Пітер стежив, аби Едмунд більше не кпив з неї, і ні вона, ні хто інший не згадували у розмовах про шафу.
Треба сказати, що дім професора був дуже старий і такий знаменитий, що люди з усієї Англії приїздили сюди і просили дозволу його оглянути. Пані Макреді, економка, показувала їм усе всередині і довкола, розповідала про картини та лицарські обладунки, про рідкісні книги у бібліотеці. Жінка попередила дітей, щоб ніколи не плуталися їй під ногами, коли вона водить туристів. І от якось, коли саме приїхали туристи, діти почули що пані Макреді наближається з ними. Брати і сестри вирішили десь сховатися, щоб економка не сварила їх. Вийшло так, що вони мусили зайти у кімнату з шафою. А коли голоси почулися за дверима кімнати, а туристи уже заходили всередину, діти змушені були сховатися у шафу. Вся четвірка миттю опинилася всередині. Втікачі завмерли у темряві, важко переводячи подих. Пітер причинив дверцята, проте не цілком, бо, звісно, пам'ятав, що в жодному разі не можна закриватися у шафі.
РОЗДІЛ 6. У ЛІСІ
Цього разу усі четверо дітей опинилися у лісі. Пітер відразу попросив пробачення у Люсі, що не вірив їй. Вони потиснули одне одному руку. Сюзан запропонувала вдягти шуби, щоб не було так холодно. Діти відразу повбиралися. Шуби були завеликі і сягали аж до п'ят, відтак скидалися радше на королівські мантії.
Пітер перший рушив углиб лісу. Едмунд сказав, що для того, щоб вийти до ліхтаря, треба взяти трохи ліворуч. Не встиг він ще й доказати до кінця, як зрозумів, що спалився. Всі стали мов укопані і вражено подивились на нього. Пітер присвиснув і сказав, що Едмунд справді був тут. Пітер назвав його в'їдливим тхором.
Через якусь хвилину вся четвірка рушила далі, а Едмунд пробурмотів собі під ніс, що покарає брата і сестер. Люсі запропонувала відвідати пана Тамнаса. Та коли вони прийшли до печери, там усе було зруйновано, а Пітер знайшов клаптик паперу, у якому йшлося про те, що фавн Тамнас перебуває під арештом й очікує на суд за звинуваченням його у державній зраді її імператорської величності Джейдіс, Королеви Нарнії, володарки замку Кеа-Перевел, а також за звинуваченням у підтримці ворогів її величності, наданні притулку шпигунам та у братанні з людьми.
Люсі розповіла, що ця Королева – страшна відьма, Біла Чаклунка. Всі лісові мешканці ненавидять її. Вона зачарувала цілу країну і тепер тут завжди зима, але ніколи не настає Різдво. Сюзан запропонувала вертатися додому, та Люсі хотіла допомогти фавну, який врятував її від Королеви. Раптом дівчинка побачила пташку малинівку, яка перескакувала з дерева на дерево і наче показувала їм шлях. Діти вирушили за пташкою.
Вони йшли вже десь більше як пів години. Дівчатка були попереду. Едмунд почав переконувати Пітера, що насправді вони ще не знають, хто ворог. Можливо, малинівка заманює їх у пастку, а фавн – ворог. До того ж, як звідси вертати додому?
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 7. ДЕНЬ ІЗ БОБРАМИ
Раптом пташка зникла з поля зору. Діти не знали, що їм тепер робити, але вони побачили, як щось ворухнулося поміж дерев. Сюзан помітила, що це якесь звірятко. Воно показувало дітям знак мовчати і бути обережними. То був бобер, і діти пішли за ним. Бобер прошепотів, що на галявині вони в небезпеці, бо навіть деякі дерева підслухують і можуть донести їй. Щоб діти довірилися йому, бобер показав їм носовичок Люсі, який вона залишила фавну. Бідолаха напередодні дізнався, що його арештують, і передав хустинку бобру. Тамнас сказав: якби із ним щось трапилось, бобер повинен зустріти дітей тут і завести до… Тут бобер примовк і таємничо кивнув їм. Тоді поманив їх іще ближче до себе. Діти збилися докупи тісно-тісно, аж відчували лоскіт на щоках від дотику бобрових вусів, і бобер прошепотів своїм низьким голосом: "Кажуть, Аслан у дорозі, а може, вже й прибув".
І тут трапилась дивовижна річ. Ніхто з дітей не знав, хто такий Аслан. Але Едмунда охопив незбагненний, таємничий жах, Пітер відчув у собі хоробрість і відвагу, Сюзан здалося, ніби якісь невимовно вишукані пахощі розлились у повітрі або зазвучала неземної краси і сили мелодія. А в Люсі з'явилось таке відчуття, яке буває, коли ви прокидаєтесь удосвіта і згадуєте, що нині свято або ж розпочинаються канікули.
Більше години бобер вів друзів до свого будиночка на греблі річки. Уже біля будинку Едмунд побачив недалеко два пагорки і був майже певен, що саме їх показувала йому Біла Чаклунка, коли вони прощалися біля ліхтаря. За пагорками мав бути її палац. Хлопчик згадав про рахат-лукум і обіцянку Королеви, що зробить його королем.
Бобер привів дітей у будинок, де вже чекала мама Бобриха. Вона дуже зраділа, що нарешті з'явилися "сини та доньки Адама і Єви". Голодним дітям влаштували чудовий обід. Коли всі наїлися, Бобер почав курити люльку і розповідати про Нарнію.
РОЗДІЛ 8. ЩО СТАЛОСЯ ПІСЛЯ ОБІДУ
Діти дізналися, що Тамнаса схопила поліція Королеви, а всі своїх ворогів вона перетворює у кам'яні статуї. Тому проникати у замок дуже небезпечно. Пітер запропонував придумати якусь хитрість, щоб добратися туди, адже фавн врятував Люсі, тому кинути його напризволяще вони не можуть. Бобер відповів, що Аслан уже в дорозі і сподіватися потрібно на нього. Адже він – Король, володар цілого лісу. Він уже в Нарнії і скоро поборе Білу Чаклунку. Існує давнє передання, що Аслан поверне у Нарнію весну. Бобер хотів запровадити дітей туди, де вони з ним зустрінуться. Діти довідалися, що Аслан – великий лев, а зустріч має відбутися біля Камінного Столу. Пітер запитав, чи Саклунка не людина. Бобер сказав, що вона не людина, бо дочка Адама і Ліліт, яка була із джинів. Також вона споріднена із велетами. У жилах Чаклунки немає жодної краплі людської крові. Існує ще одне пророцтво: у замку Кеа-Перевел стоять чотири трони. І з давніх-давен відомо, що коли двоє синів Адамових та двоє доньок Євиних посядуть оті чотири трони, тоді не тільки закінчиться панування Білої Чаклунки, але і їй самій прийде кінець.
Після цих слів Бобра запала тиша, і Люсі раптом спохопилась, бо не було Едмунда. Усі побігли надвір і кликали його, та Бобер відразу здогадався, що хлопець подався до Білої Чаклунки. Він сказав про це, і раптом кожному стало цілком очевидно, що Едмунд так і вчинив. Адже він уже був тут і міг познайомитися з нею. Діти хотіли йти в замок, але Бобер попередив їх, що Королева відразу ж перетворить усіх у кам'яні статуї. Отож Едмунд лишатиметься цілим і неушкодженим, поки виконуватиме роль приманки. Пані Бобриха надіялася, що Едмунд вислизнув ще до того, коли Бобер говорив, що Аслан повертається. Люсі сумно промовила, що Едмунд встиг почути усе. Тоді Бобер сказав, що треба негайно звідси тікати.
РОЗДІЛ 9. У ЗАМКУ ЧАКЛУНКИ
Едмунд тим часом добирався до Білої Чаклунки. Не варто, однак, думати, ніби Едмунд був такий поганий, що бажав, аби брат і сестрички обернулися у камінь. Йому просто страшенно хотілося рахат-лукуму, до того ж він уже бачив себе принцом (а згодом і королем), ну а ще мріяв поквитатися з Пітером, бо той обізвав його свинею. Едмунд вважав, що Королева ліпша, ніж той жахливий Аслан, хоч десь у глибині душі він знав, що Біла Чаклунка таки зла і безжальна.
Свою шубу Едмунд забув у хатинці бобрів, тому дуже змерз. Дуже швидко він промок наскрізь, але його уява вже малювала прекрасні картини того часу, коли він володарюватиме. Це одразу підняло його дух.
Невдовзі перед Едмундом відкрилася розлога долина. І там, на другому березі, серед маленької галявини поміж двома пагорками, Едмунд побачив палац Білої Чаклунки. Це був невеличкий замок, який, здавалося, складався зі самих маленьких гостроверхих веж. Ворота було відчинено навстіж.
При вході на подвір'я хлопчик побачив лева і перелякався, але то просто була кам'яна статуя. Такий статуй на подвір'ї було безліч. Едмунд пригадав розповіді про те, що Біла Чаклунка обертає живих істот у камінь. Він подумав, що цей лев – Аслан. Хлопчик вийняв з кишені огризок олівця і домалював левові вуса й окуляри. Серед статуй були скам'янілі сатири, вовки, ведмеді, лисиці, снігові барси, духи дерев, кентавр, крилатий кінь. На самій середині подвір'я стояла величезна статуя, яка своїми обрисами нагадувала людину. Фігура була вища за дерево, на обличчі з кошлатою бородою застиг вираз гніву, правиця ж стискала здоровенного дрючка.
На порозі замку лежав величезний вовчисько. Та він був живий і дуже налякав Едмунда. Хлопчик пояснив, що прийшов до Королеви і приніс їй звістку про те, що брат і сестри зараз перебувають у Нарнії у бобровій хатинці. Сірий вовк, Маугрім, начальник Таємної поліції Білої Чаклунки, пішов повідомити Королеву, а потім повернувся і сказав хлопцеві заходити.
Королева неприязно зустріла хлопчика, лютувала, бо він не привів брата і сестер. У залі була фігурка маленького фавна. На його обличчі застиг сум. Едмунд подумав собі, чи це бува не приятель Люсі. Королева дізналася про Аслана, а потім наказала гномові готувати сани, але без дзвоників.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 10. ЧАРИ СПАДАЮТЬ
Пан Бобер та пані Бобриха почали готуватися у дорогу. Бобриха хотіла взяти багато речей, навіть свою швейну машинку, та часу не було. Кожний з дітей отримали по торбинці з деякими речами. Потім усі рушили в дорогу.
Заметіль саме вщухла, вгорі з'явився місяць. Друзі просувалися вервечкою: першим трюхикав пан Бобер, а за ним Люсі, Пітер, Сюзан і, нарешті, пані Бобриха. Пан Бобер вивів їх через греблю на правий берег річки, а далі вузькою стежиною, котра звивалася поміж дерев, попри саму річку. Вони трималися низини, бо сани Королеви сюди не могли б спуститися.
Згодом вони стали підніматися услід за Бобром під гору у самісіньку гущавину. Втікачі пірнули у нору, з усіх боків прикриту кущами. Згори цей хід зовсім не було видно. Нарешті всі п'ятеро опинилися всередині. Це була стара схованка бобрів, яку вони тримали на чорний день. Усі уляглися і поринули в сон.
Зранку друзі почули перелив дзвіночків. Усі налякалися, а Бобер виліз розвідати. Яким же було їхнє здивування, коли наступної миті вони почули радісний голос пана Боба, який кликав їх і казав, що усе гаразд.