Унизу на виступі скелі вони побачили вівцю, дуже слабку. Дядька Тура ніде не було видно. Коли Трілле обернувся, Лена теж зникла. Глянувши вниз, він побачив, що вона висить в невеличкій ущелині на гірській березі, впираючись чобітьми у жмут трави на скелі маленького виступу. Дівчина хотіла сама врятувати вівцю, але потрапила в небезпеку. Лена вважала, що схожа на Ісуса. Коли вона хотіла вилізти, береза відірвалася, й Лена зникла з очей Трілле. Вона опинилися на зазубні виступу перед вівцею і кричала, що зламала руку. Трілле щосили кинувся бігти шукати дядька.
Все закінчилося тим, що Лену врятував гелікоптер. За кілька днів після цього вона тішилася з цієї пригоди, але мусила носити гіпс. Трілле був дуже радий, що його подруга лишилася жива, але обдумував те, чи вона б так само переживала за нього.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Ленин удap
Одного дня ні з того ні з сього навідався Ісак, хоч ніхто й не хворів. Він привіз деталь до того напів мотоцикла, що стояв у пральні. Трілле запропонував лікарю пограти в крокет, поки Ленина мама не вернулася додому.
Відтоді Ісак навідувався часто. Мотоцикл у Лениній пральні став урешті-решт схожий на цілий. Перші тижні Лена нічого не говорила про гостя, а згодом розповіла Трілле, що Ісак не любить вареної капусти. Трілле сказав, що тати також можуть їсти варену моркву. Наступного дня, сяючи від радості, Лена повідомила, що Ісак їв моркву.
Тепер Лена кожного дня так раділа, що Трілле не міг звикнути. Та раптом наприкінці листопада вона знов стала така, як і була. Якось на великій перерві Кай-Томмі два рази сказав, що у класі було б добре без дівчат. Лена, худенька, як тріска, з перекошеними мишачими хвостиками на голові, була дуже розлючена. Вона зацідила Каю-Томмі, і той полетів до кафедри, де сиділа пані Еллісів. Всі були шоковані, а Лена сама відправилася до кабінету директора.
Сніг
Наближення зими асоціювалося у Трілле з вдяганням рейтузів. Такий день настав, і Трілле радів, що скоро випаде сніг. По обіді йому довелося їхати з татом до тітки-бабуні. Того дня вона розповідала всілякі бувальщини, а Трілле з татом наминали вафлі. Хлопець дуже любив стареньку, але не любив носити плетені речі, які вона дарувала всім на Різдво. Перед від'їздом Трілле зізнався тітці-бабуні, що інколи трохи боїться. Вона сказала, що побороти страх їй допомагає картина з Ісусом. Трілле пообіцяв прийти, як випаде сніг.
В неділю випав сніг, але в цей день померла тітка-бабуня. Навіть тато й дідусь плакали. Трілле подався за хлів і ліг просто в сніг. Він думав про смерть, коли з'явилася Лена.
Похорон відбувся у четвер, але Трілле перед тим навідався до померлої двічі, одного разу з Леною. Тепер Крихта-Матильда перебувала в жалобі. Весь початок листопада видався тихий. Та якось прибігла Лена і сказала, що час виходити надвір і гратися в сніжки. Коли йому заманулося зайти до Лени, вона сказала, що не можна.
Настало Різдво, але цього року без тітки-бабуні було сумно. Увечері навідалась Лена, щоб привітати з Різдвом. Друзі гайнули до вікна з канатною дорогою. Трілле помітив, що Лена зсунула в своїй кімнаті штори. Вона щось приховувала. Згодом Трілле розповів Лені, що йому дозволили взяти собі щось з будинку бабусі і він вибрав картину з Ісусом, тож тепер не боятиметься.
Найсумніший день у моєму житті
На третій день Різдва Трілле випадково дізнався від мами, що Лена звідси поїде, бо Ленина мама ще з пів року має походити в художню школу, якої вона не закінчила перед Лениним народженням. Недавно вона дізналась, що її знов прийнято до школи, і тому вони перебираються до міста. А житимуть у Ісака.
Трілле побіг до Лени, побачив багато коробок, запитав подругу, чи вона їде. Дівчина нічого не сказала і пішла до своєї кімнати. Мама Лени пригорнула Трілле і сказала, що їй шкода.
Напередодні Нового року влаштували прощальний вечір у Трілле вдома. Та Лена ні з ким не говорила. Не говорив і Трілле. Коли Лена їхала, Трілле забіг у свою кімнату, зняв картину Ісуса і дав Лені. Вона нічого не сказала. Того вечора до Трілле прийшов тато і почав грати на гітарі мелодію пісні про Трілле, достеменно, як і тоді, коли хлопець був маленьким. Потім тато сказав, що зіграє нову пісню, яка називається "Сумний син, сумний тато". Коли він закінчив, Трілле захлинувся від плачу. Він плакав через те, що в Лени не було тата, і через те, що померла тітка-бабуня, і через те, що найкраща подруга поїхала, не сказавши навіть "бувай".
Дідусь і я
Наступного дня Трілле сумував, дідусь порадив йому почати їсти варену капусту й пити риб'ячий жир. Дідусь теж тужив. Коли минув тиждень, Трілле розплакався перед дідусем. Старенький сказав, що тужити за людиною – то найкращий у світі смуток. Ті, за ким ми тужимо, живуть у нашій душі. Ввечері Трілле ліг у ліжко, та раптом у вікно хтось постукав. Надворі стояла Лена. Вона мала рюкзак і сказала, що житиме у їхній повітці. Вона заплакала, і Трілле вперше побачив її сльози. Трілле дав їй свій спальний мішок, дівчина влаштувалася на сіні в повітці. Разом з нею була картина Ісуса, щоб не було страшно.
Падіння з санчат, подвійний струс мозку й летюча курка
Наступного ранку Трілле був дуже радий. Він побіг до повітки і побачив Лену під самою стелею, вона сиділа на бантині. Хлопець повернувся у будинок, щоб приготувати для неї щось поїсти. На кухні були мама і тато. Мама запитала, чи Трілле нічого не знає про Лену, бо вона зникла. Трілле сказав, що не знає. Він побіг до Лени і сказав, що треба ховатися у хатині в горах. Хлопець зібрав речі: сірники, хліб, масло, черевики на товстій підошві, мотузку, лопату і ключ від хатини. Він взяв санчата, поклав речі, Лена теж сіла, прихопивши з собою курку, яка б мала нести для них яйця. Трілле накрив їх ряденцем. Дідусь стояв під балконом і бачив, як Трілле витягував санчата з повітки. Хлопець вдавав, що йому не важко тягнути, хоч це було зовсім не так.
Вони відходили все далі і далі, добралися до будинку Гірського Юна. Раптом Лені захотілося прокататися з такої висоти. Вона розвернула санчата, а тоді виклала хліб і масло в одну купку на сніг. Потім умостилася з самого переду, Трілле сів, взяв курку, і вони помчали…
Минуло кілька днів, поки Трілле і Лена могли сидіти. Трілле пережив струс мозку. Та це не зашкодило друзям почуватися щасливими. Дідусь усім розповідав, як діти мчали на такій шаленій швидкості, що перемахнули через автотрасу. Лена впала головою в Креллиного сніговика, Трілле зарився носом у живопліт, а курка піднялася високо вгору.
Відтоді Лена перебралася до сім'ї Трілле. Матері домовилися, що Лена до самого літа житиме в будинку Трілле, поки Ленина мама закінчить навчання.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Гірський Юн і Гірська Шкапа
Жити з Леною в одному будинку було для Трілле ще краще, ніж жити з нею в сусідстві, проте хлопець хотів, щоб вона віддала картину Ісуса. Він висів у її кімнаті над ліжком. Якось Трілле пожалівся мамі, що Лена ніколи не казала, що він її найкращий друг. Він вважав, що дівчина повинна сказати про це.
Якось друзі разом з дідусем вирішили вибратися на пагорб до Гірського Юна. Сніг уже розтав, тож вони поїхали мопедом.
Юн був моряком і втратив одне око в якійсь катастрофі. Відтоді він ходив із чорною латкою на оці, як пірат. Його коняку звали Гірська Шкапа. Улітку вона паслася на узліссі, а влітку її годували в стайні. Хоч вона була стара, але Трілле постановив собі, що це найкращий кінь у цілому світі.
Коли вони вернулися додому, дідусь розповів, що Юн уже такий немічний, що налаштувався перебиратися в притулок для старих, а Гірську Шкапу заріжуть. Трілле не хотів цього допустити. Наступного дня він мало не заплакав на уроці математики, а тоді так рвучко підвівся, що перекинув стільця. Він заявив, що йому треба піти, а з ним побігла й Лена. Коли вони вже йшли лісом додому, хлопець сказав, що вони повинні заснувати старечий притулок для коней.
Удома був лише дідусь. Діти переконали його, що кобилу можна забрати у стару стайню, а вони доглядатимуть її. Трілле і Лена сіли у ящик мопеда, а дідусь поспішив до Крутогірського Юна, поки той не спровадив Гірської Шкапи на бійню. У Юна вони побачили Веру Югансен. Юн доводився їй дядьком. Вона саме допомагала йому пакувати речі й прала те, що він мав узяти з собою до старечого притулку. Юн повідомив, що шкапу хвилин двадцять тому як повели на пором.
Дідусь з дітьми вирушили до порома. Той уже відчалив, але повернувся, бо дідусь і діти махали руками. Тато мав обідню перерву, тож його ніде не було видно. Дідусь попросив матроса Бірґера нічого йому не казати, бо це сюрприз, адже в тата день народження,
Коли вони дісталися берега, дідусь поїхав ще швидше, щоправда накинув на дітей ковдру, щоб їх не помітила поліція. Нарешті вони опинилися посеред паркувального майданчика. Дідусь кудись пішов і через деякий час вийшов та повідомив, що можна забирати Гірську Шкапу.
Назад вони тарабанилися чудернацькою вервечкою. Попереду їхав дідусь на мопеді, за ним Трілле вів на мотузці Гірську Шкапу, а тоді вже чимчикувала Лена, яка повідомляла, чи збирається кобила накласти купу кізяків. На поромі тато був дуже здивований, коли побачив таку картину. З кишені в нього стриміла корона, яку вдягають на день народження. Дідусь попросив у нього один пільговий квиток, два дитячі і один кінський. А Лена привітала з днем народження.
Ми з Леною бавимося в Другу світову війну
Мама з татом добряче розгнівалися через коня, але зрештою змирилися.
Наближався березень. На вихідні Лена їздила в місто, до своєї мами, а її мама часто по обіді навідувалася в Крихту-Матильду.
Якось Лена вирішила, що треба закопати радіо, як у часи Другої Світової війни. Зненацька мешканці Крихти-Матильди, самі того не знаючи, обернулися на німців. Друзі непомітно викрали усі радіо у будинку і заховали в яму так, що ніхто не помітив.