беф.
— Присягаюся святим Лукою,, тут так написано, — відповів храмовник і продовжував читати: — "...Я, Ґурт, син Беовульфа, свинопас згаданого Седріка, за допомогою наших друзів і однодумців, які підтримують нас у цій справі, а саме: доблесного рицаря, якого в народі звуть Чорним Рицарем, і хороброго йомена на ім'я Локслі, — заявляємо: ви, Реджінальде Фрон-де-Бефе, і ваші спільники, ким би вони не були, без жодної причини і попередження злочинно захопили нашого лорда й господаря, згаданого Седріка, а також благородну, народжену вільною леді Ровену та сера Ательстана Конінгсбургського та їхніх коней і мулів, а також їхніх вільних слуг і ще кріпаків, що належать їм від народження, а також єврея на ім'я Ісак з Йорку з донькою. Усі ці чесні люди зі слугами, кіньми й мулами та згаданими вище євреєм з донькою і всіма речами, що їм належать, — вірні піддані його королівської величності — подорожували королівським шляхом. Тому ми вимагаємо, щоб усі згадані особи, а саме: Седрік Ротервудський, леді Ровена, Ательстан Конінгсбургський разом зі слугами і рабами, кіньми і мулами, а також згаданий єврей з донькою й речами, що їм належать, були протягом години після отримання цього повідомлення звільнені й передані нам або нашим уповноваженим цілими й неушкодженими. У протилежному випадку ми оголошуємо вас розбійниками і зрадниками, будемо битися з вами різними засобами і докладемо усіх зусиль, щоб знищити вас. Хай Бог не покидає вас! Підписано нами у переддень свята святого Вітольда під великим дубом на Хартхільському шляху. Написано святим чоловіком, вірним Богові, Богородиці й святому Дунстану у Копмакхерстській каплиці".
Під цим документом стояли підписи. Першим — малюнок півнячої голови з гребенем, а під ним написано, що ці каракулі є підписом Уомби, сина Уітлеса. Під цією поважною емблемою стояв хрест, знак Гурта, сина Беовульфа. Потім великими жирними літерами були написані слова "Чорний Рицар", на завершення була акуратно намальована стріла як підпис йомена Локслі.
Рицарі здивовано мовчки перезирнулися, абсолютно не розуміючи, що все це мало означати. Першим порушив мовчанку де Брасі, голосно розреготавшись, потім до нього приєднався храмовник. Але Фрон-де-Беф був роздратований їхнім недоречним сміхом.
— Я попереджаю вас, — сказав він, — ваші веселощі невчасні, краще подумайте, як поводитися за даних обставин.
— Фрон-де-Беф ще не прийшов до тями після недавньої поразки, — сказав де Брасі, — він злякався виклику, хоч прислали його блазень і свинопас.
— Присягаюся святим Миколаєм, — відповів Фрон-де-Беф, — хотів би я, щоб лише ти відповідав за цю пригоду, де Брасі.