Я майже розчулився. У мене навіть виникло бажання позичити їй грошей усього лише з дванадцяти відсотків, аби допомогти їй купити якесь прибуткове діло. "Е, ні, — сказав я собі. — В неї, либонь, є двоюрідний братик, який змусить її ставити підпис на векселях і оббере бідолашку". Отож я пішов, картаючи себе за недоречну великодушність, бо не раз мав нагоду переконатися в тому, що хоча самому добродійнику добре діло часом і не завдає шкоди, воно завжди занапащає того, кому зроблено послугу. Коли ви увійшли, я саме подумав про Фанні Мальво — от із кого вийшла б хороша дружина й мати. Я зіставляв її життя, доброчесне й самотнє, з життям графині, яка, почавши підписувати векселі, неминуче скотиться на саме дно ганьби".
На якусь мить він замовк і замислився, а я тим часом роздивлявся його.
"Так от і скажіть, — раптом озвався він, — хіба погані в мене розваги! Хіба не цікаво заглянути в найпотаємніші куточки людського серця! Хіба не цікаво розгадати чуже життя й побачити його зсередини, без жодних прикрас? Яких тільки картин не надивишся! Тут і бридкі виразки, і невтішне горе, і любовні пристрасті, і злидні, які штовхають у води Сени, і втіхи молодика, що ведуть просто на ешафот, і сміх розпачу, і пишні торжества. Сьогодні бачиш трагедію: чесний батько родини наклав на себе руки, бо не міг прогодувати дітей. Завтра дивишся комедію: молодий гульвіса розігрує перед тобою сцену влещування Діманша боржником — у сучасному варіанті. Ви, звичайно, читали про знамениту красномовність новоявлених проповідників кінця минулого сторіччя. Я іноді марнував час — ходив їх послухати, і де в чому вони впливали на мої погляди, але на мою поведінку ніколи, як висловився не пам'ятаю хто. Так от, усі ці ваші уславлені балакуни, всілякі там Мірабо, Верньйо та інші — жалюгідні заїки, якщо порівняти їх з моїми повсякденними ораторами. Якась закохана дівчина, старий купець, що стоїть на порозі краху, мати, котра намагається приховати синову провину, митець без шматка хліба, вельможа, який потрапив у неласку і через брак грошей от-от утратить усе, чого вдалося йому досягти за довгі роки зусиль — усі ці люди вражають мене силою свого слова. Чудові актори — і грають вони для мене одного! Та ошукати мене їм ніколи не вдається. У мене погляд як у Господа Бога, я зазираю в душі. Від мого пильного ока ніщо не сховається. А хіба можуть у чомусь відмовити тому, в чиїх руках мішок із золотом? Я досить багатий, щоб купувати людську совість, щоб управляти міністрами через тих, хто має на них вплив, починаючи від секретарів і кінчаючи полюбовницями. Хіба це не влада, хіба не могутність? Я міг би, якби захотів, володіти найпрекраснішими жінками і купувати чиї завгодно пестощі. Хіба Це не втіха! А влада і втіха — хіба не основи нашого нового суспільного ладу? Таких, як я, в Парижі набереться десяток. Ми — повелителі ваших доль, мовчазні, нікому не відомі. Що таке життя? Машина, яку приводять у рух гроші. Знайте, що засоби завжди зливаються з наслідками, неможливо відокремити душу від почуттів, дух від матерії. Золото — ось душа вашого нинішнього суспільства. Ось тут, — провадив він, показуючи мені свою холодну кімнату з голими стінами, — найпалкіший коханець, що десь-інде скипить від невинного натяку і викличе на дуель за одне слово, ось тут він благає мене як Бога, притискаючи до грудей руки. Проливаючи сльози люті або розпачу, благає мене і найпихатіший купець, і найсамовпевненіша красуня, і найгордовитіший військовий; Тут принижуються і знаменитий митець, і письменник, чиє ім'я житиме в пам'яті багатьох поколінь. А ось тут, — додав він, постукавши себе по лобі, — у мене терези, на яких зважуються спадки та корисливі інтереси всього Парижа. Ну, тепер ви зрозуміли, — сказав він, обернувши до мене бліде, наче вилите із срібла, обличчя, — які пристрасті й насолоди ховаються за цією застиглою маскою, що так часто дивувала вас своєю нерухомістю?"
Я повернувся до себе геть приголомшений. Цей дідок виріс у моїх очах, перетворився на фантастичного ідола, на уособлення влади золота. І життя, і люди вселяли мені у ту хвилину жах. "Невже усе зводиться до грошей?" — запитував я себе. Пам'ятаю, я довго не міг заснути: Мені ввижалися купи золота. Бентежив мене і образ прекрасної графині. На свій сором, признаюся, що вона цілком затулила собою образ простого й чистого створіння, приреченого на невідомість і тяжку працю. Але наступного ранку, в туманному мареві пробудження, переді мною у всій своїй красі постала лагідна Фанні, і я вже думав тільки про неї.
Переказ:
З розповіді Дервіля читач дізнається про історію життя самого адвоката: він одержав ступінь ліценціата права і вступив до колегії адвокатів. Старий скнара з довірою ставиться до професійних навичок Дервіля, часто радиться з ним. Попрацювавши у конторі стряпчого 3 роки, Дервіль отримує підвищення, переїжджає на іншу кватиру і вважає, що більше ніколи не зустрінеться з Гобсеком. Та через тиждень Гобсек завітав до Дервіля у справах. Ще через два роки Дервіль купив контору. Гроші під 15 % річних, як з доброго знайомого, дав йому Гобсек. Знижка Гобсека для Дервіля — своєрідне свідчення про особливе ставлення лихваря до адвоката.
Фанні Мальво, яку щиро полюбив Дервіль, стала його дружиною. Дядько Фанні залишив їм у спадок 70 тисяч франків, які допомогли Дервілю повністю розрахуватися з Гобсеком.
На одній з парубоцьких гулянок денді і марнотратник Максим де Трай вмовляє Дервіля познайомити з Гобсеком, який може дати в борг велику суму, щоб врятувати від краху одну з доньок клієнта Дервіля.
Максим де Трай запевнив Дервіля, що жінка багата й за кілька років ощадливого життя зможе повернути борг Гобсеку.
Цитата:
<...> Коли ми приїхали на вулицю Гре, світський лев почав озиратися навколо з такою напруженою тривогою, що я вкрай здивувався. Його обличчя то блідло, то червоніло, то навіть ставало жовтим, а коли він побачив двері будинку Гобсека, на лобі в нього заблищали крапельки поту. В ту мить, коли ми вискочили з кабріолета, у вулицю Гре завернув фіакр. Своїм яструбиним оком світський чепурун одразу помітив у глибині того екіпажа жіночу постать, і на його обличчі промайнув вираз майже дикої радості. Він покликав вуличного хлопчака і попросив його потримати коня. Ми піднялися до старого лихваря.
"Пане Гобсек, — сказав я, — рекомендую вам одного зі своїх найкращих друзів. ("Остерігайтеся його, як чорта", — прошепотів я на вухо старому). — Сподіваюся, що на моє прохання ви повернете йому свою прихильність (за високі проценти, звісно) і визволите його зі скрути (якщо вам це вигідно)".
Пан де Трай вклонився лихвареві, сів і, готуючись вислухати його, прибрав улесливо-граційної пози царедворця, що зачарувала б кого завгодно; але мій Гобсек і далі сидів у кріслі біля каміна нерухомо, незворушний і Схожий на статую Вольтера в перистилі театру Французької комедії, освітлену вечірніми вогнями. На знак привітання він тільки трохи підняв над головою зношеного кашкета, відкривши смужку жовтого, наче старий мармур, черепа, яка довершила його схожість зі статуєю.
Переказ:
Молодик пообіцяв достатню заставу під суму позики в Гобсека і вийшов.
Цитата:
"О сину мій! — вигукнув Гобсек, підвівшись і схопивши мене за руки. — Якщо застава в нього справді цінна, ти мені врятував життя! Адже я мало не вмер.
У радості старого було щось моторошне. Уперше він так веселився при мені, і хоч дуже короткою була та мить торжества, вона ніколи не зітреться з моєї пам'яті.
"Зробіть мені ласку і залиштеся тут, — попросив він. — Хоча при мені пістолети, і я певен, що не схиблю, адже мені доводилось і на тигра полювати, і битися на смерть у абордажній сутичці, я все-таки остерігаюся цього елегантного мерзотника".
Він сів у крісло за стіл. Обличчя його знову стало блідим і спокійним.
"Так, так, — озвався він, обернувшись до мене.— Зараз ви, безперечно, побачите красуню, про Яку я вам уже колись розповідав. Я чую в коридорі ходу дами-аристократки".
Справді, молодий чепурун увійшов, ведучи під руку даму, в якій я одразу впізнав одну з дочок старого Горіо, а з розповіді Гобсека — ту саму графиню, в чиїй спальні він колись побував. Графиня спочатку мене не помітила, бо я стояв у ніші вікна й відвернувся до шибки. Опинившись у похмурій і сирій кімнаті лихваря, вона скинула на Максима недовірливий погляд. Вона була така гарна, що я пожалів її, попри її гріхи. Певно, жорстока мука краяла їй серце, шляхетні и горді риси зсудомлював погано прихований біль. Молодий франт став її злим генієм. Я подивувався проникливості Гобсека, який вже чотири роки тому передбачив майбутнє цих двох людей, коли йому потрапив до рук їхній перший вексель. "Мабуть, цей демон з ангельським обличчям, — подумав я, — панує над нею, користаючись з усіх її слабкостей: гордині, ревності, прагнення до втіх, до світської марноти".
"Добродію, чи можна одержати повну вартість ось за ці діаманти, проте лишивши за со'бою право потім викупити їх?" — запитала графиня тремтячим голосом, подаючи Гобсекові скриньку.
"Можна, ласкава пані", — втрутився я до розмови, виходячи зі своєї криївки.
Вона обернулася в мій бік, одразу мене впізнала, здригнулася і кинула на мене погляд, який усіма мовами означає: "Не виказуйте мене".
"Юридичною мовою така угода називається "продаж із правом наступного викупу", і полягає вона в передачі рухомого або нерухомого майна на певний час, по закінченні якого можна повернути свою власність, заплативши покупцеві обумовлену суму".
Графиня зітхнула з полегкістю. Граф Максим спохмурнів, боячись, що за цієї умови лихвар дасть менше, адже вартість діамантів нестійка. Гобсек схопив лупу й заходився мовчки роздивлятися, що там лежало в скриньці. Навіть якщо я проживу сто років, я не забуду тієї картини. Його бліде обличчя зарум'янилося, очі, в яких віддзеркалювався блиск діамантів, ніби спалахнули потойбічним вогнем. Він підвівся, підійшов до вікна, підніс діаманти до свою беззубого рота, мовби хотів їх пожерти. Підносячи до очей то браслети, то сережки з підвісками, то намиста, то діадеми, він белькотів щось незрозуміле і роздивлявся їх на світлі, щоб визначити відтінок, чистоту води та грані діаманта.