Він сказав, що хоче переночувати тут ще одну ніч, а завтра зранку поїде. Вогнерукий дістав з коробки сірника, запалив й узяв полум'я в рот. Меґі була вражена, а Вогнерукий сказав, що вогонь приборкати легше, ніж мале котеня. Тітка нагадала йому, щоб нікуди не виходив, коли стемніє, бо рівно о пів на десяту вона вмикає сигналізацію. Вогнерукий попросив її увімкнути сигналізацію трохи пізніше, бо він хоче влаштувати ввечері для Меґі невеличку виставу на дворі. Тітку це здивувало, а Мо пояснив, що це будуть фокуси з вогнем. Елінор пообіцяла, що на годинку відімкне сигналізацію.
За п'ять хвилин до одинадцятої тітка виконала обіцянку і Меґі побігла надвір. Стояла тепла безвітряна ніч. Вогнерукий увімкнув якусь музику на магнітофоні. Він був роздягнений до пояса, на землі стримів десяток смолоскипів з білими ватними головками. У котромусь вікні Меґі помітила тітчину постать. Надпиваючи з якихось пляшок, Вогнерукий дув на смолоскипи, пускав вогонь, вогняну кулю, проводив вогнем по руці. Вогонь обертався навколо фокусника, витанцьовував і навіть не намагався вкусити цього свого товариша, приборкувача полум'я, іскродува.
Згодом Меґі вже не могла напевно сказати, що саме відвернуло її увагу від тих смолоскипів, але зненацька вона перевела погляд на будинок. Можливо, людина шкірою відчуває зло, так само як відчуває спеку чи холод. Можливо, їй почулися чоловічі голоси. Дівчинку сповнив страх, і вона кинулася до будинку. Вхідні двері були прочинені, світло у вестибюлі не горіло, але з коридору, що вів до бібліотеки, долинали гучні голоси.
Меґі наближалася до бібліотеки, коли її схопила тітка і потягла до своєї кімнати. Елінор закрила Меґі рот і сказала, що в бібліотеці є озброєні чоловіки. Меґі чула за стіною голоси: батьків і ще якихось чоловіків, які прийшли по книжку. Один з голосів питав, чи заберуть дівчинку, але Мо сказав, що вона залишиться тут, інакше книжку він не віддасть.
Елінор прошепотіла Меґі, що викликати поліцію не змогла, бо телефон не працює. Чоловіки називали Мо Чарівновустим. Коли вони забирали Мо і книжку зі сховку, Меґі намагалась випручатися з тітчиних рук, але марно. Згодом Елінор дивувалася, що чоловіки шукали справді лише одну ту книжку. А дівчинка вибігла за викрадачами. Удалині, там, де алея губилася поміж деревами, спалахнули, як їй здалося, автомобільні фари, захурчав двигун. Меґі бігла слідом, але впала й розбила коліно.
ЩО ПРИХОВУЄ НІЧ
Вогнерукий ховався за каштаном, коли повз нього промчала Меґі. Він бачив, як дівчинка стала перед ворітьми й задивилася на вулицю. Чув, як вона кликала батька. Меґі довго стояла, а коли заплакала, обличчя у Вогнерукого спалахнуло від сорому. Нарешті дівчинка рушила до будинку. На якусь мить його охопило бажання вибігти до неї, втішити її, пояснити, навіщо він розповів усе Каприкорнові. Та він цього не зробив, а взяв свій заплічник і дві сумки і пішов до воріт.
САМА
Меґі була люта на тітку, бо якби та не тримала її, вона б спробувала врятувати Мо. Елінор пояснювала, що вони нічого не змогли б зробити. Скоро з'явилася поліція, яку викликала тітка мобільним телефоном Мо, бо у звичайному телефоні був обрізаний дріт. Тітка вважала, що хвилюватися за Мо не потрібно, адже з розмови у бібліотеці було ясно, що він сам згодився їхати з тими чоловіками. Елінор вважала, що до всього цього причетний Вогнерукий, бо він раптово зник.
Двоє поліцейських, дізнавшись, що зникла тільки одна книжка, насмішкувато перезирнулися. А коли Меґі нарешті заявила, що батька поліцейські неодмінно знайдуть, якщо розшукають такого собі Каприкорна, ті двоє перезирнулися так, наче вона цілком серйозно стверджувала, нібито її батька викрав злий вовк.
ПІДМІНА
Цієї ночі спати у своїй кімнаті Меґі не лягла, а пішла до батькової. Під його подушкою вона знайшла фото своєї мами: Мо завжди клав фото під подушку. На питання, де вона, тато завжди казав, що коли Меґі було 3 роки, мама поїхала дуже далеко. Дівчинка вважала, що мама просто пішла від них.
Перед світанком Меґі прокинулася і вирішила йти на пошуки батька. Вона взяла його гаманця, прослизнула до своєї кімнати і склала чималу сумку. Для Елінор вона написала листа. Сумка була важка, тож дівчинка лишила тільки светра, книжку, фотознімка й батькового гаманця. Меґі мала намір підсунути лист під двері, але він не пролізав.
Дівчинка тихо відчинила двері спальні і побачила сонну тітку з книгою на грудях. Меґі відразу впізнала, що це батькова книжка! Вона скрикнула, і тітка прокинулася. Меґі боялася, що Каприкорн вб'є Мо, адже він приніс не ту книжку. Та тітка говорила, що Мо не вб'ють,бо він не якась важлива персона, а вона просто хотіла роздивитися книжку без поспіху, тому й підмінила її. Хіба вона знала, що серед ночі тут з'являться якісь темні типи й заберуть Мо разом із книжкою?! Тітка вважала, що книжка просто потрібна якомусь божевільному колекціонеру.
Меґі побачила, що на обкладинці немає назви. Елінор сказала, що є багато книжок, назву яких знайдеш не відразу, але назва цієї — "Чорнильне серце", а видана вона всього на всього 38 років тому. Меґі хотіла, щоб тітка ще раз викликала поліцію, але та вважала, що з них тільки посміються. Дівчинка поцікавилася, чи книжка дуже цінна. Елінор відповіла, що ні в каталогах, ні в списках рідкісних книжок згадки про наявність бодай одного примірника не знайдеш. Дехто з колекціонерів запропонував би цілу купу грошей за цю книжку, бо це, можливо, єдиний примірник. Тітка пробувала читати, але заснула, щойно там з'явилася перша фея. Вона взагалі ніколи аж так не любила історій про всіляких там фей, гномів і таке інше. Автор книжки іще живий, але досі й пальцем не поворухнув, щоб перевидати книжку. Меґі вважала, що у книжці схована якась таємниця. Вона ненароком упустила свій прощальний лист, і тітка підняла його та прочитала. Елінор сказала, що шукати Мо — божевільна ідея. Дівчинка відповіла, що хто ж його шукатиме, як не дочка. Тоді тітка сказала, що вони шукатимуть разом.
ЛІГВИЩЕ ЛЕВА
Тітка вмовила Меґі поснідати, а а згодом дівчинка взяла книжку і сіла у дворі читати. Ніколи ще вона так довго не вагалася, перше ніж розгорнути книжку. І все ж таки вона мусила читати. Та щойно Меґі розгорнула першу сторінку, як позаду почулися чиїсь кроки. То був Вогнерукий. Він здивувався, що "Чорнильне серце" досі тут. Дівчинка почала розпитувати його, де він був, хіба його не забрали, де Мо. Та Вогнерукий відповідати не квапився. Він сказав, що бачив, як вони повезли Мо. Вогнерукий говорив, що Мо повезли на південь, до Каприкорнового села, у лігвище лева. Це він дізнався, бо зумів спершу спинити попутну машину, а потім взяв напрокат мопеда напрокат, тож переслідував людей Каприкорна.
Вогнерукий говорив, що лігвище лева десь за 300 кілометрів звідси. Він переконував, що Каприкорн не буде радий, коли побачить не ту книжку. І тоді Меґі попросила відвезти її до того села. Дівчинка хотіла віддати Каприкорнові книжку, і він відпустить батька. Вогнерукий погодився відвезти її, та Елінор, дізнавшись про це, вирішила їхати з ними.
БОЯГУЗ
До кімнати Меґі Вогнерукий прокрався лише після того, як упевнився, що дівчинка спить. Хоч двері були замкнені, він зумів відімкнути їх тоненьким дротом. Перешкодою до його недобрих намірів була його прихильність до доньки Чарівновустого. Він прийшов сюди зовсім не для того, щоб украсти в дівчинки книжку, хоча Каприкорн дав наказ доставити йому книжку і дівчинку.
Цієї ночі до кімнати Меґі Вогнерукого пригнало те, що вже багато років ятрило йому душу.
Він замислено став край ліжка й задивився на сонну дівчинку. Віддати до рук Каприкорна її батька – у цьому не було нічого складного, а ось із нею самою справа стояла інакше. Її обличчя нагадувало Вогнерукому обличчя іншої людини, хоча на цьому дитячому личку не лишив своїх темних слідів ще жоден смуток.
Він привезе Каприкорнові все, що тому потрібно: і книжку, й дівчинку. Але не цієї ночі. Меґі спала міцним глибоким сном, і Вогнерукий знайшов на дні її скриньки для книжок "Чорнильне серце". Відколи тримав її в руках востаннє, минуло вже майже 9 років. Вогнерукий почав гортати і читати книжку. Читати він і досі умів абияк. Вогнерукий говорив собі, що як тільки Каприкорн одержить цю книжку, він запевне й не погляне в його бік.
Згодом Вогнерукий поставив книжку на місце і пішов у свою кімнату, але до самого ранку він так і не заснув.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
УСЕ ДАЛІ НА ПІВДЕНЬ
Наступного ранку Елінор розгорнула карту шляхів, а Вогнерукий показав, куди їм треба їхати. Виявилося, що те село навіть не має назви. Для світу воно – всього на всього нагромадження розвалених будиночків. Елінор намагалася випитати, чим той Каприкорн займається, але Вогнерукий ніяких конкретних відповідей не давав. Він лише сказав, що Каприкорн завжди одержує все, що хоче. Раптом Меґі згадала, що Вогнерукий говорив Мо, ніби Каприкорн живе на півночі. Дівчинка запитала Вогнерукого про це, а він сказав, що у Каприкорна дві штаб квартири, і зараз він на півдні. У тому селі він в безпеці, бо там ніколи не мав клопоту з поліцією. Меґі відчула, що Вогнерукий щось замовчує.
Вони вирішили їхати на "комбі" Елінор, хоча Вогнерукий запропонував їхати мікроавтобусом Мо. Тітка розраховувала, що не пізніше ніж завтра вранці вони повернуться вже додому. За кермо мусила сісти тітка, бо Вогнерукий не вмів водити машину. Меґі вмостилася на сидінні поруч тітки. Книжка, що стала причиною їхньої поїздки, лежала в багажнику, під запасним колесом. Елінор поклала її в пластиковий мішечок і просила не казати про схованку Вогнерукому. Але Меґі все-таки довірилася йому.
КАПРИКОРНОВЕ СЕЛО
Дорогою Вогнерукий німо сидів на задньому сидінні і гладив Ґвіна, що примостився у нього на колінах. Час від часу Меґі повертала голову в бік Вогнерукого. Здебільшого він дивився у вікно. Одного разу Меґі побачила на його обличчі такий смуток, що тієї ж миті відвела очі.
Машина підіймалася все вище й вище в гори. Говорила лише тітка. Вона розказувала історії замків та інших цікавих місць, повз які вони проїжджали. Уже вечоріло, коли гори відступили й показалося море.