Щоб відвести від себе підозру, вона пропонує Жульєну написати ще один анонімний лист, уже на її адресу, в якому було б сказано, що "автор" знає про її гріх і пропонує назавжди порвати з селюком. Цей лист мав бути написаний на папері пана Вально. Потім пані де Реналь віддасть цього листа чоловікові і переконає його, що це пан Вально мститься їй за нелюбов і відразу до нього.
За її хитромудрим планом Жульєн повинен виїхати у Вер'єр, влаштуватися там, заприятелювати з усіма, навіть з лібералами. Нехай у Вер'єрі думають, що він має намір влаштуватися гувернером у пана Вально чи в когось іншого.
Пані де Реналь дає чоловіку підробленого листа зі словами, що оцю мерзоту передав їй якийсь підозрілий суб'єкт, і тепер вона вимагає від чоловіка негайно відіслали до батька пана Жульєна. Пізніше між подружжям відбувається розмова, після якої пан де Реналь, повіривши у невинність дружини, дає Жульєну відпустку з умовою, що той поїде у Вер'єр.
Пан де Реналь наказує Жульєну жити в домі пана Шелана. На третій день перебування до абата приїжджає пан суперпрефект де Можірон, який пропонує Жульєну покинути роботу в пана де Реналя і перейти до одного урядовця виховувати його дітей. Суперпрефект так і не добивається від Жульєна чогось певного.
Пізніше Жульєну передають запрошення на обід до пана Вально. Там Жульєн відчуває відразу до всього цього високого товариства. Він думає про прекрасні часи панування Наполеона, коли люди завойовували щастя в боях і боролися з підлотою. Та його мрії перебиває один з гостей, який просить Жульєна продемонструвати знання з латинської мови. Жульєн демонструє свої знання і отримує чотири чи п'ять запрошень на обід.
Виконуючи наказ пані де Реналь, Жульєн мусить ще кілька разів бути присутнім на подібних обідах. Він сумує за коханкою. Одного ранку вона приїжджає до нього разом з дітьми. Жінка вирішує затриматися у Вер'єрі, і каже чоловікові, що хоче зробити покупки. Пан де Реналь розуміє, що ціле місто цікавиться ним і Жульєном. Усі хочуть знати, чи залишиться Жульєн учителем дітей мера чи перейде до пана директора притулку.
Сім'я пана де Реналя покидає ліси Вержі, а порядне товариство Вер'єра продовжує лихословити про пані де Реналь і Жульєна. Ці чутки доходять до пана Шелана, який силою свого авторитету намагається переконати юнака виїхати з міста. Пан де Реналь теж відверто говорить з дружиною. Він зізнається їй, що громадська думка у Вер'єрі якось дивно налаштована, а тому треба зробити так, щоб Жульєн покинув Вер'єр і вступив до безансонської або діжонської семінарії.
Пані де Реналь в розпачі. Вона думає про те, що Жульєн покохає іншу і забуде її. Але розставання неминучим. Жульєн попросить у пана де Реналя рекомендаційні листи, і мер з радості звеличує усі його чесноти.
Жульєн прибуває до Безансона і, перш ніж поховати себе за стінами семінарії, відвідує кав'ярню, де знайомиться дівчиною-красунею на ім'я Аманда. Вона розуміє, що хлопець опинився у великому місті без знайомих. Дівчина дає йому свою адресу, а Жульєн говорить, що безтямно закохався в неї. Раптом з'являється один з її коханців, Аманда стає між чоловіками і не дає розгорітися сварці.
У семінарії Жульєна ведуть до ректора семінарії пана Пірара, який має довге обличчя, вкрите червоними плямами, яких не було тільки на лобі, мертвотно блідому. Між цими червоними щоками й білим лобом виблискують маленькі чорні оченята, що можуть злякати й найхоробрішого. Від страху перед цим чоловіком Жульєн раптом непритомніє. Прийшовши до тями, юнак побачить, що абат Пірар читає листа пана Шелана, в якому той характеризує Жульєна як кмітливу людину.
Пан Пірар звертається до Жульєна латинською мовою, і юнак достойно витримує екзамен з теології, логіки і Святого Письма, але виявляє повне незнання учення отців церкви. Ректор наказує воротарю відвести Жульєна в окрему келію. Семінаристи, яких Жульєн поклав собі розглядати як ворогів, розуміють, що цей новенький не новачок у їхній справі. Жульєн вибирає духівником абата Пірара; показує себе гарним учнем, що в семінарії сприймається всіма дуже негативно. Листи до Жульєна не доходять: їх читає і спалює абат Пірар.
Одного разу до нього приїжджає Фуке. Друзі довго розмовляють, і Жульєн розуміє, що з самого початку свого перебування в семінарії він тільки те й робив, що помилявся. Безліч дрібних похибок створили йому репутацію "вільнодумця", адже він мислив замість того, щоб сліпо коритись авторитетові. Відтепер він вирішує вдавати з себе зовсім іншу людину.
Одного разу Жульєна викликає ректор. У руках абат Пірар тримає адресу Аманди. Жульєн розуміє, що її викрали донощики абата Кастанеда, заступника ректора. Спокійно витримавши грізний погляд абата Пірара, Жульєн розповідає, що це адреса незнайомої жінки, хазяйки кав'ярні, яка пожаліла його і згодилася допомогти. Абат Пірар попереджує Жульєна, що зберігати цю адресу — велика необережність, що може зашкодити й через десять років.
У семінарії для Жульєна була найтяжча пора його життя. Учні мріяли про одне — дістати прибуткову парафію. Хоч як намагається Жульєн прикидатися нікчемним і дурним, він не може нікому догодити, бо занадто відрізняється від інших.
Якось Жульєн допомагає абату Ша-Бернара прикрашати собор до свята. Це перший вихід хлопця у місто, відколи він вступив до семінарії. Хлопець спритно лазить по драбині і гарно прикрашає собор. Коли задзвонили до свята, абат Ша-Бернар ставить Жульєна сторожити церкву від злодіїв. Пахощі ладану і трояндових пелюсток, урочисті звуки великого дзвона викликають в душі юнака хвилю тепла. Раптом він бачить у церкві двох жінок. Це пані Дервіль і пані де Реналь, яка раптом непритомніє, бо бачить коханця.
Жульєна кличе до себе суворий абат Пірар і призначає репетитором з Нового і Старого Завіту. Жульєн цілує його руку, а абат зізнається у прихильності до Жульєна. Хлопець розчулюється і ридає. Відтоді ректор семінарії відверто уникає розмовляти з Жульєном без свідків... Незмінне правило суворого Пірара було таке: коли, на вашу думку, людина чогось варта, намагайтесь перешкодити їй в усіх її бажаннях і прагненнях. Якщо вона має справжні достоїнства, то зуміє подолати чи обминути всі перешкоди.
Під час іспитів Жульєн блискуче відповідає, але в кінці іспиту один хитрий екзаменатор говорить з ним про Горація та Вергілія, і Жульєн, забувши, де знаходиться, цитує цих світських авторів. Це тішить абата де Фрілер, який хоче дошкулити своєму ворогові, янсеніту Пірару.
Через кілька тижнів Жульєн одержує із Парижа листа і п'ятсот франків від імені Поля Сореля. Юнак вирішив, що це подарунок від пані де Реналь. Але ці гроші були від маркіза де ла Моля, який був другом абата Пірара.
Незабаром абат Пірар одержує листа від пана де ла Моля, в якому маркіз запрошує янсеніта у Париж і пропонує йому посаду в одній з найкращих парафій в околицях столиці. Пірар вирішує прийняти пропозицію маркіза.
Маркіз приймає у себе абата Пірара, розпитує про справи у Франш-Конте, розповідає про власні справи, і жаліється, що поряд з ним немає людини, яка вела б його листування. Подумавши трохи, пан Пірар пропонує де ла Молю взяти секретарем Жульєна.
Через декілька днів після від'їзду абата Пірара Жульєн отримує листа із вимогою виїхати в Париж. Перш ніж назавжди покинути Вер'єр, він вирішує ще раз побачитися з пані де Реналь. Пізно вночі юнак залазить по драбині до кімнати коханої, але зустрічає там холодний прийом. Пані де Реналь кається у злочині перелюбу, та все змінюється, коли Жульєн розповідає, що їде в Париж назавжди. Закохані проводять цілу ніч і навіть день, але пан де Реналь щось підозрює, тож Жульєн тікає напівроздягнений з вікна туалетної кімнати пані де Реналь.
ЧАСТИНА ДРУГА
У будинку пана де ла Моля Жульєна зустрічає абат Пірар, який холодно пояснює, що він житиме в домі найбільшого вельможі Франції і вестиме листування, розповідає про сім'ю маркіза. Дев'ятнадцятирічний син пана де ла Моля граф Норбер — справжній денді, вітрогон, який опівдні не знає, що робитиме о другій годині. Він дотепний, хоробрий, воював в Іспанії. Дружина маркіза де ла Моля — висока білява жінка, дуже побожна, погордлива, надзвичайно чемна і зовсім нікчемна...
Згодом Жульєн сідає за стіл з родиною де ла Моля. Навпроти хлопця сідає молода особа, надзвичайно світла блондинка, дуже струнка з гарними очима, які, проте, відбивають велику душевну холодність. Це мадемуазель Матильда, донька маркіза.
Наступного ранку Жульєн переписує листи в бібліотеці і туди заходить через потайні дверцята мадемуазель Матильда. Вона здається Жульєну суворою і погордливою. Незважаючи на всю доброзичливість сім'ї де ла Моль, Жульєн почувається самотнім.
Одного дня у маркіза збирається багато гостей. Пообідавши, молодь збирається у окремий гурток. Між іншими — маркіз де Круазнуа, граф де Кейлюс, віконт де Люз і ще двоє чи троє молодих офіцерів, друзів Норбера чи його сестри. Жульєн сидить напроти прекрасної мадемуазель де ла Моль, і йому заздрять всі поклонники Матильди.
Минає кілька місяців, і пан де ла Моль доручає Жульєнові нагляд за управлінням маєтками в Бретані і Нормандії. Та у палаці де ла Моль юнак почувається чужим і в кінці дня готовий розплакатись від самотності і відірваності від важкого, але звичного і зрозумілого життя.
Кілька місяців пан де ла Моль страждає через приступи подагри, нікуди не виходить і задовольняється спілкуванням із Жульєном. Маркізу дедалі більше подобається цей юнак, який дивує можновладця своєю обізнаністю і поглядами. Згодом пан де ла Моль надумує дати Жульєну благородне походження і відправляє його із незначними дорученнями в Англію. В Лондоні Жульєн знайомиться з російськими вельможами, відвідує салони, знайомиться із вищим світом Англії, раз на тиждень обідає у посла його величності, а коли повертається в Париж, отримує від маркіза орден.
Матильда здивована змінами, що сталися за цей час із Жульєном. В його постаті й манерах немає нічого провінційного. Вона дуже сухо запрошує Жульєна на бал до пана Ретца. Він думає, як йому не подобається ця довготелеса дівиця, яка утрирує кожну моду.
На балу гості утворюють натовп навколо першої красуні балу. Жульєн чує захоплені голоси чоловіків про грацію, очі, поставу, розум Матильди і вирішує до неї добре придивитися.