Вони зривали цінні речі з пальців, ший, витягали з кишень. Айнзацгрупа рушила до Старої Божниці, синагоги ХIV століття. Туди зігнали євреїв, відкрили Ковчег, витягли пергаментний сувій Тори і наказали кожному плюнути на нього. Потім усіх застрелили.
Розділ 5
Вікторія Кльоновська, польська секретарка, була окрасою адміністрації Оскара і його коханкою. Крім неї, оскар мав роман з німкенею Інґрід. Емілія знала про коханок, бо Оскар ніколи не був потайним коханцем. Кльоновська була практичною, раціональною і винахідливою. Вона знайшла чудовий джазовий підвальчик, куди не ходило всіляке начальство, тож там можна було спокійно посидіти. Близько Різдва у 1939 році Оскар зібрав у тому клубі гурт своїх друзів. Більшість із них не тільки опинилися далеко від домівок, а й незатишно почувалися за того режиму. Оскар познайомився й потоваришував із цими людьми, коли добував дозволи, потрібні для того, щоб запустити фабрику. Він уже багато випив з ними, бо вважав, що найкращим шляхом розв'язання гордієвого вузла бюрократичних питань, крім хабара, є випивка. Було і два чоловіки з абверу.
На вечірці зайшла мова про євреїв, яких на той час уже возили на схід у вагонах для худоби. Говорили про юденрати − єврейські ради, влаштовані в кожному окрузі губернатором Франком. У таких містах, як Варшава і Краків, юденрат мав двадцятьох чотирьох обраних членів, які несли особисту відповідальність за дотримання режиму. Юденрат у Кракові з'явився менш ніж за місяць до того; його президентом обрали Марека Біберштейна, шанованого представника міської влади. Юденрат мав у найближчому часі видавати наряди на риття траншей, чищення нужників і прибирання снігу. Також кожен єврей у генерал-губернаторстві скоро мав носити зірку.
Розділ 6
Єврея Авраама Банкєра, адміністратора "Рекорда", Оскар здобув разом із фабрикою. Оскар і Банкєр навідали ймовірних інвесторів−євреїв, для яких інвестиції в посуд видавалися більш безпечними, ніж тримати гроші в злотих. Сторони цих контрактів навіть не складали документів−контрактів, бо їх навіть не можна було офіційно засвідчити.
Емілія Шиндлер приїхала до Кракова в гості до чоловіка уперше вже в новому році. Їй дуже сподобалася нова чоловікова квартира, яку оформила пані Пфефферберґ.
Фабрика, яку винайняв Оскар, була за річкою на Заблочі, на Липовій вулиці. Коли Оскар узяв на себе керівництво роботою "Рекорду", перейменувавши його на "Deutsche Emailwaren Fabrik", там працювало 45 людей. На початку нового року він отримав перші контракти від армії. Спираючись на силу вигідних контрактів Інспекції з озброєння, Оскар отримав дозвіл розширювати завод і закупив нове обладнання,
У середині літа 1940 року в нього працювало вже 250 поляків і перед ним поставало питання про введення нічної зміни. Час від часу протягом року Іцхак Штерн просив Шиндлера влаштувати на роботу того чи того молодого єврея. За кілька місяців в Оскара працювало вже 150 працівників-євреїв і в його фабрики з'явилася негучна репутація місця, де можна знайти прихисток.
У квітні генерал-губернатор Франк оголосив евакуацію євреїв з Кракова. То було цікаве рішення, бо влада Райху і далі переселяла євреїв і поляків до його генерал-губернаторства майже по десять тисяч людей на день. Але умови в Кракові, заявив Франк, були кричущими. Протягом шести місяців він обіцяв зробити Краків юденфрай (вільним від євреїв). Дозволено буде залишитися тільки п'ятьом-шістьом тисячам кваліфікованих робітників. Усіх решту слід переселити. Коли плани було оголошено, усі євреї хотіли отримати кваліфікацію. Такі люди, як Іцхак Штерн, уже склали список співчутливих осіб, німців, до яких можна звертатися. Шиндлер був у цьому списку, так само як і Юліус Мадріч, фабрика якого шила військову форму.
До першого листопада 1940 року Франк зумів виселити двадцять три тисячі євреїв-добровольців з Кракова. Дехто з них переїхав до нових гетто у Варшаві й Лодзі.
За цей рік Оскара розбудовував фабрику від збанкрутілого виробництва до компанії, яку урядові агенції могли сприймати серйозно.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ 7
Деякі євреї подалися на село, щоб загубитися серед селян. Брати Роснери, краківські музиканти, які згодом стануть добрими знайомцями Оскара, оселилися в старому селі Тинець. Там вони почали невеличку кравецьку справу, та згодом зрозуміли, що і там небезпечно.
Марека Біберштейна, єврея, який був головою юденрату, засудили на два роки і посадили у в'язниці на вулиці Монтелюпі. Щодня дорогою на Заблоче Оскар проїжджав повз контору юденрату, всередині якої скупчилося кілька секретаріатів, серед яких були відповідальні за харчування, цвинтарі, проїзні документи, економічні справи, адміністративні служби, культуру.
Розділ 8
Різдво того року видалося не таким уже й поганим. Але ніхто вже не вірив, що все закінчиться швидко, − ні солдати, ні поляки, ні євреї. Своїй секретарці-польці Кльоновській Шиндлер подарував на Різдво пуделя, якого йому дістав Пфефферберґ. Інґрід він придбав коштовні прикраси і щось таке надіслав Емілії до Цвіттау.
Наступного року друзі з Інспекції з озброєння почали говорити з Оскаром про можливість відкрити зброярський відділ, щоб виробляти протитанкові міни. Оскара міни не так цікавили: їх не можна було б продавати з-під прилавка, а йому подобалася така торгівля. Але оскільки політично це був непоганий крок, він започаткував зброярський підрозділ. Великі "Hilo" дали заводові Шиндлера захист перед лицем непевного майбутнього, надаючи йому вигляду закладу, де виробляють щось необхідне.
Оскар почав отримувати від знайомих, що планується влаштувати нове гетто для євреїв. Він поділився цією чуткою зі Штерном, не бажаючи зчиняти тривогу. 3 березня було видано наказ про влаштуванння закритого єврейського кварталу. Переселення до гетто буде обов'язковим для всіх євреїв, але ті, хто має відповідну трудову картку, зможуть ходити з гетто на роботу в місті, а ввечері повертатися. Гетто влаштують у передмісті Подґуже за річкою. Євреї мали надію, що утиски все ж матимуть конкретну форму і буде можливість бодай якось планувати своє обмежене майбутнє. Також в указі була заспокійлива фраза, в якій обіцялося захищати євреїв від їхніх польських співвітчизників. У березні 1941 року обіцянка захищати мешканців гетто від польської національної сваволі цілком викликала довіру.
Тепер дорогу Оскара на фабрику перегороджували мури гетто, тож потрібно було показувати весь час перепустку. В такій ситуації Оскар вирішив тримати квартиру в конторських приміщеннях на Липовій. Після указу про гетто Оскар мав платити зарплату не євреям, а робити внески краківській штаб-квартирі СС, євреї ж мали виживати лише зі своїх продовольчих карток.
Іцхак Штерн і далі просив Оскара взяти на роботу ще євреїв, скільки тільки можна. Оскар і Мадріч погоджувалися і брали.
Два тижні євреї перебиралися в гетто. 20 березня переселення завершилось. Усі, хто не потрапив до гетто, були в небезпеці, без прав і під загрозою.
Розділ 9
Весною Оскар відвідав рідне Цвіттау. Він побачив Емілію, тіток і сестру, яка вийшла заміж за службовця-залізничника. Емілія і надалі планувала жити в Цвіттау. Під час відвідин рідного міста Оскар нарешті помирився з батьком.
Розділ 10
У грудні 1940 року Польдекові Пфефферберґу запропонували організацію черг і ведення книги ділових зустрічей в житловій конторі юденрату. То була робота на неповний день, він міг більш-менш вільно пересуватися Краковом і нелегально торгував різними товарами.
Оскар побував у гетто в квітні. Він побачив там таку тисняву, якої навіть собі не уявляв, − по дві сім'ї на кімнату, якщо нема знайомств у юденраті. Пахло несправною каналізацією, але жінки чинили профілактику тифу, щосили прибираючи і виварюючи одяг надворі. ОД уже застосовувало кийки.
Згодом керувати єврейськими справами у місті став оберфюрер Юліан Шернер. Цього чолов'ягу цікавила випивка, жінки й конфісковані товари. Оскар помічав, що Шернер більше полюбляє працювати з євреями, ніж убивати їх. Колишньому скляру−єврею на ім'я Симхе Спіра доручили створити політичний відділ ОД і керувати ним. Спіра взяв туди своїх друзів-приятелів. Вони розпочали свою кар'єру, яка полягала у вимаганні грошей і складанні списків неблагонадійних і підозрілих мешканців гетто. Польдек не хотів мати справ зі Спірою, тому притворявся хворим і був звільнений з ОД.
Німеччина вторглася до Росії, усюди почали цілеспрямовано творити расово чисту імперію.
Розділ 11
Біля фабрики Шиндлера стояла німецька фабрика ящиків. Директором був Ернст Кунпашт, а колишнім господарем і неофіційним начальником − Шимон Єрет, який був власником до війни. Та Єрета не хвилювала втрата фабрики, він переймався через гетто. Через деякий час саме у Єрета Оскар добув дощок для будівництва бараків для євреїв, які працювали на "Емалії".
Німецька армія здобувала в Росії перемогу за перемогою, тож замовлення від Інспекції з озброєння раз у раз з'являлися на столі Оскара. То був дуже швидкий, а проте майже безпроблемний рік.
Розділ 12
У гетто мешкала сім'я Дреснерів, і от до них привели маленьку дівчинку Ґеню, яка до того жила в селі у поляків, але тепер її хотіли позбутися, бо було небезпечно. Дівчинка любила червоний колір і мала червону шапочку, червону кофточку і маленькі червоні черевички. Мама дівчинки була родичкою пані Дреснер. Невдовзі Данка, дочка пані Дреснер, яка мала чотирнадцять років, але була висока на зріст, тож мала Kennkarte (картку праці), заходилася коло дівчинки. Чоловік пані Дреснер − Юда, працював головою у відділі закупівель на заводі Боша, а брат пані Дреснер − Ідек Шиндель, був лікарем у шпиталі гетто.
28 квітня 1942 року Шиндлер бучно святкував свій день народження. Пан директор добув, незважаючи на ціну, дефіцитного білого хліба й видав усім робітникам до супу в обід. Цей був 34−ий його день народження. Штерн якимсь дивом примудрився проскочити з заводу "Прогрес", де він тоді працював, щоб офіційно привітати друга.
Під час привітань на фабриці Шиндлер поцілував дівчину−єврейку, і того дня надвечір хтось доніс про расово неприпустиму поведінку Оскара.